Підписуючи Постанову №1674/2006п, Віктор Янукович, очевидно, з вдячністю згадував численні благодіяння комуністів, даровані його рідному православ'ю. Невідомо достеменно, чому Кабмін вирішив призначити виконуючим обов'язки голови Державного комітету України у справах національностей та релігій саме поборника марксизму Георгія Попова. Не зовсім логічним виглядає і повернення «дореволюційного» статусу комітетові, що має контролювати релігії в Україні. Адже серед аргументів на користь «занурення в помаранчеву Лету» такого державного органу були — систематична державна підтримка лише вибраних конфесій (скажімо, УПЦ МП) й упереджене ставлення до інших, маніпулювання свідомістю віруючих виборців напередодні президентських виборів-2004 (передусім оприлюднення фальшивих заяв), відсутність реакції на незаконну політичну агітацію московських батюшок. Пригадується, у лютому 2005-го Президент, заявляючи про намір ліквідувати Держкомрелігій, пообіцяв, що тепер «влада буде працювати відкрито з кожною релігією» і що не ставить за мету створювати спеціальні перешкоди для тiєї чи іншої віри або Церкви. У травні-серпні 2005 року Кабмін трансформував комітет у Державний департамент у справах релігій як урядовий орган державного управління у складі Міністерства юстиції України.

Через п'ять років, як планують організатори унікального проекту, в передгір'ї Покутсько-Буковинських Карпат на площі 380 гектарів завершиться спорудження туристично-мистецького комплексу з сімома центрами — духовним, реабілітаційно-доброчинним, мистецьким, ремісничо-торговим, відпочинковим, спортивним та полонинським господарством. Усією цією багатогалузевою маєтністю завідуватиме святий Миколай, котрий постійно мешкатиме тут у просторому власному будинку площею 350 квадратних метрів, кошторисна вартість якого — близько одного мільйона гривень. Гуцульська дерев'яна церква з дзвіницею символізуватиме єднання всіх конфесій.

Майже 10 місяців існує у київській церкві Різдва Христового, що на Подолi, грузинська парафія священномученика Кiрiона, каталiкоса-патрiарха всiєї Грузiї (у складi Київського патрiархату). У жовтні минулого року у Володимирському соборі патріарх Філарет рукоположив у священики грузинського диякона Миколу Інасарідзе. Службу Божу отець Микола проводить українською і грузинською. І переконаний, що сьогодні служіння священика має сягати всіх сфер людського життя, нагадуючи творінням Божим про вічні істини, а також — захищати паству від спотворення дзеркала моралі в самих собі, від торгування душами, зрештою від використання віри на догоду політикам.

Про пияцтво тепер говорити якось «не модно». Хоча озирнімося: все більшає навколо п’яних — у транспорті, на вулицях. Навіть з роботи люди їдуть, немовби з корчми. У чому ж причина? В чому корінь зла? Пошукаймо відповіді у Святому Письмі.

Наприкінці XVII століття у Російській імперії українське православ'я опинилося «під крилом» російського Синоду. Ознаки самостійного церковного життя втрачалися. Хранителькою давньої київської церковної традиції залишалася греко-католицька церква. І постать «головного охоронця» українського християнства — митрополита галицького Антонія Ангеловича — одного з організаторів і перших ректорів Генеральної духовної семінарії у Львові, професора і ректора Львівського університету, належить усьому українському народові.

Мабуть, першим рейдером можна вважати кмітливого сина Ісаака Іакова. Він втерся в довіру до свого дещо пришелепкуватого брата Ісава, вніс власну долю «капіталу» - юшку з сочевиці, й у підсумку отримав чинш у вигляді права первородства. Це право чомусь дуже цінувалось у біблійні часи. В наші - цінується дещо інше. Приміром, нерухомість у центрі Києва...

Сьогодні ми маємо тривожну статистику по всій Україні, коли з десяти шлюбів мало не сім розпадається. Причина цього насамперед у тому, що в суспільстві наразі немає чіткого розуміння ні істинної ідеї життя — ідеї вдосконалення, ні любові як вищої його якості. Тому й належить найперше хоча б дізнатися, що є любов.

Несподівана, навіть дивовижна поява цього священика в місті, означеному у свідомості більшої частини наших співвітчизників як батьківщина Щербицького, стала неабиякою сенсацією.

Цей рік присвячений збереженню прав дитини, керівники християнських церков можуть особливо присвятити його захисту духовних прав, духовному росту дитини. Маємо не тільки забезпечити дітям одяг і теплу хату, а й духовну опіку», — закликав багатотисячну громаду прочан предстоятель Української греко-католицької церкви кардинал Любомир Гузар під час цьогорічної прощі у Зарваниці. Цього року понад 60 тисяч паломників з усіх областей України, з Америки й Австралії, Польщі, Італії й найдальших закутків Росії прибули до цього села на Тернопільщині, де зберігається чудотворна ікона Матері Божої.

Правдива наука ніколи не суперечила релігії, а правдива релігія — науці. Суперечності, як правило, виникають через необізнаність. У першій книзі Біблії «Буття» про створення людини читаємо: «І сказав Бог: «І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її він створив, як чоловіка та жінку створив їх». У чому ж образ Божий у людині? Чи йдеться тут про тіло? А як же відзнаки статі? Хіба Бог матеріальний? Ні ж бо! Бог є Дух. І образ Божий у людині не тілесний, а духовний! Бог триєдиний: Отець, Син, Дух Святий — і людина за образом Божим є триєдиною. Це дух, який має душу (розум та волю) і живе в тілі. І поки людина є в світі фізичному, то й тіло має фізичне. А коли помирає — переходить в іншу, духовну фазу існування, — воскресає у світі невидимому в тілі духовному, яке, за словом святителя Феофана, є тонкою оболонкою душі. Святий Макарій Великий у своїх Настановах зазначає: «Як небо й землю створив Бог для життя людині, так тіло й душу людські створив він на помешкання собі, щоб вселятися й упокоюватися в тілі її ніби в домі своїм, маючи за прекрасну наречену кохану душу, сотворену на образ його». Саме душа, а не тіло людини, створена на образ Божий. Тіло — це лише оселя душі (церковнослов’янською — «храмина»).