П’ятий тур

Доки за владу в Україні боротимуться «сині» й «помаранчеві», доти кожні наступні вибори можна буде вважати таким–то туром виборів–2004. Тобто 30 вересня ми зіграємо матч уже «п’ятого туру».

Але в даному випадку справа не лише в арифметиці. Нехай ця кампанія зовсім не схожа на змагання «Так» і «Тому що» за рівнем ангажованості в неї власне виборців. Зате нинішні «великі перегони», швидше за все, повторять інші визначальні особливості виборів–2004. Ідеться про боротьбу на рівні місцевих і регіональних виборчих комісій, про особливу роль цілої когорти «підрахуїв» у Центрвиборчкомі, зрештою, про перетягування на свій бік судів різних рівнів. Певно, справа дійде і до Вищого адміністративного, а то й до Верховного Суду. Знову може стати розмінною монетою Суд Конституційний — починаємо пригадувати, який із таборів має в ньому більшість. Водночас точно відомо, що в ЦВК у більшості перебувають висуванці нинішньої урядової коаліції. Тому ніхто не здивується, якщо на першому етапі визначення результатів голосування Центральна виборча комісія грубою силою — вісьмома голосами проти семи — ухвалить не надто легітимне рішення про перемогу «Регіонів» (або, як варіант — «Регіонів» спільно з комуністами, соціалістами, «литвиністами» (потрібне підкреслити)).

До речі, про «литвиністів». На цих виборах, бачачи, що знову недобирають голосів, вони вирішили застосувати ще один метод із дореволюційного періоду — просту купівлю виборців. І йдеться не про гіперпопулістські обіцянки, озвучені від імені пана Литвина по телевізору. А про цілком реальні операції підкупу. За останні два дні редакція «УМ» отримала вже кілька телефонних сигналів з областей: і на Полтавщині, і на Київщині (конкретно — в селах Фастівського району) людям дають по 50 грн. в обмін на розписку із зобов’язанням голосувати за Блок Литвина. «Вони продають душу дияволу», — вже сказав про подібні факти пан Янукович. Але, ясна річ, він не пропустить нагоди викупити в разі потреби «золоту акцію» Литвина для творення нової коаліції.

Навіть у штабі «регіоналів» сьогодні визнають, що переможців від переможених відділятимуть якісь мізерні відсотки. А тому — що? Правильно, потрібно знову скликати майдан. Цього разу — вже з малої, а не великої літери. Ерзац–майдан. Оплачений, спрофанований майдан. Але все ж — сякий–такий майдан.

Власне, цей «майданчик» ми можемо спостерігати вже зараз: Партія регіонів наставила наметів та прапорів і біля ЦВК, і на центральній площі столиці. На черзі, очевидно, такий рідний «регіоналам» Маріїнський парк навколо ВР. «Синім» сподобалися майдани — тепер це їхня зброя. Ганебна, але не холоста. Як і було передбачено в «календарі виборів», оприлюдненому сайтом «Українська правда» ще на початку серпня, в «урочний час» «регіонали» здійняли ґвалт про наміри (спроби) фальсифікувати (саботувати) вибори іншою стороною — і прихильники «стабільності й добробуту» вже на арені, ними рухають, як пішаками по шахівниці.

Ці хлопці нічого не вирішують, скаже хтось, хай би вони сиділи хоч до зими.

Так, не вирішують. Але це — постійно діючий відбиток політичної кризи, це тло, сцена, на яку може вийти Янукович, і клака, яка йому аплодує. «Синя» масовка ще ніколи не мерзла в наметах — вона дратувала Київ смородом сечовини у підворіттях лише в теплу пору року. Але цього разу, цілком імовірно, померзнути доведеться.

Адже розборки навколо переділу влади ризикують розтягнутися до снігу й грудневих морозів. Бо 30 вересня все лише почнеться — суди, пікети, протести, апеляції, наполягання, домовляння, використання ситуації для підсилення Президента і, можливо, перегляду Конституції...

Доля владного пирога, на жаль, у нас вирішується не стільки на виборах, скільки в кабінетах. І це ще один важливий чинник, що віддаляє Україну від цивілізованої демократичної Європи. Тієї, до якої нас, за ідеєю, мали б наблизити дострокові вибори. Точніше, «п’ятий тур».