Побачивши цю жінку десь на вулиці або в магазині, людина необізнана нізащо б не здогадалася, що перед нею — один із найвпливовіших політиків світу. Західна преса полюбляє робити колажі з фотографій а–ля «костюми Ангели Меркель», «сумочки Ангели Меркель», «портрети Меркель за останні 20 років» тощо.
Німеччина готується до парламентських виборів, які відбудуться в неділю, 22 вересня. Від результату яких значною мірою залежить майбутнє не тільки (а можливо, навіть не стільки) німецьких громадян, а й деяких держав Євросоюзу.
Якщо в грудні минулого року перша сесія ВР сьомого скликання стартувала з сутичок, «тушок» і боїв «стінка на стінку» біля трибуни, то нинішня, третя, — хоч до рани прикладай. Нецікаво навіть багатьом нардепам — недаремно ж учора, в день відкриття осінньо–зимової сесії, зранку в залі зареєструвалися лише 385 депутатів, а 57 — були відсутні.
Виявляється, італійське пиво буває вишуканішим за шампанське, яловичина — більш дієтичною, ніж риба, а «пармезан», виготовлений будь–де, крім кількох провінцій регіону Емілія–Романья, насправді називається «грана». І вже точно складно порівняти зі справжнім італійським пармеджано той продукт, який під назвою «пармезан» пропонує споживачам український виробник. Бо хоч би яким великим було бажання його підтримати, але бодай раз скуштувавши автентичний італійський сир, на «підробки» вже й дивитись не захочеш...
Тож у цьому сенсі дегустація товарів Made in Italy, яку за підтримки італійського посольства в Україні влаштувала для киян та гостей столиці Торговельно–промислова палата Італії, була дещо небезпечною.
Утім якщо про подорож до гарячого Неаполя, гордовитого Мілана, сонячної Тоскани чи будь–якого іншого регіону цієї прекрасної країни вам поки що доводиться лише мріяти, засмучуватися не варто. Якщо ви не їдете до Італії — Італія скоро приїде до вас, принаймні в гастрономічному сенсі. І хоч у це й складно повірити, ціни на справжні, якісні й найсвіжіші італійські продукти в Україні будуть не вищими, ніж у крамницях Риму чи Венеції.
Грузія, на яку після Трояндової революції й стрімких реформ команди Михаїла Саакашвілі намагалася рівнятися «помаранчева» Україна, тепер бере приклад уже з «регіонального» Києва. Після приходу до влади уряду Бідзіни Іванішвілі в країні, як і обіцяв народу лідер «Грузинської мрії», настає «покращення».
Парадокс: марш за легалізацію марихуани, якому ВО «Свобода» щороку дає жорсткий бій, минулої суботи відбувся без жодного спротиву. Лідери націоналістів його просто не помітили. Бо були зайняті на важливіших масових заходах, що припали на День Європи.
Якщо вечір починається під звуки пристрасного танго у виконанні одного з найкращих танго–оркестрів сучасності, його вже однозначно можна вважати вдалим. А коли до естетичного задоволення додається насолода від дегустації прекрасного сортового вина, життя, без сумніву, вдалося.
Невдовзі в Києві з’явиться надсучасний Американський культурний центр. Розміститься він у добре відомій українцям, які відвідували США, будівлі колишнього консульства за адресою Пимоненка, 6. Торік дипломатична місія Сполучених Штатів в Україні переїхала в нове приміщення, а старий консульський будинок було вирішено перетворити на культурний та освітній осередок. В урочистій церемонії початку реконструкції майбутнього культурного центру взяла участь заступник державного секретаря США Тара Соненшайн, яка наприкінці минулого тижня відвідала Україну з триденним візитом.
Заступниця очільника зовнішньополітичного відомства США (а, по суті, її посада відповідає нашому віце–прем’єру) по–американськи привітно посміхається, розповідаючи про ставлення свого відомства до України й ніби виправдовуючи своє прізвище («Соненшайн» у перекладі — «Сонячне сяйво»). Зрозуміло, що увага Держдепу до України зараз не зовсім та, що була, скажімо, дев’ять–десять років тому. Утім, парафія пані Тари — дипломатія публічна, та, що «піпл ту піпл», тобто «люди до людей». Тож Соненшайн воліє говорити насамперед про це. На цю справу фактично не впливає зміна президентів чи, тим більше, керівників Держдепу (а, нагадаємо, замість Хілларі Клінтон Державний департамент Сполучених Штатів нещодавно очолив Джон Керрі).
Після прийому в резиденції американського посла Тара Соненшайн дала інтерв’ю «УМ» — єдине значне інтерв’ю українським ЗМІ в ході її візиту до Києва.
«Тобі, Луцилію, найдостойніший із мужів, звісно, відомі Помпеї — багатолюдне, квітуче місто в Кампанії, що лежить на березі чудової затоки, відділене від відкритого моря з одного боку Суррентським і Стабійським, а з другого — Геркуланумським узбережжям. І от недавно ми дізналися, що місто це зруйновано землетрусом, і сталося це взимку, всупереч запевненням наших предків, що взимку землетрусів не буває...
Треба знайти спосіб утішити вражених людей і позбавити їх безмежного страху. Якщо сам світ похитнувся, якщо з–під ніг тікає все, що було в ньому надійного, де шукати опори?»
Так писав давньоримський філософ Сенека у своїх «Філософських питаннях» про землетрус, який 5 лютого 62 року неабияк перелякав мешканців кількох населених пунктів на родючих землях біля підніжжя Везувію. Найбільших руйнувань зазнали Помпеї — велике портове місто з населенням близько 20 тисяч осіб, де вирувала торгівля, процвітали науки та мистецтва. Життя, що кипіло в цьому квітучому куточку Кампанії, приваблювало до Помпей купців і любителів розваг з усіх куточків неозорої Римської імперії.
До Помпей і тепер стікаються людські юрби з усього світу — тепер уже на екскурсію. Сідаємо в Неаполі на електричку «Чіркум везувіана» та виходимо на зупинці «Помпеї скаві». Сьогодні Помпеї — це й невелике містечко, типове для півдня Італії, і велика археологічна територія на його околиці. Щось на кшталт музею під відкритим небом. Його унікальність полягає в тому, що вулканічний попіл від виверження 79 року «законсервував» побут давніх римлян саме в такому вигляді, як це було в ті прадавні часи. Тож, відвідуючи Помпеї та археологічний музей Неаполя (а саме там зараз перебуває більшість артефактів, знайдених у загиблому місті), ти ніби переносишся в іншу епоху за допомогою машини часу.
