Важко сказати, чи сподівався перший номер виборчого блоку «Пора»-ПРП Віталій Кличко на таку бурхливу увагу до своєї персони з боку дніпропетровців. Проте, судячи з усього, бувалому спортсмену довелося непросто, коли він побачив у Дніпропетровському аеропорту з півсотні небайдужих людей. Це були переважно активісти тих же партій «Реформи і порядок» та «Пора», між якими на теренах області блок не склався. Проте приїзд самого Кличка їх мимоволі згуртував.

Нинішній міський голова Києва Олександр Омельченко зберігає першу позицію у рейтингових дослідженнях, влаштованих у столиці. За результатами опитування, проведеного фондом «Демократичні ініціативи» та фірмою «Юкрейніан соціолоджі сервіс», за нього готові проголосувати 30,8 відсотка киян. «Срібло» - у Леоніда Черновецького, за якого воліють віддати голоси 15,5%. Дещо відстає Віталій Кличко, у нього - 15 відсотків. Так виглядає трійка лідерів, і, схоже, до неї більше ніхто не дотягнеться. Скажімо, в четвертого місця, яке посів Юрій Кармазін, - всього 3,2 відсотка.

Можна сказати без перебільшення, що весь боксерський світ очікує на поєдинок між українцем Володимиром Кличком й американцем Крісом Бірдом. 22 квітня ці суперваговики мають визначити чемпіона світу за версією IBF. Фахівці вже заздалегідь називають майбутнє протистояння «матчем року» в професійному боксі.

Українському виборцеві не позаздриш: кожні 15 хвилин його годують убійними порціями політичної реклами з телевізора. Зазирнеш у поштову скриньку — ще один заряд. Вийдеш надвір (принаймні в містах) — те саме. Сядеш в автобус, метро — отримай нову подачу. Інакше й бути не могло, адже вибори-2006 — перші суто партійні, причому як до парламенту, так і до рад обласних, міських та районних рівнів. А є ще ж вибори мерів та сільрад... Лише до ВР балотуються 45 партій та блоків, загалом 7641 особа. Словом, отримуйте тисячі рекламних хвилин, бігбордів, лайтбоксів, листівок, газет, плакатів.
Те, що політичної реклами забагато, — ще м’яко сказано. Те, що складається враження, ніби в нас відбувається не конкурс партій, їхніх ідеологій та програм, а конкурс рекламних роликів, — сказано досить точно. Але результати соціологічного дослідження Українського інституту соціальних досліджень ім. О. Яременка і Центру «Соціальний моніторинг» свідчать, що немає жодної партії чи блоку, чию рекламу виборці сприймали б переважно позитивно. При цьому «лідери» негативного сприйняття — ролики Опозиційного блоку «Не так!» (66% критичних відгуків), Блоку Вітренко «Народна опозиція» (63%) та «Нашої України» (59%).
Певно, партії та блоки — учасники виборів — вважають, що активною рекламною кампанією вони збільшать свій відсотковий ужинок (а деякі — й переберуться через клятий трипроцентний бар’єр). Наївні... Трамбувати в наші мізки свою пропаганду раптом почали всі, і, відповідно, симпатії «новонавернених» розподілятимуться пропорційно між усіма. Якщо ж ідеться про «перерозподіл» голосів між тими, хто вже визначився, то політична реклама в цьому сенсі відіграє мінімальну роль. Тут значно важливіші конкретні кроки — виграшні чи програшні.
Тож, робимо висновок, політреклама справляє далеко не такий значний вплив, як декому здається. Своєю кількістю вона фактично нівелює сама себе. Але без неї теж обійтися не можна — ще, дивись, узагалі забудуть. А найпростіший спосіб постійно нагадувати про себе — телевізор.
Тож зосередимося передусім на телевізійній агітації, менше зачіпаючи «паперову» та «бігбордову». Адже, по-перше, неможливо осягнути неосяжне, а по-друге, у регіонах зміст листівок та рекламних щитів не просто множиться, а ще й варіюється залежно від політико-географічної зони. А ось телеролики бачать усі, і саме з них багатомільйонна армія виборців може робити висновки про ідеологію, забарвлення, щирість, смак, жагу до перемоги, заможність тієї чи іншої політичної сили. Зрештою, як і про її існування чи відсутність.

Привезли додому п'яного політтехнолога, занесли в квартиру. «Поклади мене на диван», — каже він дружині. Поклала. «А тепер посади мене». Посадила. «Зніми одяг і взуття». Зняла. «А зараз неси миску — блювати буду». Побігла, принесла. А чоловік каже: «Не треба вже миска. Концепція змінилася, і я об...ся».

Цьогорічні перегони перетворилися на справжній кандидатський «бум». Мабуть, таки мають рацію ті фахівці, які кажуть, що Помаранчева революція пробудила в українців невгамовне бажання власноруч братися за державотворчість. Особливо ця теза поширюється на тих, хто має хоча б сякий-такий вплив у громадському житті. От і маємо півсотні списків на виборах до парламенту. Всі ж бо вважають себе найгеніальнішими, найексклюзивнішими та сотнями інших «най».

— У вас є діти?

— Вам скільки?

Непотоплюваний мер Києва Олександр Омельченко, який народився в один день і рік із Леонідом Кучмою, може здійснити в столиці те, що не вдалося Кучмі в Україні: керувати третій термін. Адже Сан Санич, який уже зареєструвався кандидатом у міські голови, робить усе, щоб отримати необхідні голоси киян i на виборах-2006. Ідеться не лише про якісь економічні та соціальні здобутки мера-«господарника», а й про тонку «візантійську» гру Омельченка-політика.

Успіхи українського боксу на професійній арені асоціюються у нас в першу чергу з братами-суперваговиками Віталієм і Володимиром Кличками. Але не лише їхніми досягненнями ми можемо похвалитися — торік двоє наших співвітчизників — Володимир Сидоренко й Сергій Дзинзирук — досягли значних висот на міжнародному рівні, виборовши пояси чемпіонів світу.