Досить рідко будь-яка збірна України зустрічається з представниками мас-медіа у повному складі, та ще й відповідає на запитання журналістів. І ось нарешті з'явилася перша ластівка — у затишному барі «Планета-спорт» відбулося своєрідне відкриття біатлонного сезону, в якому взяли участь чоловіча та жіноча українські біатлонні команди на чолі з президентом Федерації біатлону України Володимиром Бринзаком. Першим питанням цієї зустрічі було вручення орденів III ступеня за вдалі виступи на Всесвітній універсіаді Андрію Дереземлі, В'ячеславу Деркачу й Оксані Хвостенко. Після цієї приємної церемонії відбулася прес-конференція, на якій передусім «віддувався» пан Бринзак.

Тенісний турнір серії «челенджер» Privatbank Cup, що пройде з 10 по 16 листопада у Дніпропетровську, на теренах України аналогів не має. Бо, по-перше, у нього найбільший у нашій державі призовий фонд для змагань такого рівня, який сягає 125 тисяч. До того і витрати на проживання, харчування та транспорт беруть на себе організатори змагань. По-друге, за складом учасників на пострадянському просторі цей турнір поступатиметься лише Кубку Кремля у Москві та відкритій першості Санкт-Петербурга.

Родина з типовим закарпатським прізвищем Райчинець серед українців у Чехії — одна з найвідоміших. Тривалий час громаду наших земляків у цій країні очолювала нині покійна Лідія Райчинець. Після її смерті позаминулого року «Українську ініціативу» в Чеській Республіці очолив її чоловік Віктор, який символічного 1968 року виїхав у Прагу з села Грабівниця на закарпатській Воловеччині. Пан Віктор сам каже, що українська справа у цій країні — за молодими й ініціативними. Саме таким є його син Богдан, який був делегатом Форуму українців, що відбувався у серпні в Києві. Студент україністики Карлового університету, редактор часопису для українців «Пороги» Богдан Райчинець у розмові з «УМ» вкотре порушив проблему українців у Чехії — як етнічних, так і новоприбулих.

У четвер минулого тижня приватний литовський телеканал LNK повідомив, що президент Литви Роландас Паксас та його радник у справах національної безпеки Рямігіюс Ачас згадуються в таємному звіті про зв'язки правлячої верхівки з міжнародними злочинними угрупованнями. Звіт цей Департамент державної безпеки країни передав голові сейму Артурасу Паулаускасу та головам депутатських фракцій. Звіт тоді ще не був оприлюднений. Наступного дня президент Паксас відреагував на телеповідомлення різкими словами: «Я категорично відкидаю ці інсинуації. Я відмежовуюся від усіх теперішніх спроб пов'язати мене зі злочинним світом». Президент вважає, що те, що його не поінформували про факт передачі звіту до парламенту, можна назвати змовою проти нього. Того ж дня Паксас скликав надзвичайне засідання Ради безпеки, на якому звернувся до командуючого армією Йонаса Кронкайтіса з вимогою «забезпечити невтручання збройних сил у політичний скандал, що розвивається». А голова Сейму Паулаускас повідомив по національному радіо, що скликає в понеділок увечері надзвичайне засідання парламенту, на якому буде створено спеціальну комісію, яка займеться розслідуванням можливих зловживань оточення президента країни, та буде визначено, чи розпочинати процес імпічменту.

За внутріполітичними подіями непоміченою залишилася новина, що надійшла з північного кордону: скориставшись українськими проблемами, українсько-російською невизначеністю щодо морського кордону, конфлiктом навколо Тузли, Білорусь заявила, що демаркацію міждержавного кордону жадає вирішувати тільки в комплексі з «вирішенням фінансових проблем у торговельно-економічних відносинах».

У Кримському республіканському наркологічному диспансері зараз від хронічного алкоголізму стаціонарно лікують 132 пацієнтів. Це, звичайно, крапля у морі, адже офіційно на обліку перебувають 18 тисяч осіб, що зловживають спиртним. Проте «за кадром» їх значно більше. Загалом в Україні, за офіційною статистикою, майже мільйон — понад 900 тисяч — алкоголіків. 70 відсотків побутових травм і злочинів, так званої «битовухи», — результат саме п'яних рук. Градус не обходить увагою ні бомжів, ні владну еліту, яка просто вміє добре маскувати слабкість до «зеленого змія». Дехто, отямившись і знайшовши в собі сили, кодується у наркологів, після чого нібито настає повне протверезіння. Проте це тільки на перший погляд.

Могилу великого італійського поета й гуманіста Франческо Петрарки невдовзі буде розрито. Останки митця, який вважається родоначальником гуманістичної культури Відродження й одним із творців італійської літературної мови, витягнуть на світ Божий через 600 з гаком років після поховання лише для того, щоб перевірити легенди, пов'язані з його ім'ям, і відновити справжні риси обличчя середньовічного класика.

Тридцять першого жовтня було відкрито карти. Віктор Ющенко, якого цей день ще більше наблизив до місії офіційно визначеного кандидата в президенти від опозиції, засвідчив, що найсильніші ходи його виборчої кампанії полягатимуть не в цілуванні ікон на Галичині, а охоплюватимуть «святая святих» — тили електорального суперника. Влада, ущільнивши свої лави, не стала розшаркуватися в штучних реверансах і вже за рік до «дня ікс» показала, за якою схемою, якою технологію і з якою упертістю буде реалізовуватися план недопущення перемоги того самого Ющенка. Схема ця вельми скидається на гру ва-банк, і ризикована вона не стільки для її творців — явно знову виписаних із Росії політтехнологів, — як для їхніх наймачів, а надто — для всієї керованої ними країни. Бо сенс технології-2004 — старий, як світ, — розділяй і пануй. І цю нещасну Україну ділитимуть (власне, вже ділять), наче тушу забитої худобини, надвоє. На неросійську і російську, патріотичну й космополітичну, реформаторську й консервативну, прозахідну й зорієнтовану на Схід, праву й неправу, загалом — «ющенківську» й «антиющенківську». Якраз проти ночі Хеллоуїна влада вбралася в куплений у сусідньому супермаркеті костюм Джека-різника й почала не лише свою звичну справу — лякати, а й різати по живому. Правил у гри немає, фішок — повно, а перемагає той, чия «половина» наступної пізньої осені виявиться більшою.

Уперше за кілька років народні депутати заходили до вівторкової сесійної зали не лише для того, щоб подрімати під нудні доповіді по законопроектах, а й щоб понатискати на кнопки — вівторок 4 листопада мав започаткувати у ВР періоду після «оксамитової парламентської революції 2000 року» нову еру голосування не лише по четвергах. Але почин вийшов невдалим: замість «конвеєрним методом» ухвалювати закони, яких через постійно заблоковану роботу сесії назбирався стосик розміром з невелику дюну, народним обранцям узагалі довелося розійтися у своїх справах.