Ще років 20 тому на велелюдному Смілівському базарі можна було побачити немолодого чоловіка біля великої картини, на якій було зображене це старовинне містечко з усіма його розкішними церквами, знищеними в 1920–30–ті роки. Довкола юрмилися люди, чоловік захоплено розповідав історію містечка, та коли хтось хотів купити картину, чув відповідь: «Не продається».

Широкому загалу мало відомо про унікальні природні ландшафти Миколаївської області. Поспішаючи на відпочинок до Криму, ми часто проходимо транзитом ділянку траси від Первомайська до Вознесенська, навіть не здогадуючись, що зовсім поруч розташована одна з найкращих природних «перлин» України — долина річки Південний Буг. Це справжня гірська країна серед степу, де, зупинившись на день–два, можна насолоджуватися гідромасажем від бурхливого водограю, або милуватися величчю Бузького каньйону. Що вже казати про урочище Гард у межах сучасного Южноукраїнська, де кожна гранітна скеля або річковий поріг тісно пов’язані з козацтвом. Уже опинившись на морі десь у Коблево або на лиманах Очакова, ми й гадки не маємо про те, що поруч розкинулась унікальна Кінбурнська коса. В це важко повірити, але чимало миколаївців жодного разу тут не були. Та й загалом Миколаївську область багато хто сприймає як край, що має історію лише останніх двохсот років, з часів катерининської колонізації Дикого степу. А були ж тут і елліни, і скіфи, й інші кочовики, але три сотні років, ще до Потьомкіна й Суворова, ці землі поливали власною кров’ю запорожці в протистоянні з Туреччиною. Побачити чудеса Миколаївщини у всій красі журналісту «УМ» пощастило минулих вихідних під час прес–туру в рамках Всеукраїнської акції «Сім природних чудес України». Після тривалого переїзду ми нарешті в Очакові, сідаємо на катер і вже за двадцять хвилин — на Кінбурнській косі в районі села Покровське. Над морем бачимо чимало пеліканів, що полюють на рибу. Директор Регіонального ландшафтного парку «Кінбурнська коса» Зіновій Петрович пояснює, що рідкісні птахи з’явилися на півострові в останнє десятиліття через забруднення водойм та скорочення рибних запасів на Дунаї.

В українському сегменті Північного Приазов’я найбільше суб’єктів курортного бізнесу задіяно у Кирилівці й Бердянську (Запорізька область). Солідна дещиця функціонує нелегально, позаяк у Кирилівці, приміром, відсутній реєстр оздоровниць. У селищній раді кажуть, ніби їх 300 «з гаком», але хто ж знає, скільки тіньових витримує отой «гак»?.. А це ж суттєво не лише з позиції інтересів податківців, а й налагодження інфраструктури. На Пересипі, скажімо, днями припинено роботу аварійного водогону, і треба ж знати, скільки водовозок ганяти до узбережжя...

Про те, що на шлакових відвалах «Запоріжсталі» та «Дніпроспецсталі» в районі «Балки Середньої» Вільнянського району Запорізької області міцно облаштувався криміналітет, запоріжцям було відомо давно. Місцева міліція, як правило, роками воліла не помічати, як під керівництвом братви роботяги ведуть незаконний промисел переробки відходів для отримання вторинної сировини з подальшим її використанням у металургійному виробництві. Що й казати, якщо нині МВС повідомляє, що, згідно з оперативними даними, щомісячний прибуток «тіньових ділків» від незаконного промислу сягав від двох до п’яти мільйонів доларів! Достатні кошти, щоб на крадіжки шлаку закривала очі і обласна влада і міліція.

Учора в сірій будівлі на столичній вулиці Грушевського з нетерпінням чекали «губернаторів»: напередодні Прем’єр Юлія Тимошенко визначила п’ятірку найгірших регіональних керівників за останній місяць. У номінації «найбільша інфляція» — за визначенням Кабміну — «призові» місця розподілилися так: Сумщина (беззаперечний лідер — «найгірша ситуація в країні»), місто Київ, Донеччина, Дніпропетровщина, Запоріжжя.
Юлія Володимирівна прагнула жорсткої чоловічої розмови з серйозними оргвисновками. Але перпендикулярна до Грушевської вулиця Банкова, на якій розташовується секретаріат Президента, внесла свої корективи. Оскільки глав облдержадміністрацій викликали на килим без узгодження з ними, «штрафникам» їхати на засідання Кабміну заборонили. Таким чином, вони вдруге за останній місяць зуміли не потрапити під тендітну, але важку руку Юлії Тимошенко.

«Склалася парадоксальна ситуація, коли український народ, який поклав на вівтар боротьби з нацизмом близько 8 мільйонів своїх синів і дочок, досі не має можливості представити світові інформацію про свої жертви на одній з найбільших нацистських фабрик смерті — концтаборі Аушвіц–Біркенау», — каже завідувачка науково–дослідного відділу Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941—45 років Марина Шевченко. Музей уперше на повен голос заявив про цю понад півстоліття замовчувану несправедливість. У травні тут відкрито виставку «Концтабір Освенцім — український вимір», на якій представлено понад 300 пам’яток і документів з фондів музею, Центрального державного архіву громадських об’єднань, Державного архіву СБУ.
Можливо, ця вражаюча виставка з часом стане основою Української національної експозиції в самому Аушвіці, де майже півстоліття діє музей з експозиціями тридцяти держав. Але не України. Увесь цей час вихідці з колишнього СРСР — представники різних народів — в радянському виставковому павільйоні значилися «росіянами».

Днями «черешнева столиця» України — Мелітополь — з’ясувала для себе неприємну новину: Россільгоспнагляд і Росспоживстандарт підвищили вимоги до якості імпортованої продукції та оформлення документації. Ще недавно «бездонний» російський ринок був основним джерелом збуту вітчизняних ягід, що їх у великій кількості збирають на півдні Запоріжжя. Віднині черешню до Росії тепер можуть ввозити лише ті підприємці, які зареєстровані як суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності. У них мають бути оригінали фітосанітарних сертифікатів та безліч іншої документації — на кшталт карантинного дозволу й висновку експертизи фітосанітарної служби Росії на кожну партію черешні, яку українці ввозять за контрактом. Причому кожен договір треба заздалегідь укладати з російським одержувачем продукції.

«Чайка» є головним фестивалем під відкритим небом в Україні. Європейське фестивальне суспільство знає, що Росія — це «Нашествие», Угорщина — Sziget, а Україна — це «Чайка Open Air». Цього року «Чайка» повернулася з ВДНГ на однойменний аеродром. Там, де фестиваль народився, там він і відсвяткував свій ювілей», — каже президент фестивалю Ярослав Биструшкін. До круглої дати було відібрано 20 кращих гуртів України, Росії і Європи, із них 10 — так звані хедлайнери. Закуплено нове сценічне обладнання, світлові прибори і сильний 350–кіловатний звук. Комплект цієї суперсучасної техніки відпрацював в останньому європейському турі поп–зірки Шакіри. Так що музикантам гріх було скаржитися на якість звуку. А от претензії відвідувачів були повністю вмотивованими.