Епос готовий. Мультимедійність — у перспективі

Анонсуючи позаминулого року проект «Тарас», що має стати однією із центральних театральний подій, присвячених 200–річному ювілею Кобзаря, режисер Сергій Проскурня та Черкаський театр ім. Шевченка зарекомендували себе неабиякими відчайдухами.

Коли розмір не має значення...

Коли розмір не має значення...

Нову анімацію «Епік» маленьким глядачам пропонує команда, яка вже здобула їхню прихильність завдяки «Льодовиковому періоду» та «Ріо». Завдяки цим бестселерам малеча побувала і в тисячолітті до нашої ери, і в далекій Бразилії.

Іоанн Георг Пінзель. Паризький дебют

Іоанн Георг Пінзель. Паризький дебют

Із 21 листопада до 25 лютого наступного року у Луврі проходитиме виставка робiт скульптора Іоанна Георга Пінзеля. Про цей безпрецедентний проект — раніше ці твори кордону України не перетинали жодного разу — вперше заговорили ще у 2007–му.

«Вічне повернення» в авральному режимі

«Вічне повернення» в авральному режимі

У понеділок Кірі Муратовій виповнилося сімдесят вісім років. Але зосередитися лише на святкуванні іменинниці того дня навряд чи вдалося: 9 листопада у Римі розпочинається сьомий кінофестиваль, участь у якому бере й українська режисерка.

Дорости до «Войцека»

Дорости до «Войцека»

Більшість із тих, хто читав п’єсу Георга Бюхнера «Войцек», назве цей твір зрозумілим, з простим сюжетом, без особливих претензій на вишуканість форми... Жив собі солдат Войцек, мав співмешканку Марію та сина, для яких важкою працею добував копійки, аби ті могли принаймні якось жити.

«Пер Гюнт» Захарова — викапаний «Стиляга»

«Пер Гюнт» Захарова — викапаний «Стиляга»

Їх чекали протягом п’яти років. Стежили за афішами, перепитували в театральних касах про те, чи скоро можна буде побачити вистави Марка Захарова у Києві, і раз по раз дивувалися, що ось актор N зі своєю сумнівною антрепризою приїздить уже вдруге за рік, а «Ленком» навіть не анонсують.

Французький шарм від львівських легенів

Французький шарм від львівських легенів

Новий театральний сезон у Києві розпочинається за формулою «з корабля на бал». Після літнього затишшя місто якось відразу замайоріло численними афішами, серед яких дещо несподівано виглядала афіша львівського Театру імені Заньковецької.

Піднятися, відштовхнувшись від дна

Піднятися, відштовхнувшись від дна

«Футбол — велика гра, здатна об’єднати людей і світ, але все ж тільки гра. І в нашому фільмі — це всього лише привід розповісти людські історії...» У цих словах із презентаційного виступу режисера картини «Чемпіони iз підворіття» Ахтема Сейтаблаєва сконцентрована ідея, на яку жваво відгукнувся один із найбільш затребуваних пострадянських акторів Олексій Горбунов.

Нова «мітла» — знайомі «гілочки»

Театрів–безхатченків у столиці вистачає. Тих, які давно вже виросли зі своїх орендованих «квадратних метрів» і готові освоювати більші сценічні майданчики, також. Утративши будь–яку надію на те, що міська влада зверне на них увагу і «житлова проблема» буде хоч якось вирішуватися, театри зібралися діяти самотужки.

Ювілейні нотатки з думками про майбутнє

Ювілейні нотатки з думками про майбутнє

15 лютого в Санкт–Петербурзі розпочинаються гастролі Театру імені Франка. На сцені БДТ ім. Товстоногова «франківці» зіграють вистави «Кайдашева сім’я», «Тев’є–Тевель», «Швейк», «Одруження». Ще один спектакль, «Легенда про Фауста», пітерці зможуть переглянути в приміщенні Виборзького Палацу культури. Аби підігріти ажіотаж місцевих театралів, напередодні цього візиту Богдан Сильвестрович особисто вирушив до міста на Неві. Власне, запрошували його туди насамперед як новоспеченого лауреата премії «Золотий Орел» — ефіри на радіо, інтерв’ю для преси... Але цим своїм статусом Ступка у Пітері обмежуватися не збирався і про Театр імені Франка та його приїзд планував нагадувати якомога частіше. «Там подивлюся Театр Вахтангова, «Дядю Ваню» Тумінаса з нашим Маковецьким — вони теж до Петербурга приїжджають, — ділився своїми «пітерськими» планами Ступка. — Тумінаса я хочу запросити на постановку, не знаю, як у нього з часом. Ведемо переговори з Някрошюсом... Бо є така мрія — поставити «Пер Гюнт» Ібсена і присвятити виставу Сергієві Данченку. Це дуже складний твір, підсумок життя...». «Вирвати» Ступку з «франківського» контексту досить складно, а особливо зараз, коли Українська драма відзначає своє 90–річчя. Тож можна навіть не сумніватися, що промо своєму театрові у Санкт–Петербурзі художній керівник забезпечив.