— Пане В’ячеславе, чи однозначним сценарієм після виборів є утворення «НУНС» і БЮТ суто «помаранчевої» коаліції на базі попередньо зафіксованих домовленостей? Тимошенко — Прем’єр?
— Так. Я завжди був прихильником демократичної коаліції з Блоком Юлії Тимошенко. І угода про її створення, нагадаю, підписана ще 24 лютого. В цій угоді передбачені і світоглядні засади формування майбутньої більшості та уряду, і механізм розподілу посад: більша фракція вносить кандидатуру Прем’єр–міністра, всі інші посади розподіляються 50 на 50.

Доки за владу в Україні боротимуться «сині» й «помаранчеві», доти кожні наступні вибори можна буде вважати таким–то туром виборів–2004. Тобто 30 вересня ми зіграємо матч уже «п’ятого туру».

«ГІЯ. Ми не забули» — ці слова, утворені сотнями свічок, палахкотіли недільного вечора на асфальті майдану Незалежності. 16 вересня — у день чергової річниці зникнення та загибелі редактора «Української правди» Георгія Гонгадзе — його колеги і просто небайдужі громадяни знову вийшли на центральну площу.

Хоча навколо ще більше політичних «бігмордів», ніж рік тому, очевидно, що градус цієї виборчої кампанії нижчий, ніж попередній. Вторинно це все, досить інерційно. На те є причини: ступінь щирості та затятості політиків залежить від їхнього сприйняття та «підзарядження» масами, а народ не сприймає ці вибори як боротьбу за «останній шанс» та «четвертий тур президентських виборів». Щось зламалося у суспільній, як–то кажуть, свідомості.

Отже, всі основні політичні гравці — ПР, «НУНС», БЮТ, КПУ і навіть незгодна з виборами СПУ — на старті виборчої кампанії вже провели свої з'їзди. Зрозуміло, що кампанія — дострокова й скорочена, і коштів на її проведення виділяється трохи менше, ніж у 2006-му. З іншого боку, це означає, що треба було б брати не кількістю, а якістю. Якщо парламент-2006 себе не виправдав, значить, людям потрібно запропонувати кращий продукт. У цьому сенсі — що ми побачили і почули на партійних з'їздах?

Інформаційна секс-бомба тижня: згідно з результатами соціологічного дослідження Центру «Соціс», за Блок Верки Сердючки під назвою «За своїх!» готові віддати голоси 2% опитаних громадян. Це вже удвічі більше, ніж кількість сьогоднішніх прихильників Соцпартії Мороза, і фактично стільки ж, як у Народної партії Литвина. Висновок робимо, покладаючись на об'єктивність соціологів «Соціса»: якщо ці цифри не такі ж дуті, як презервативи у бюстгальтері артиста, виступ Сердючки на дострокових парламентських виборах може стати ще більш ефектним, аніж її шоу на «Євробаченні».

У суботу, після закінчення матчу «Арсенал» — «Нафтовик», у внутрішньому дворі динамівського стадіону панувала радісна атмосфера: «каноніри» виграли з великим рахунком і стрибнули високо вгору в турнірній таблиці. Але приводом для оптимізму були не стільки очкові здобутки київського клубу та якісна гра, скільки відчуття міцних тилів команди, що є запорукою для нових звершень. Якщо наприкінці минулого чемпіонату стояло питання про банкрутство «Арсеналу» та його розформування, то на старті нової першості йдеться про добре забезпечену і вмотивовану команду. «Добре, що сьогодні є люди, які багато роблять для команди, — сказав, відповідаючи на запитання «УМ», усміхнений тренер «канонірів» Олександр Заваров. — Тепер у нас є поле, зали, добре харчування — словом, усе, чого бракувало раніше. Думаю, поступово зростатиме і клубна інфраструктура, і тоді можна буде ставити питання про «зону УЄФА».
Щодо інфраструктури. У прес-службі «Арсеналу» (а, до речі, віце-президентом клубу з питань зв'язків із громадськістю став відомий журналіст Володимир Кацман) «УМ» повідомили про переговори власника команди Вадима Рабиновича з приводу будівництва в Києві суперсучасної бази для «канонірів». Такий проект Рабиновичу нібито запропонували таємничі французи, котрі нещодавно перебували в Києві. Учора «УМ» зв'язалася з офісом «Арсеналу» і з'ясувала, що власник команди якраз приїхав із Франції, де мав уже більш предметний контакт із будівельниками. Відчувалося: Вадим Зиновійович на іншому кінці дроту просто пашить оптимізмом...

У ніч із вівторка на середу невідомі змінили замок у службовому кабінеті голови фракції «Наша Україна» у Верховній Раді. Як повідомив «УМ» завідувач секретаріату фракції Вадим Шкурін, позавчора о сьомій вечора відповідальні особи закрили двері на приймальній і поставили кабінет на охорону, а вранці пан Шкурін виявив, що в офісі побували невідомі особи. До вчорашнього вечора ключів до нового замка так і не знайшлося.

Сотні тисяч уболівальників, любителів футболу й хокею, вважають Дениса Босянка одним із найкращих спортивних коментаторів України. В ефірі він уже рівно десять років, виділяється своєрідним «ліричним», але при цьому дуже компетентним стилем. Візьмуся стверджувати, що їхній дует із Дмитром Джулаєм узагалі не має рівних в Україні. Минулого тижня Денис коментував фінал Ліги чемпіонів, уже сьомий у своїй журналістській кар'єрі. Це, певно, рекорд для українських коментаторів у цій «номінації». І хто скаже, що Дьон відпрацював не на «відмінно»?
«Дьон» — бо ми з Денисом однокурсники, після закінчення Інституту журналістики товаришуємо, регулярно зустрічаємося. У «футбольну» пору року — щотижня, а то й по двічі на тиждень граємо у футбол, переважно в Гідропарку та на верхньому полі НСК «Олімпійський». Позавчора після такого матчу посиділи в кафе, попили пива, поспілкувалися про особливості й родзинки коментаторської професії. Думаю, познайомитися з Денисом Босянком будуть не проти і його заочні симпатики.

Хто переміг у політичній кризі, яка тривала довгих 55 днів і 55 ночей? Ніхто. Тому що з суботи на неділю (а Президент, до речі, дотримав свого слова, коли сказав, що назве дату дострокових виборів до кінця тижня) сторони поставили не крапку, а лише двокрапку в цьому аж надто складнопідрядному реченні. Упродовж цієї весни втомилися всі: і Президент — витримувати нове для себе амплуа ведучого, і коаліція — впиратися й тримати на майданах свої охочі до грошей легіони. До речі, хтось казав, що кожен день перебування цих легіонів у Києві коштував «Регіонам» мільйон доларiв.