Ця подія у першій українській столиці відразу потрапила до розряду резонансних. Як–не–як, а пропав сам лідер ортодоксальної єврейської громади. Причому зник за обставин загадкових — автомобіль релігійного діяча знайшли біля банківської установи, де йому батько мав передати 100 тисяч доларів США.

Молодята побралися під звуки гавайської народної пісні, а замість келиха шампанського пили сік кокоса. До Херсонського центрального РАГСу, де проходила урочиста частина, машина із нареченими приїхала прикрашена великою кількістю різнобарвних стрічок. Наречені вирізнялися серед гостей незвичайним виглядом: волосся заплетене у сотні дрібних кісок, рожеві квіткові вінки на шиях. Вбрання молодят було схоже на пір’я екзотичних птахів — червоного, зеленого та синього кольорів.

У звичайних українських школярів зараз канікули й літні розваги. У вихованців Київського військового ліцею імені Івана Богуна зараз на думці не дівчата і блаженне неробство, а парад на майдані Незалежності. За два дні до урочистостей хлопці хвилюються, готують білосніжні кітелі й не забувають про військові забобони. Про секрети «парадної кухні» намагалися довідатися і кореспонденти «України молодої».

«Ось тут у 1990 році, ще за совєтів, ми поставили перший хрест пам’яті битви, — показує місце на в’їзді до Шаповалівського майдану активіст національного руху Сумщини Віктор Казбан. — Із Сум тоді нас приїхало п’ятнадцятеро. Ще троє приєдналися в Конотопі. Хрест привезли розібраним, молоток взяли з собою, збивали на місці. Бабусі підходили: «А що це ви, хлопці, робите?» А ми копаємо і розказуємо, що битва тут була. Сільчани й не знали. Прийшов лейтенант міліцейський. Володя Осадчий, тодішній голова обласного Руху, пояснив йому, чого приїхали. «Ну, як було таке, — каже, — то копайте». Хрест той років п’ять простояв. Потім кращий з’явився. ...Але ж, подивіться, із нас п’ятнадцяти — ось таке виросло, — озирається Віктор Казбан на вируючий майдан. — Значить, правда є...»

За даними правоохоронців, 11 липня Шаповалівка зібрала близько п’ятнадцяти тисяч учасників відзначення річниці Конотопської битви. Зранку цього дня на освяченні банних хрестів новозбудованої козацької церкви Різдва Пресвятої Богородиці в Конотопі було ще до десяти тисяч людей. Такого свята Конотопщина не пригадує.

27 червня в Полтаві головні урочистості з нагоди 300–річчя відомої битви почалися ще зранку. Після літургії та передзвонів у православних храмах міста на території музейного містечка за участю офіційних делегацій України, Росії, Швеції та Фінляндії, яка на час Північної війни входила до складу Шведської держави, було відкрито й освячено Ротонду пам’яті всіх полеглих у баталії. Тут уже вшанували й пам’ять російських воїнів, похованих в оновленій до ювілею братській могилі з «вну­трішньою» церквою. До речі, найбільш представницькою виявилася делегація Російської Федерації, очолювана керівником адміністрації президента Сергієм Наришкіним. При цьому протокольної «симетрії» з українського боку не вийшло. Оскільки очільниця секретаріату Президента України Віра Ульянченко брала участь у з’їзді партії «Наша Україна» як її голова, то до Полтави приїхала заступниця Ульянченко — Марина Ставнійчук. Швецію та Фінляндію представляли посли цих держав в Україні.

У вівторок друзі запропонували мені знятися в масовці в кіно. Я не був у захваті від такої пропозиції, але коли почув, що в стрічці зніматиметься серб Емір Кустуріца, — ані хвилинки не вагався. Кустуріца прославився як видатний режисер, але мені було цікаво подивитися, як він гратиме в кіно, зрештою, кортіло дізнатися, як виглядає кіношна кухня зсередини.
Чорнова назва стрічки — Farewell. У стрічці розповідається про полковника КДБ Володимира Вєтрова, який на початку 80–х працював на французьку розвідку. 52–річний Кустуріца грає роль Вєтрова. Дія відбувається в Москві. Частина зйомок пройшла в Києві.

Минулого року багато людей з жахом очікували страшних трагедій, настання яких передвіщало нещасливе поєднання трьох шісток — 06.06.06. А от цьогоріч прихильники прикмет, навпаки, вирішили заручитися підтримкою вищих сил. Тож у «магічну» дату — 7 липня 7-го місяця і 7-го року третього тисячоліття — в Україні та світі стався справжній весільний бум.

Відзначити день української журналістики не вже звичним прийняттям у Маріїнському палаці чи вітальними листівками, а саме так — кількагодинною екскурсією по головних «точках дислокації» Президента на Банковій, — цей задум належить керівникові головної Служби iнформацiйної полiтики Ларисі Мудрак. Боротьба за відкритість дверей зі службами охорони комплексу будівель, підвладних секретаріату Президента України, принесла половинчасту перемогу: вчора журналісти змогли побачити далеко не всі приміщення, де працює Президент чи зупиняються найвищі зарубіжні гості. Але все-таки над окремими кімнатами і кабінетами в будівлі секретарiату, в «будинку Городецького» та в особняку, який кияни називають «будинком заплаканої вдови», «шторки» було піднято.

В Україні такий конкурс краси серед засуджених дівчат проводився вперше. Та ще й у єдиній у державі виховній колонії для неповнолітніх дівчат. Уже в Мелітополі з'ясувалося, як нелегко правозахисникам організувати подібне «шоу», якщо красуні перебувають за «колючкою». Але перший млинець хоча й виявився глевким, та все одно подарував усім учасникам проекту — i дівчатам на сцені, i прихильницям у залі, i членам журі, яке порівну складалося з працівників установи та столичних журналістів — масу незабутніх емоцій. Тим більшим було здивування, коли, спілкуючись із дівчатами поза сценою, з'ясувалося, що вони далеко не ангели: звання «Міс установи» виборола дівчина, що отримала строк за участь у згвалтуванні, друге й третє місця посіли юнi вбивцi.

Україна хоче самостійно приймати стратегічні рішення щодо виведення Чорнобильської АЕС з експлуатації. Це позиція керівництва ДСП «ЧАЕС», яку під час нещодавнього візиту до зони відчуження підтримали віце-спікер ВР Микола Томенко, керівники профільних міністерств, комітетів ВР та органів влади постраждалих областей — Київської, Житомирської, Чернігівської. На ЧАЕС запевняють, що Чорнобильська зона більше не буде полігоном для небезпечних досліджень західних фахівців. На окремих об'єктах уже розпочали процедуру зміни підрядників і запевняють, що окремі роботи можуть вчасно i якісно виконати українські фахівці.
Колектив ЧАЕС хоче розірвати порочне коло, коли Захід дає гроші на ліквідацію наслiдкiв аварiї і переважно сам же їх освоює, перебравши на себе керівні повноваження. Тоді як українським фахівцям лишаються ледь не «копійчані» роботи, європейські — не лише досхочу експериментують на постраждалій території, а й непогано заробляють через небезпечні умови праці — тож і не поспішають виконувати зобов'язання. Це Україну аж ніяк не влаштовує. За змінами на ЧАЕС спостерігала й «Україна молода».