Інколи можна почути, що «білорусів у совєцьких концтаборах не було». Мовляв, цей народ не чинив опору комуністичному режимові, то й тепер «пожинає плоди» байдужості до свободи. Насправді, це не так. Утричі менша за Україну Білорусь не могла створити потужну повстанську армію, але в лісах розмістилися чималі відділи воїнів, які часто співпрацювали з УПА. Утім якщо українських «лісових братів» ув’язнювали на 25 років, то білоруських переважно розстрілювали на місці. Микола Поздняк із містечка Борисова повстанцем не був, тому й вижив. Хоча й отримав 25 річний термін — за... допомогу червоним партизанам. Відсидів, щоправда, «всього» 12 — сестра домоглася скасування абсурдного вироку. Не так давно на одній із вечірок друзі–політв’язні написали йому епіграму: «Він брав Берлін із нагородами і разом із Солженіциним сидів»...

Відвідувати святі місця і допомагати потребуючим радять постівникам духовні отці. Християнство вчить, що допомагати ближнім слід завжди, однак у час посту на добрих справах робиться особливий наголос. «Ти постишся? Нагодуй голодних і спраглих, відвідай хворих, не забудь ув’язнених у темниці, пожалій змучених, утіш тих, хто у смутку, будь милосердним, покірливим, тихим, довготерпеливим, співчутливим, незлопам’ятним, побожним, істинним, благочестивим, щоб Бог прийняв піст твій і удосталь дарував плоди покаяння», — навчав святий Василій Великий. А святитель Феофан Затворник нагадував, що благодійництвом є улаштування училищ, заснування лікарень, будівництво притулків та інших «місць заспокоєння нужденних і стражденних».

«Спецслужба не повинна перетворюватися на зброю в руках політиків для нищення опонентів або для утвердження ідей, що їх спростовує саме життя», — така головна думка нової книги «Україна в добу «Великого терору». 1936 — 1938 роки», що тільки–но вийшла друком у Києві у видавництві «Либідь». Тут вміщено аналітичні статті та 85 чималих за обсягом документів — книжка справді велика й ваговита, добре ілюстрована. Всі документи (з архіву СБУ в різних областях та інших державних зібрань) опубліковані вперше. Вони розкривають те, чого дослідники раніше лише торкалися. А саме: технологію терористичної політики. Низка унікальних відкриттів робить для нас зрозумілою організацію чекістів. Ця знакова історична праця розкриває, яким чином з людей робили безвідмовне «знаряддя» для реалізації смертоносної політики. Проте залишається ще чимало нез’ясованого, процес дослідження триває. Сьогодні упорядник і натхненник видання, відомий дослідник доби тоталітаризму, керівник Центру історичної політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАНУ професор, доктор історії Юрій Шаповал ділиться з читачами «УМ» інформацією про книгу.

Чи можливі демократичні перетворення у державі, де переважна більшість населення тужить за «сильною рукою», ілюзією опіки, магічним дивом? Перехід від тотального контролю населення і «ручного режиму» управління до організації і самоорганізації (від місцевих громад до загальнодержавного масштабу) передбачає звільнення від містичних уявлень про світ, що виправдовують рабство. Маніпулятивні технології роблять людей залежними, відповідно, люди в такому стані не здатні розвивати громадянське суспільство. У 1991 році ми висловилися за свободу, але досі маємо слабке уявлення про неї. Волі ще потрібно «підготувати місце», насамперед у нашій свідомості.

65 років тому перестала існувати одна з найжахітніших нацистських «фабрик смерті» — концтабір «Аушвіц» (Освєнцім) неподалік Кракова у Польщі. Найбільше — понад мільйон (!) — у цьому концтаборі страчено євреїв. Угорських, грецьких, польських... Саме тому Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту Генасамблея ООН призначила на 27 січня. Цього року ця дата на міжнародному рівні відзначатиметься вчетверте, адже резолюцію ООН прийнято у листопаді 2005–го. «Цього дня є привід віддати належне жертвам і активізувати кампанію проти расової ненависті, на ґрунті якої виник Голокост, — йшлося в заяві Ради Європи. — Одна з основних цілей цієї кампанії — роз’яснити суть Голокосту молодому поколінню».

До Дня Соборності Київ отримав незвичний подарунок. Учора столичний осередок Товариства «Меморіал» ознайомив журналістів із новою документальною виставкою «Народна війна», що охоплює історію визвольного руху українців та їхнього опору більшовицькій окупації у 1918—32 роках. Розділи експозиції розповідають про етапи державотворення, про першу, другу й третю більшовицькі окупації України, про нищення духовності, злочини проти людяності. У відповідь на терор і грабежі селяни повставали.

Пообіцяли — зробили. 22 травня було порушено кримінальну справу за фактом Голодомору, а в переддень Старого Нового року, 13 січня, українське судочинство підтвердило: на наших теренах було здійснено страшний злочин. Багатьох здивувала швидкість роботи суду. Мовляв, рішення прийняли всього за два дні. Голова СБУ Валентин Наливайченко пояснює це співпрацею СБУ з Генпрокуратурою: вони подали на розгляд суддям справу, ретельно опрацьовану, отже, ознайомлення з нею не вимагало надто багато часу. «Може, і небезпека була, і сумніви, — визнав перед журналістами суддя Віктор Скавронік, — але суддя і прокурор прийняли виважене рішення».

Суддя зачитував рішення упродовж двох із половиною годин. А потім наголосив, що це справа епохальна, громадського значення. Утім є чимало спекуляцій на цій темі, тому громадськості варто звернути увагу на три моменти. По­перше, ця кримінальна справа має суто правовий вимір, а не політичний. По­друге, висновки досудового слідства оцінені прискіпливо, і вони базуються на глибокому матеріалі. По­третє, і душі жертв, і народ давно чекали на відповідний висновок у цій справі.

Колядують в Україні, як відомо, до Водохреща. А подекуди й до Стрітення. Отож хто не встиг поколядувати на Різдво, ще має нагоду привітати оточуючих з Різдвяними святами. Тим паче сьогодні, в перший день Старого Нового року, про особливу чарівність якого є чимало оповідок і легенд. До речі, на київських вулицях саме колядують гості з Москви, яких привіз до української столиці відомий московський музикант Ілля Сайтанов.

«Ми переконані, що європейська спецслужба не має ховати від суспільства під грифом «таємно» злочини будьякого періоду», — заявив голова Служби безпеки Валентин Наливайченко минулого тижня у День відкритих дверей в архіві СБУ. Вперше в історії України цей архів «окупували» журналісти — їх набилося в тісну будівлю кілька десятків. Відвідувачі з фотоапаратами й телекамерами дізналися, в яких умовах зберігають цінні документи і яким чином працівники Галузевого державного архіву (ГДА) роблять їх доступними для широкого загалу.

Меморіал із дивною назвою «Алея румунських героїв на єврейському кладовищі» у Чернівцях збиралися відкрити ще рік тому. Відкриття хотіли приурочити до національного свята Румунії, що відзначається 1 грудня і зветься «День завершення об’єднання румунських земель». У 2008–му сусідня держава саме святкувала 90–ліття такого «об’єднання», тобто захоплення земель Буковини і Бессарабії у 1918 році. Меморіал так і не відкрили. Подейкують, ніби візит до України президента Румунії Траяна Басеску, що планувався на лютий цього року, відклали, зокрема й через неможливість відвідати цей меморіал у Чернівцях. Сьогодні хвіртка його огорожі — на замку. Чи справді ця пам’ятка так уже зачіпає гідність Української держави та єврейства — українського і світового?