Планувалося, що «круглий стіл» «Президентські вибори 2004: проблеми законодавчого регулювання виборчого процесу» відбудеться якраз напередодні розгляду у Верховній Раді законопроекту Юрія Ключковського та Миколи Катеринчука про вибори Президента України. Але оскільки минулого тижня пленарні засідання вперто зривалися й блокувалися, тож обговорення виборчих перспектив та правил гри відбулося лише в одному місці — на конференції, організованій Лабораторією законодавчих ініціатив спільно з представництвом Фонду Конрада Аденауера в Україні. Поговорити було про що...

Слово «толерантність» означає єдність у різноманітті. Організатори двотижневого табору національних громад «Джерела толерантності», який цього року вже вдруге відбувся в Україні, всім устроєм таборового спільного проживання поставили перед дітьми питання: що об'єднує розмаїття народів і що роз'єднує людей за національною ознакою? Участь у таборі, що розмістився поблизу містечка Хуст у полікультурному Закарпатті, взяли близько 140 дітей від 17 національних громад (у тому числі група українців) — вірмени, кримські татари, румуни, євреї, угорці, греки, болгари, поляки, литовці, татари, росіяни, німці. Кожен новий день вони проживали національним життям того чи іншого народу, знайомлячись таким чином з традиціями й особливостями кожної національності і переконуючись: багатство культур, релігій і мов — це безцінний дарунок світові, який потрібно зберегти. Діти відчули: роз'єднує людей зло, об'єднує нації — людяність.

За якими мірками ви визначаєте, йти на виставу чи ні? Одні зважають на те, хто виконує головні ролі, інші «прицілюються» по вартості квитка, й тільки естети орієнтуються на мистецьку вартість вистави. Пам'ятаю, мій друг якось видав банальний штамп, мовляв, найкраще грають голодні актори. Ну побачила людина виставу з голодними акторами і з того часу, перш ніж купувати квиток, питається, чи вечеряли метри, чи ні — навіжений, думала я, а от і ні... Принаймні студенти-четвертокурсники Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого, що представили на суд публіки виставу «Не верьте кудеснику» в Київському театрі сучасної драматургії «Ровесник века», переконали мене, що ця теорія не така вже й архаїчна.

80 років тому на Донеччині з'явився друком перший номер літературного журналу, що останні чотири десятиліття виходить під назвою «Донбас».
На ще дивом уцілілі у нинішніх ринкових джунглях «товсті» літературні журнали сьогодні здебільшого дивляться, ніби на рештки викопних мамонтів. А на регіональному рівні — й поготів. Приміром, коли редактор журналу «Донбас» із черговим клопотанням про допомогу звернувся в черговий столичний кабінет, його господар навіть не приховував здивування : «Як?! Хіба він ще виходить?..»
Нинішньої осені часопис донецьких письменників «Донбас» скромно відзначає солідну круглу дату, адже його перший номер під тодішньою колоритною назвою «Забой» з'явився у світ якраз 80 років тому. І, приймаючи вітання, головний редактор Віктор Логачов погодився розповісти «УМ» дещо про минуле й сьогодення журналу.

У неділю, 9 листопада, виповнилося 75 років італійському композитору Енніо Морріконе, найбільш відомому у світі автору музики для кіно. Його щемкі, ніжні, зворушливі та надзвичайно мелодійні твори становили музичне тло приблизно 500 фільмів. Його музика для сценічних постановок та камерні твори менш відомі широкому колу слухачів, але також високо цінуються фахівцями та справжніми меломанами.

Не встигла Мадонна перекваліфікуватися з поп-зірок у дитячі письменниці, як її позбавили звання музичної рекордсменки. Скинула легендарну співачку з «трону» не хто інша, як чарівна австралійка Кайлі Міноуг, котра вже не раз здобувала колись «забите» Мадонною звання найсексапільнішої зірки поп-сцени.

Цього року конкурс «Міс Земля», про який «УМ» уже свого часу розповідала, пройшов із небаченим досі резонансом у пресі. Узагалі-то це звання у світі вроди вважається значно менш престижним, ніж, скажімо, «Міс Світу» чи «Всесвіту», хоча за спрямованістю мало б бути навпаки, адже «земна» красуня є втіленням не лише вроди й кмітливості, а й «природності». У тому сенсі, що її краса має бути щирою й натуральною, а погляди — екологічно спрямованими.

Книга рекордів Гіннесса поповнилася ще одним рекордсменом: позавчора до неї урочисто вписали... саму Книгу рекордів Гіннесса. Найвідоміша у світі збірка досягнень досягла небаченого тиражу: 100 мільйонів примірників.

Яких тільки дивацтв не буває у видатних людей! От, скажімо, зірка Голлівуду, красень Джордж Клуні просто схибнувся на любові до тварин. Увесь Нью-Йорк знає, що коли в якомусь із міських парків прогулюється дивак із поросям на повідку — це майже зі стовідсотковою ймовірністю Клуні зі своїм улюбленцем Максом, який мешкає в квартирі актора вже шість років.

Ім'я Леоніда Мельника давно знали немало сумчан: молодий учений, економіст, лауреат премії Ленінського комсомолу, викладач Харківської філії політехнічного інституту... Йшли роки, філія перетворилася на самостійний інститут, а згодом — на університет. До образу ж додавалися заочно чи очно якісь нові штрихи. Довелося — теж не вчора й не рік тому — бути на одній з еколого-економічних студентських конференцій, організованих Мельником. Було представництво з кількох країн; робоча мова — англійська, причому сумські студенти почувалися в цьому середовищі досить комфортно; цілком пристойне обговорення доволі серйозних проблем і проектів... Здавалося, попри якісь державні негаразди, місцеві перипетії, ця людина живе і навколо себе творить середовище іншого, світового рівня. Бо можна комплексувати власною чи загальнонаціональною меншовартістю, а можна просто творити себе й відчуватися повноцінним у будь-яких умовах. Ну, звісно, й відповідати рівню.
Після років «дистанційного» знайомства з Леонідом Мельником зустрічалися з ним за розмовою. На столі — більше десятка журналів та книг, виданих за його авторства та участі. В їх числі остання — «Фундаментальні основи розвитку». Народжувалася вона непросто. Коли з'явилося поняття сталого розвитку, доктору економічних наук, професору, завідуючому кафедрою економіки Сумського державного університету, президенту Центру економічних досліджень, головному редактору міжнародного наукового журналу «Механізм регулювання економіки» Леоніду Мельнику запропонували написати книгу про економіку за умов сталого розвитку. Вона була написана, але видана так і не була: почалися якісь особисті відкриття, з'явилося розуміння, що ми практично не знаємо, що таке розвиток по своїй суті, які його закономірності й механізми. Виникла потреба заглибитися в питання і написати книгу по-новому.
Говорити з Леонідом Мельником на цю тему можна годинами. Тим більше — розмова неминуче виходить за рамки монографії — у реалії нашого буття.