За пару тижнiв ми святкуватимемо День працівника сільського господарства. Чи горюватимемо у цей день. Навіть не знаю, яке слово більше пасує до року, що минає. По всіх областях України, по всіх районах, селах і містечках уже підтягують із «глибинки» позитивний досвід, розшукують передовиків, вигадують, яким надбанням можна пишатися. Яким? Якщо всі в скруті, вихід із якої лежить або на дні пляшки, або, як в анекдоті, через аеропорт «Бориспіль». Замість невеселих передсвяткових роздумів хочу запропонувати листа від одного з досвідчених київських керівників. Цей лист надійшов не сьогодні і не вчора, а, здається, навесні, не суть важливо. Автор, який сьогодні перебуває на пенсії, просив не вказувати його прізвище, напрочуд точно зміг висловити те накипіле, що пече душу сільським керівникам, які могли давати лад людям і землі в радянський час, а сьогодні, коли їм начебто розв'язали руки, чомусь не можуть.