Білий дім закликає Тегеран розпочати прямі переговори і попереджає про негативні наслідки у випадку блокування Іраном Ормузької протоки. Таку позицію Вашингтона виклав президент США Барак Обама у посланні до верховного лідера Ісламської Республіки аятоли Алі Хаменеї. Офіційний представник МЗС Ірану Рамін Мехманпараст учора підтвердив: такий лист було отримано, варіанти відповіді «розглядаються». За інформацією іранської інформагенції «Фарс», перша частина листа містить погрози, а друга — пропозицію про діалог.

Легендарна американська компанія «Істман Кодак» (Eastman Kodak), заснована 1880 року, оголосила про банкрутство. Таким чином визнавши свою поразку в боротьбі з падінням попиту на її продукцію. Усі відділення «Кодака», зареєстровані у США, склали в американському суді подання про реорганізацію діяльності. Один мільярд доларів кредиту на цю мету виділить американська банківська мережа «Сітігруп».

Ім’я Джона Вуда навряд чи щось скаже більшості українців. Хоча вже двадцять років поспіль цей американець кожні два місяці приїздить в Україну та Росію, щоб допомагати людям. Пастор, філантроп, благодійник, затятий мисливець і рибалка, колекціонер російських лакових мініатюр, один із найбільших дистриб’юторів мамонтової кості у світі — різнобічність інтересів Вуда вражає.

Багатьох вразила історія 16–річної мешканки Черкащини Ірини Шевченко, про яку писала «УМ». Після видалення в дитинстві величезної пухлини обличчя дівчини було спотворене жахливим шрамом. Щоб його позбутися, потрібна була низка дорогих пластичних операцій. Мама дівчинки звернулася до фонду «Україна 3000», й Іринці повернули надію на нормальне життя. Саме Джон Вуд, який співпрацює з фондом Катерини Ющенко, узяв на себе витрати з лікування Ірини Шевченко у США. І пообіцяв, що вона знову стане красивою.

Таких історій чимало в біографії 81–річного засновника американських благодійних організацій «Міністерство Джона Вуда» (з англійської ministry перекладається також як «пастирство») і «Міжнародний медичний освітній фонд» та українського фонду «Допомога медицині». Головним здобутком його доброчинної діяльності в Україні є програма обміну лікарів. Як бідному краще дати не рибу, а вудку, так кошти, вкладені в навчання одного хірурга, допоможуть врятувати життя не одному, а сотням пацієнтів. Починаючи з 1997 року, фонди Вуда відправили на стажування у провідні медичні заклади США близько 200 українських медиків.

«УМ» зустрілася з пастором Вудом у Києві й розпитала, що спонукало його почати благодійну діяльність саме в Україні, про оригінальні захоплення та враження від українського Різдва в Карпатах, проведеного разом із сім’єю Ющенків.

Львів’янин Михайло Полуситок 24 роки пропрацював начальником теплового господарства Прикарпатського воєнного округу, тож про витрати газу знає добре. Відтак тривалий час намагався знайти спосіб економити «блакитне» паливо. І йому це вдалося! Винахідник сконструював пічку, яка дозволяє скоротити витрати газу вдвічі. Винахід запатентований, але його автор вже давно намагається «достукатися» до чиновників, аби впровадити пристрій. Не допомагає пробити чиновницьку стіну навіть статус винахідника СРСР, який Михайло Іванович отримав за свої винаходи у 1990 році.

Із Чорноморського, найзахіднішого кримського райцентру і головного селища всього Тарханкутського півострова, до свого села Міжводне Валентин Бут доставив мене з вітерцем на скутері, як і обіцяв, за двадцять хвилин. Якби це було літо, а не нинішній «мертвий сезон», вправність чоловіка принагідно можна було б оцінити і за стерном його «Волі»— дев’ятиметрової вітрильно–моторної яхти, виготовленої власноруч за французьким проектом First 30E. А так я обмежився лише оглядом її на суходолі, точніше — на трейлері, що стоїть на огородженому майданчику за кілька метрів від будинку господаря.

Про «дітей війни» згадують переважно напередодні виборів та в судових ухвалах стосовно передбачених їм законом доплат до пенсії. У зв’язку з цим дехто навіть заздрить цим людям: мовляв, «повезло» ж їм — і пороху не нюхали, а, бач, «притулилися» до війни лише завдяки тому, що «вчасно» народилися. От тільки повторити їхній «небойовий» шлях чомусь ніхто не бажав би... Своїх справжніх батьків побачити і запам’ятати судилося не всім «дітям війни». З відстані літ найрідніші люди бачаться Олександру Івановичу Сакалу в такому ж «тумані», як і бомбардування фашистами Полтави, поблизу якої він народився 7 травня 1941 року.

Майже 30 років жителька черкаського села Нечаївка Любов Романенко носить у своєму серці нестерпний біль. І мало не щодня, дивлячись на своїх двох синів та доньку, вона думає про те, що нині в неї було б не троє, а четверо дітей. З 7 травня 1982 року, коли вона народила дівчинку в Черкаському пологовому будинку №1, ця жінка постійно живе з думкою про те, що її донька не померла, як заявили їй лікарі, а живе у прийомній сім’ї...

Дніпропетровець Володимир Корж просить його представляти як потомственого цілителя–біоенергетика, нащадка легендарного січового знахаря Микити Леонті–йовича Коржа. Тож кого іще, як не його, розпитати про те, як козаки Новий рік відзначали та які страви готували до святкового столу? Адже пан Володимир є ще й автором книги «Забуті рецепти запорозьких кухарів».

Обидві ініціативи — про відзначення 1950–ї річниці хрещення та поширення християнства на українських землях від апостола Андрія Первозванного, а також відзначення 1150–річчя заснування Київської митрополії та Хрещення Русі часів князя Аскольда — належать народному депутату, члену Комітету з питань культури і духовності Петру Ющенку.

Коли Михайло Гринишин приїхав у редакцію «УМ» на інтерв’ю, я навіть не втрималася і перепитала, чи й справді йому 30 грудня виповниться 90 років. «А що, не виглядаю на свій вік?» — розсміявся у відповідь Михайло Петрович. А й справді не виглядає! Підтягнутий, бадьорий, сповнений планів і турбот про свій ювілейний творчий вечір, який планує відзначити у січні.

Старше покоління добре пам’ятає Михайла Гринишина. Він довгий час був ведучим популярної програми «Сонячні кларнети», а до цього — художнім керівником знаменитого Гуцульського ансамблю пісні й танцю. Проте шлях артиста до визнання був непростим — у сталінські часи йому не минулося, що вiн привселюдно заступився за українську мову, згадали й те, що працював дяком у церкві... Всього було в його житті — й відчаю, й успіху, й радості, й смутку. Про найцікавіші моменти свого непростого життя з нагоди ювілею артист розповів «УМ».