Усе більше підприємців при виборі офісної АТС віддають перевагу цифровим станціям, які за своїми можливостями значно переважають аналогові. Фахівці зазначають, що цифрова станція дозволяє через інтегрований шлюз побудувати мікростільникову мережу на базі стандарту DECT. Також використання інтегрованої системи голосової пошти дозволяє реалізувати функцію автовідповідача, голосових меню. Більшість цифрових АТС надають послуги створення груп абонентів, організації конференцій з внутрішніми та зовнішніми абонентами тощо. Дехто з фахівців навіть вважає, що продавати аналогові станції вже недоцільно. Утім навряд чи це відповідає дійсності. Поки що є потреба й у тих, і в інших.

«Це — Олексій. Його сорочка випрана дорогим порошком. А це — Петро, чия сорочка випрана нашим, якісним. Ви відчуваєте різницю?». Це риторичне запитання щодня ставить нам відома реклама. «Не бачу ніякої різниці!» — щиро дивується дружина одного з них. А от кому не можна позаздрити, так це жінкам наших героїв, бо прати сорочки доводиться щодня: Олексій та Петро працюють на землі. У їхній роботі, як і в сорочках, на перший погляд, немає ніякої різниці — обоє виросли в селі, обоє займаються сільгоспвиробництвом, обоє орендують в односельців паї, обоє отримують прибуток і однаково люблять свою роботу. Проте насправді відмінності між чоловіками чималі, адже Олексій Чередниченко — фермер із Донеччини, а полтавець Петро Дмитрович Неварикаша — голова агрофірми «Наталка-полтавка».
З'ясувати особливості роботи і способу мислення директора агрофірми (екс-голови колгоспу) і фермера-приватника вирішила Міжнародна фінансова корпорація, провівши дослідження «Розвиток аграрного виробництва та аграрного бізнесу в Україні». На які культури роблять ставки нинішні сільські керівники, як і кому продають вирощене, де шукають спеціалістів, наскільки обізнані з аграрним законодавством, — ці та інші запитання фахівці МФК поставили не лише Чередниченку та Неварикаші, а й ще 400 їхнім колегам як із західних, так і зі східних областей України. І виявилося: те, чого не вміє Олексій, уміє Петро Дмитрович, а там, де Петро Дмитрович отримує збитки, Олексій пожинає прибутки. Словом, дослідження цілком об'єктивно відповіло, яка форма господарювання на селі най-найкраща, — ніяка.

І у Криму, виявляється, цілком можливий варіант заможної Європи, де на «будовах капіталізму» найменш оплачувана робота дістається закордонним нелегалам. У даному випадку в ролі непоступливих і жадібних роботодавців виступають доморощені сільські багатії. На полях приватного сільськогосподарського підприємства у степовому Красногвардійському районі три місяці поспіль трудились 18 нелегалів із Молдови — корчували пеньки, рили ями під виноград, встановлювали шпалеру. Виснажливу працю молдаван керівництво підприємства оцінило всього у 200 гривень на «брата», пообіцявши розрахуватися наприкінці сезону.

Конкурси краси — зовсім не прерогатива жінок. Наприклад, на Закарпатті в селі Олешник днями пройшов перший в Україні конкурс серед корів. «Міс «Закарпатська бурівка-2003» стала корівка Леся господаря Василя Данковича, яка влітку щодоби давала по 30 літрів молока.

Подальшу долю столітнього панського маєтку в мальовничому селі Борщівка, що на Рівненщині, вирішити остаточно не зумів навіть сільський референдум. Великий, площею понад 150 квадратних метрів, будинок колишнього земельного магната Митроченка, вже понад десять років безуспішно ділять селяни поміж собою. Одні вимагають передати приміщення під монастир, інші — у власність новітньому землевласнику Дьоміну.

До 1,55 гривні подорожчав буханець львівського білого хліба. Відповідно, чорний — до 1,35 гривні, а популярний батон — до 1,15. Як тільки прозвучала інформація про пiдвищення цін на львівський хліб на 20 відсотків, чиновники з обласної адміністрації вирішили пояснити простому люду через пресу, які мотиви такого цінового сплеску.

Той, хто прогулювався днями вулицею Володимирською і проходив повз легендарний будинок НКВС-КДБ-СБУ — помпезне сіре приміщення сталінської доби під номером 33 — напевно, помітив, як милують око його недофарбовані білі балкони. А уявіть, якою б симпатичною була наша рідна Служба безпеки, якби весь будинок став білим!

Діти полюбляють свята, і, певно, дев'ятирічний стахановчанин Саша Григор'єв дуже радів, коли минулого року батьки взяли його до сусіднього Кіровська — відзначати день народження рідного дядька. Діти є діти; поки дорослі готували іменинний стіл, Саша із приятелем розважалися тим, що кидали ще зеленими ягодами горобини у вікно сусідській дівчинці Лері (вона приблизно одного віку із Сашком). Очевидно, подібний спосіб залицяння дівчинці не дуже сподобався, і вона чесно попередила, що може вжити жорстких заходів для захисту свого помешкання від снарядів рослинного походження. А саме: застосувати рушницю. Хлопці поставилися до погрози несерйозно, а дарма.

Незвичну кримінальну справу розслідує наразі старший слідчий слідчого управління Черкаської обласної міліції Тетяна Кочергіна: вона має з'ясувати, як і чому 40-річний мешканець Черкас залишився без вух.

Дві третини громадян, що проживають на Одещині, вважають стан захисту своїх громадянських прав і свобод незадовільним. Майже стільки ж респондентів (62 відсотки), опитаних у жовтні місцевою соціологічною службою, не впевнені в особистій безпеці, і більше половини — 56 відсотків — жителів регіону обурені зростанням злочинності, передусім організованої. Такі невтішні результати соцопитування оприлюднив днями на спеціальній нараді з керівництвом правоохоронних структур глава Одеської облдержадміністрації Сергій Гриневецький, проаналізувавши стан виконання серпневого Указу Президента «Про відповідальність керівників органів виконавчої влади і прокуратури за забезпечення законності та правопорядку, дотримання прав і свобод громадян на території Одеської області».