Лихоманить нашу владу. Дні летять, мов навіжені. Пора платити по боргах перед українським народом. Цей час стає дедалі ближчим. Авторитет Віктора Ющенка та його демократичного блоку ніяк не падає, а навпаки, зростає, і це попри провокації в Донецьку, Сумах, попри постійне цинічне оббріхування у підконтрольних владі ЗМІ, попри Корчинського і кампанію. Так-так, платити доведеться. Навіть якщо влада влаштує державний переворот, забравши в народу право обирати Президента і віддавши це право підконтрольній більшості, примусивши чи залякавши перед цим ще декілька десятків народних депутатів, щоб дотягти голосування у ВР до 300 голосів. Навряд чи це вдасться, а якщо й ні, то не заздрю я тим 300 депутатам...

У Чернівецькій області доживають свого віку кілька сотень ветеранів, які в роки Другої світової війни були насильно вигнані з рідних осель на примусову працю в сусідню Румунію. У 1943—1944 роках вони працювали на спорудженні залізничних колій. Праця була тяжка й підневільна, харчування — пісне і вбоге, а тому ветерани, яким пощастило вижити, зажадали компенсаційних виплат від Німеччини, що була союзницею Румунії у тій війні. Допомогти розв'язати проблему на користь цієї категорії остарбайтерів узялися соціал-демократи Віктора Медведчука. Дехто вважає, що вони внесли вирішальний внесок у те, що 12 серпня 2000 року набув чинності закон ФРН «Про створення Фонду «Пам'ять, відповідальність і майбутнє». Згідно з ним мешканці Чернівецької області, котрі в роки Другої світової війни були депортовані до Румунії як цивільні особи й були зайняті примусовими роботами, отримували право на компенсаційні виплати. «Отримати право» означає в цьому контексті зібрати всі необхідні документи та свідчення, які б доводили, що той чи інший ветеран дійсно у 1943 році був вивезений до Румунії на примусові роботи.

Днями в Будинку кіно відбулася подія з розряду рідкісних — показували новий український фільм «Вишивальниця у сутінках», знятий на Одеській кіностудії режисером Миколою Седнєвим. Прем'єра знову викликала в умах навколокіношної публіки питання про первинність курки і яйця: так що ж, йолки-палки, важливіше — нормальні гроші, щоб вистачало і на пристойний готель для акторів, і на безперервні зйомки, і на професійних артистів, і на копії, чи режисерська воля, організаторські здібності, вміння створити в голові історію, а на знімальному майданчику — атмосферу й обережно перенести всі оголені нерви життя на плівку, інколи це ще називають талантом. Прем'єрний спіч одеський режисер підготував у формі гіркої тиради про малобюджетний героїзм кінорежисерів і байдужість держави.

Для чоловіка це дуже навіть органічна аналогія — прожиті роки й випиті грами. (Пригадується, Ступка якось недвозначно жартував про свого знайомого, номер телефону якого, мовляв, — «два по 100, додатковий 250»). Ігор Афанасьєв до свого п'ятдесятиліття презентував три вистави: число знакове як у житті та за столом, так і в мистецтві. В українському ж театрі такий ювілейний розмах сьогодні — нереальний шик, якому інші ювіляри можуть лише безрезультатно заздрити, визираючи з-за лаштунків чи натягнуто посміхаючись у VIР-ложі. Але протягом десяти останніх років між Ігорем Яковичем та українським театром хлюпотіли хвилі океану, а сам режисер кував — небезуспішно! — своє творче щастя в далекій Америці. До цього були значні заслуги перед Мельпоменою з українською пропискою: Афанасьєв керував Київським театром естради, був одним із провідних акторів київського Театру оперети, як режисер ставив вистави у театрі імені Франка... Тобто факти біографії категорично вказували на те, що такий масштабний ювілей Афанасьєв заслужив.

