Велика популярність футболу, за що його, власне, скрізь і називають «спортом номер один», приводить до появи на світ його різновидів. На всіх континентах уже поширився міні–футбол у залах (футзал), чемпіонати світу й Європи з цієї гри стали звичним явищем. Україна відгукнулася на нову тенденцію й досягла значних успіхів у футзалі — наша збірна ставала призером європейської першості й нині входить до числа кращих на планеті.

Після останньої прем’єри театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв», вистави «Біла ворона», минуло вже три роки. І цей тайм–аут для поціновувачів творчості відомого акторського дуету видався дещо задовгим. Бо панове Богдан та Анатолій разом зі своїм третім театральним побратимом Мирославом Гринишиним намагалися зберігати традицію нової вистави в День Незалежності. Із «Запорожцем за Дунаєм» ось вийшла затримка, хоч оперу Семена Гулака–Артемовського партнери облюбували давно. Але було вирішено, що відомий сюжет варто суттєво підкоригувати, а тому з прем’єрою й не поспішали.
Судячи з назви, «пройшлися» по класику таки добряче. Як пояснює ці філологічні імпровізації Богдан Бенюк, вони відштовхувалися від того факту, що козак, який жив на Задунайській січі, звався задунайцем. Вирішили, що така вистава аж ніяк не може обійтися без рукопашних боїв, а декорації нагадуватимуть інтер’єр турецького гарему. Султана Сулеймана Махмуда ІІ зробили нащадком Роксолани. Як розповів Анатолій Хостікоєв, цей відомий персонаж має українське коріння. «Інакше ми не могли пояснити фрагмент, коли козак Карась напідпитку приходить у палац і співає із султаном. Я довго думав, хіба ж султан міг пити горілку з Карасем. Запитав у товариша, історика Олександра Бобишкіна. Він підтвердив, що в жилах Сулеймана могла текти кров пра–пра–пра–бабусі Роксолани», — озвучив свої думки з приводу Хостікоєв.
Отже, спектакль обіцяє стати одкровенням як для знавців українського оперного мистецтва, так і для істориків...
З Богданом Бенюком ми зустрілися в гримерці Театру ім. Лесі Українки за кілька днів до прем’єри: гример «ліпила» образ Карася, прилаштовуючи йому накладні чуб та вуса, я ж розпитувала про «Задунайця...» та інші проекти, над якими працює Богдан Михайлович.

Жителі Жмеринки, які березневого дня близько шістнадцятої години перебували на центральній площі рідного міста, не звернули уваги на банальну ситуацію. Невідомий молодик підійшов до таксофону, вставив в отвір картку і кудись зателефонував. Щойно він закінчив розмову, як до нього підійшли кілька чоловіків. Вони про щось перемовилися між собою і потім уже всі разом рушили з площі. Нікому з випадкових спостерігачів і на думку не спало, що в ту хвилину вони були свідками кінцевої фази операції із затримання зловмисника, якого співробітники СБУ з кількох областей відстежували не один місяць. «УМ» уже повідомляла читачам про це затримання кримінального балакуна. Тепер, коли рішення суду набуло чинності, про нього можна розповісти детальніше.

Після п’ятого дня Олімпіади, який виявився «урожайним» для наших спортсменів (ще б пак — одразу три «бронзи»), від українських олімпійців очікували нових здобутків. Сподівалися, зокрема, на дзюдо та греко–римську боротьбу. Вірили у вдалий виступ жіночої команди шаблісток. Ще зовсім нещодавно ця четвірка фехтувальниць стала срібною призеркою чемпіонату Європи в Києві, тож українські вболівальники сподівалися принаймні на якусь медаль у їхньому «виконанні».
Незадовго до Ігор у Пекіні головний тренер української фехтувальної збірної Вадим Гутцайт в інтерв’ю «УМ» сказав про Оленку Хомрову, Олю Харлан, Галю Пундик та Олю Жовнір такі слова: «Вони просто дівчата «гиги—гага». Хочеться, щоб вони більше повірили в себе й підросли. Аби на Олімпіаді вийшли на доріжку й усіх порвали».
Найстаршій із них — Хомровій — 20 років. Наймолодшій — Харлан — лише 17.
Але вони підросли і порвали. Саме ці юні дівчата–шаблістки вчора поповнили скарбничку нашої збірної першою медаллю найвищого ґатунку.

«Пристріт знято» — з полегшенням подумали українські олімпійці у вівторок після того, як дзюдоїст Роман Гонтюк приніс першу нагороду до загальнокомандної скарбнички. І вже наступного дня, вчора, долучили ще три медалі. Всі — бронзові. Але, сподіватимемося, це тільки початок...

Семисотрічному запорізькому дубу знову загрожує загибель. Про це «УМ» повідомили в прес–службі Запорізької мерії, адже днями міський голова Євген Карташов звернувся до Міністерства охорони навколишнього середовища та Міністерства культури з проханням направити до Запоріжжя фахівців, які можуть продовжити життя знаменитого дуба.

Тривалий час запорізький край неофіційно вважався «ментовським»: навіть у криваві 90–ті роки тут практично не було бандитських розборок, ситуацію повністю контролювала міліція. Натомість, в останні роки все змінилося, тож нині за рівнем злочинності Запоріжжя впевнено посідає ганебну першість. Цей факт змушений був визнати й міністр внутрішніх справ Юрій Луценко під час робочого візиту до Запоріжжя на початку цього тижня. Втім правоохоронці все ж таки збираються повернути жорсткий контроль над криміногенною ситуацією в непростому регіоні. Першою «ластівкою» на цьо­му шляху стала зміна безпорадного керівництва обласної міліції та реорганізація УМВС області у Главк.