У Києві попередні результати виборів мера мають дуже несподіваний розклад. Леонід Черновецький станом на вчорашній ранок, за опрацьованими 37,6% бюлетенів із 385 столичних виборчих дільниць (їх загальна кількість по Києву — 1024), лідирує із результатом 31,05% голосів виборців. Другим іде Віталій Кличко (у нього 24,11%), в чинного мера Олександра Омельченка — третє місце та лише 21,65%. За свідченням голови Київської міської територіальної виборчої комісії Галини Білик, вибори в Києві пройшли спокійно, порушень не зафіксовано, повідомляє УНІАН.

О десятій вечора — якраз у той час, коли закінчувалося голосування на дільницях, — кореспондент «УМ» зустрів у штабі «Пори» на Андріївському узвозі лідера громадянського блоку Віталія Кличка. Чемпіон роздавав автографи, фотографувався з бажаючими і багато жартував. «Настрій дуже добрий, — відповів Віталій на питання «УМ». — Усе має бути добре. «Пора»-ПРП буде у Верховній Раді, районних та міських радах, а Віталій Кличко стане мером Києва. Зараз дуже багато хлопців хвилюються, але, на мою думку, все буде добре».

У старовинному Збаразькому замку, що є пам'яткою архітектури національного значення і прикладом того, наскільки успішно можна повертати життя подібним спорудам, відбулася нарада під керівництвом Президента Віктора Ющенка під час його робочої поїздки на Тернопільщину. І місце, і регіон були обрані не випадково, адже нарада присвячувалася відродженню пам'яток історії та культури і розвитку туристичної галузі, а саме Тернопільська область має всі підстави стати пілотною в цьому плані. На порівняно невеликій території тут сконцентрована велика кількість унікальних природних, культурних та історичних об'єктів. Як от, наприклад, горизонтальні гіпсові печери довжиною у сотні кілометрів, аналогів яких нема в усій Європі, чи третина всіх замків та фортець України, чи такі всесвітньо відомі християнські святині, як Почаївська Свято-Успенська лавра та Маріїнський духовний центр у Зарваниці. Водночас до більшості цікавих об'єктів нема нормальних доріг, а поряд — облаштованих автостоянок, комфортних готелів, закладів харчування, самі ж об'єкти часто знаходяться у плачевному стані.

Після того як Віталій Кличко через травму залишив великий спорт і подався у велику політику, його титул чемпіона світу у суперважкій категорії за найпрестижнішою версією WBC «на шару» отримав американець Хасім Рахман. Кілька місяців Рахман насолоджувався своїм поясом, після чого минулої неділі нарешті провів захист титулу проти підстаркуватого 37-річного співвітчизника Джеймса Тоні на прізвисько «Вимикайте світло». Доволі нудотна картина з невеликою кількістю ударів упродовж 12 раундів змусила двох суддів виставити нічию, а третій вирішив віддати перевагу чинному чемпіонові.

У кабінеті В'ячеслава Брюховецького (для студентів Києво-Могилянської академії, які не лише дуже поважають, а й щиро люблять свого президента, — просто Брюха) панує «творчий розгардіяш»: стіл завалений паперами, книжками, брошурами, на підлозі розкидані («розкладені», поправляє В'ячеслав Степанович) якісь папери... «Це не безпорядок, це — порядок, бо так я знаю, що де лежить», — пояснює пан президент. Щойно ми завершуємо інтерв'ю, він сідає за комп'ютер: справ повно, немає жодної вільної хвилини. До того ж постійно доводиться відволікатися на пресу: кореспондент «УМ» на сьогодні вже четверта представниця ЗМІ, тож і вгору ніколи глянути. Але «головний могилянець» запевняє, що не стомлюється. Звик багато працювати. Тому й пішов на вибори до Київради, адже має стільки задумів і планів, які треба реалізувати! Очевидно, що майбутня робота на благо столиці його справді захоплює, адже навіть про загальнополітичну ситуацію в Україні розмови не виходить: зараз на першому місці — Київрада. До Верховної Ради В'ячеслав Степанович балотуватися відмовився, хоча рідна «Наша Україна» дуже й кликала. Але парламент — це постійна робота, яка не терпить сумісництва, а кидати напризволяще своє дітище, найдемократичніший університет України, президент «Могилянки» й на гадці не має. На радість студентам, які вже було перелякалися, що на п'ять років втратять «свого Брюха»...

За останній рік міліція ще не встрявала в такий політичний скандал. У ніч на середу в Києві на вулиці Горького, 150-а змішалися нехлюйство, страх, необачність, вибори й політика. Все вкупі вилилося в постріл. Куля наскрізь пройшла крiзь тіло 17-річного Олександра Глобенка, який із другом розклеював агітки блоку «Пора»—ПРП. Тепер хлопець перебуває у реанімації. Він втратив близько чотирьох літрів крові, його стан оцінюється як стабільно важкий.

Спортсмен, який привозить на Батьківщину медаль з Олімпійських ігор, отримує не лише велике задоволення від чесної перемоги, а й має всі шанси покращити свій бюджет та ввійти до лав столичних мешканців.

Одна з небагатьох партій, у якої бракує коштів хоч на якусь телевізійну рекламу (мається на увазі власна, а не «казенна», передбачена законом про вибори). Українська національна асамблея (або ж, віднедавна, знову УНА-УНСО) — партія справді дуже бідна, хоч і з традиціями й солідним віком. Як організація постала ще в 1991 році, керувалася відомим екстремістом-провокатором Дмитром Корчинським.

З грудня починаючи, трапляються фрази: «У виборчий період суспільство перебуває в такому, сказати б, ненормальному стані, що йому до лампочки рівень розвитку шоу-бізнесу в країні», або «Альбом-кліп-сингл будемо видавати тільки в квітні, не раніше, зараз же вибори». Чому на три місяці музична країна перетворюється на сплячу красуню в летаргійному сні і наші думки переважно тільки зудять довкола «а за кого він буде співати? Як не буде, значить, не запросили, не популярний!» або «О, знову продалися, сьогодні — таким, завтра — не таким!». Говорити з самими музикантами на теми нетривалих взаємозв'язків шоу-бізнесу і політики важко — з усього видно: їм це неприємно, й воліли б творити у спокої свої шедеври. Тобто, з одного боку, «продаватися» їх змушують обставини: і хліб без масла не так смачно, як хліб з ікрою, і на наступний кліп треба яку тисячу приберегти... А з іншого — вони свідомо ходять по колу: співаючи зараз за кандидата N, який подекуди таки отримує можливість вплинути на кризову ситуацію, але цього не робить (щоправда декому, за умови вдалого «вибору» політичного кандидата, може, і перепаде якийсь «заслужений» чи «народний») — вони співатимуть за нього, чи когось схожого і на наступних виборах. Очевидно, якби музичний ринок країни був на відповідному рівні, і музиканти заробляли з продажу альбомів чи власних концертних турів, то схожі політичні «заказухи» канули б у Лету.