Столичні комунальники не встигають прибирати опале листя. І якщо центральна вулиця столиці завжди виглядає парадно, то околиці до зимового періоду майже не готові. Приміром, біля борщагівських будинків досі стоять міні-звалища почорнілого листя й трави, а в деяких закутках спальних районів навести порядок двірники не встигли взагалі. Водночас на місто з дня на день впадуть морози, а там — і до снігу недалеко, ось тоді листяний покрив разом з іншим сміттям комунальникам вже доведеться не вимітати, а відшкрібати з асфальту. «Над вирішенням цієї проблеми ми б'ємося кілька років, перевозити таке сміття нашими вантажiвками недоцільно, по дорозі більше розгубиться. А яма для компостування листя, яке можна було б безвідходно перетворювати на добриво для квітників, діє тільки в Шевченківському районі столиці», — пояснив «УМ» начальник Головного управління контролю за благоустроєм та зовнішнім дизайном столиці Сергій Рюмшин.

Учора мені довелося бути свідком невеликого інциденту. Мою увагу в столичному Центральному парку ім. Шевченка привернули п'ятеро здоровенних міліціонерів, котрі iз серйозним виразом облич спалювали щось на бруківці. А мале худюще пацаня з величезними чорними очима, плачучи, дивилося на «ментів» так, ніби дядьки цукерку відібрали. Мені малого навіть шкода якось стало, аж поки не розгледіла, що спалювали міліціонери — на землі дотлівав пакетик із клеєм...

З грудня цього року затяті порушники правил дорожнього руху почуватимуться не так привільно, принаймні на київських дорогах. Влаштувати «солодке» життя їм обіцяє Київська міська державна адміністрація, в планах якої — встановити камери відеоспостереження за рухом транспорту на столичних дорогах. «Нашпигувати» такими «вічками» для стеження київські автостради правоохоронці збираються вже до квітня 2004 року. Про це журналістам повідомив депутат Київської міської ради Микола Бойчук.

У київському Михайлівському Золотоверхому соборі завтра відбудеться урочисте богослужіння з нагоди храмового свята, яке очолить святійший патріарх Філарет, буде хресна хода і благодійний концерт, на якому звучатимуть церковні піснеспіви.

Минулого тижня у столичному Кловському ліцеї відбулася презентація книжки відомого дитячого письменника Януша Корчака «На самоті з Богом. Молитви тих, котрі не моляться», створеної у 1920-х і цього року вперше видрукуваної українською мовою у видавництві «Дух і Літера». Перекладач «Молитов», поет, постiйний автор «УМ» Олександр Ірванець має педагогічну освіту, у нього за плечима вісім років учителювання. «Корчак завжди був у моєму «пантеоні», — розповідає Олександр. — Це мислитель і тонкий поет, і я вважаю, що подальша польська поезія має в основі його філософію». «Молитви» — це близько двадцяти поезій у прозі, у яких педагог і письменник, а радше дбайливий садівник у винограднику людства, перевтілюється то в бунтівника, то в старого, то в легковажну жінку, то в хлопчину — у пошукові Того, хто є Батьком для всіх. «Таємничі нашепти душі, що вона їх сама собі повідає, нанизав я на сюжети молитов. Знаю, що всяке творіння мусить собою до Бога й від Бога до себе увесь світ пронизати. Знаю. І від того маю я певність: Ти мені допоможеш, Боже», — така коротенька Корчакова передмова до цієї збірки.

21 листопада православні відзначають Собор святого архістратига Михаїла та інших небесних сил безплотних — архангелів Гавриїла, Рафаїла, Уриїла, Селафиїла, Ієгудиїла, Варахиїла та Їєремиїла. Слово «собор» у назві цього свята має подвійний зміст. По-перше, це зібрання віруючих у церкві для спеціального богослужіння, присвяченого архістратигові Михаїлові, по-друге, саме свято присвячене «собору», тобто зібранню всього сонму ангелів. Ангел у перекладі з грецької мови означає вісник Божий, який є безтілесним розумним духом, невидимим і безсмертним. Архангели — це «вожді» поміж ангелами. Найголовніший у сонмі архангельському — архістратиг Михаїл, один із тих, хто подолав диявола.