Раїса Недашківська чимось нагадує давньоруську княгиню чи язичницьку богиню–матір, яка дає життя всьому живому: мудра, статечна, горда. Її родзинка, її особистий підпис під власним жіночим портретом — це неодмінні оригінальні головні убори, «тюрбани» Недашківської. Попри образ недоступної княгині, Раїса Степанівна — жінка надзвичайно щира, відкрита. «Приходьте увечері, поговоримо, бо зараз, напередодні ювілею, стільки справ, що аж шкіра горить», — відповіла Раїса Степанівна на прохання про інтерв’ю (17 лютого знаній актрисі виповнилося 70). Наша розмова напередодні ювілею перетворилася на своєрідну міні–виставу: Раїса Недашківська раз по раз переходила зі спогадів на монологи. Зрештою, останні два десятиліття більшість її виступів — саме моновистави.

У селі Вежиця, що на Рокитнівщині, цей будиночок знає кожен. Тут завжди чисто, затишно, привітно. Біля будиночка — квіти, на вікнах — фіранки. А головне — тут панує любов, довіра, взаємовиручка. І це незважаючи на те, що більшість його мешканців, які зібралися в поліській глибинці з різних куточків України, втратили, здається, все: здоров’я, житло, родину. Але, схоже, здобули щось набагато більше.

У нас слово «письменник» у розумінні білоруської влади автоматично означає опозиціонер, — роповiдає Михась Скобла.— Все почалося з того, що в газеті «Свобода» (яку після цього влада закрила) з'явилися анонімна сатирична поема «Лука Мудищев» та подібні речі, які висміювали президента і владу. І тепер для Лукашенка кожен письменник — прихований автор цієї поеми. Тому ситуація дуже непевна, тим більше що письменники в Білорусі чи не єдині, хто не мовчить про те, що нищиться національна культура, мова. Це безпрецедентне явище — у нас єдиний президент, який демонстративно зневажає національну мову. Одного разу я був на зустрічі президента з письменниками — з ним просто неможливо говорити. Він сказав відкритим текстом, мовляв, будете мене підтримувати — підтримаю і я вас. А не будете — ваші проблеми. Втішає тільки те, що під владу «лягли» з 500 письменників усього чоловік 15, і ті, можна сказати, мають дулю в кишені.

Такого напливу туристів, музикантів і просто шанувальників етнічної музики та мистецьких перфоменсів невеличке село на Косівщині — Шешори — не бачило давно. На три дні його населення збільшилося ледь не вдвічі, чим дуже потішило місцевих газдів, які із задоволенням здавали на ніч місця у дворі під намет, кімнати, а то й цілі хати — все ж таки який не який, а прибуток. Втішені були і прибульці, які на три дні потрапили в самий вир карпатської автентики, приправленої сучасними мистецькими імпрезами та фантастичною сумішшю музичних стилів різних епох і народів, об'єднаних супермодним у всьому світі напрямом music-world.

«Якщо ти на фестивалі «Маzепа-fest» — я заздрю тобі всякою заздрістю: білою, чорною і яка там ще є», — отримала я SMS-відповідь від свого друга із Чернівців на повідомлення про те, що я у Полтаві. І справді, в ці два дні тут можна було зустріти Віктора Морозова, Дмитра Доброго-Вечора, Кирила Стеценка, Романа Чайку, бандуриста Юрка Фединського з гурту «Карпатіанс» і так далі, не кажучи вже про десятка три журналістів і просто «професійних тусовщиків». Як десять років тому, до Львова, Дубна, Каховки чи місця дислокації чергової «Червоної рути», на вихідні до Полтави з'їхалися всі гурмани справжнього драйву по-українськи.

Я сама була вражена, коли дізналася, що «Гайдамаки» вперше (!) виступатимуть у столиці на відносно широку аудиторію. Відносно — це 800 і більше стоячих місць у галереї «Лавра». Щодо останнього, то, гадаю, дискомфорту ніхто не відчуватиме, тим більше що одні з останніх «Вечорниць» себе прекрасно зарекомендували в цьому плані. Та й сидіти з поважним виглядом під запальну музику «Гайдамаків» якось не випадає. «Ми вирішили нарешті зібрати всіх наших друзів і наших фанів і показати, що ми — одна сім'я», — пояснив тромбоніст гурту Руслан Трочинський.