Смаглява українська «міска» Ілона Яковлєва, як сказано на присвяченій їй сторінці сайту www.missworld.org, народилася у Харкові, «великому промисловому місті України». Дівчина вчиться на третьому курсі економічного факультету Національного університету і прагне стати «успішною жінкою». Окрім того, 22-річна Ілона захоплюється співом, танцями, поезією та читанням. Любить тримати себе у формі й танцювати на дискотеках. На завершення цієї скупої інформації – скромне повідомлення про те, в яких (зокрема) країнах уже встигла побувати цьогорічна українська «міс»: у США, Туреччині, Франції, Німеччині, Австрії, на Барбадосі та Мальті... І в Росії.

Телебачення, звичайно, не найоптимальніше місце роботи для розумної людини, але вона цілком може прикрасити телеканал і дозвілля телеглядачів, якщо їй туди вдасться потрапити. Олексій Зотіков — етнограф, історик із чималим телевізійним стажем: Ukrainia в «Телеманії» на «1+1», «Дай п'ять» на телеканалі «ТЕТ», «Таємний світ» на Новому, цикл фільмів для проекту Національної кінематеки «Невідома Україна», між цими проривами в телеефір він коли по півроку, коли по півтора живе життям буквоїда в архівах і бібліотеках. А потім прагне візуалізувати і вербалізувати історію, до якої в буквах мало хто прагне долучитися. Зотіков — фабульщик, він змішує історію, географію, літературу, етнографію, а в центрі всього все одно ставить людину — і знамениту, і звичайну, яка знає усіх духів того місця, де живе. Новий проект Олексія, що нещодавно дебютував на телеканалі «Інтер», називається «Дорога додому» — це чотирнадцять 26-хвилинних фільмів про історичні регіони України: Полісся, Галичину, Буковину, Крим, Закарпаття тощо, — показаних із коліс, у форматі роуд-муві. Зотіков стверджує, що Україна — це окрема планета, і за аналогією з довжиною екватора Землі пообіцяв намотати 40 000 кілометрів по Україні, і розповісти нам усім про нашу країну. Важливо те, що це не чергова «туристична» програма — це авторський проект, культурологічний, історико-пізнавальний, публіцистичний, в якому автор і ведучий посилає абсолютно прозорий месідж: пізнання своєї країни є найбільш доступним шляхом самопізнання.

Позавчора Віталій Кличко вже в другому раунді нокаутував канадця Кірка Джонсона, передавши особливий привіт Ленноксу Льюїсу. Наступним від ударів українського боксера впаде славетний британець?

У нашій заможній, розвиненій і успішній країні з'явилася одна темна пляма: проблеми в паливно-енергетичному комплексі, які, за словами Прем'єр-міністра Віктора Януковича, «вирішуються не так оперативно і послідовно, як того вимагає час» , тому «нагромадилося» до такої межі, що треба вже було щось робити. «Щось» таки зробили — у п'ятницю пізно ввечері Президент своїм указом звільнив із посади віце-прем'єр-міністра Віталія Гайдука, який в коаліційному уряді курирував саме ПЕК.

«Загроза об'єднує людей, притуплює їхнє критичне ставлення до своїх лідерів, концентрує увагу на боротьбі iз зовнішніми і внутрішніми ворогами», — такими словами відомий американський психолог Роберт Чіальдіні описав стан сучасного американського суспільства. Але цей діагноз є універсальним і як найкраще характеризує також стан російського суспільства у світлі результатів недільних парламентських виборів. Після підрахунку більше 90 відсотків голосів учора вималювалася наступна картина табору переможців: прокремлівська «Єдина Росія» зібрала 36,8 відсотка, КПРФ — 12,7, ЛДПР — 11,8, блок «Родіна» — 9 відсотків. Ліберально-демократичні «Яблуко» та Союз правих сил набрали відповідно 4,3 та 3,9 відсотка голосів, тобто не подолали 5-відсотковий бар'єр і взагалі не потрапили до парламенту. Такі результати виборів означають, що впродовж наступних чотирьох років демократи та ліберали будуть позбавлені парламентської трибуни — Росія взагалі не матиме можливості почути голос опозиції.

До Но­во­річ­но­го свя­та ще да­ле­ко, і пра­во­о­хо­рон­ні ор­га­ни тіль­ки по­чи­на­ють бо­роть­бу з пе­тар­да­ми,а в Тер­но­по­лі вже ста­ла­ся тра­ге­дія че­рез ці не­без­печ­ні «іг­раш­ки». Від нес­по­ді­ва­но­го ви­бу­ху са­мо­роб­ної пе­тар­ди за­ги­нув 19-річ­ний хло­пець, який ли­ше кіль­ка тиж­нів то­му прий­шов з ар­мії. Для по­чат­ку Саш­ко влаш­ту­вав­ся на ро­бо­ту в сто­ляр­ний цех спе­ці­а­лі­зо­ва­ної шко­ли-ін­тер­на­ту, де пра­цює йо­го бать­ко. У пер­ший же ро­бо­чий день і ста­ла­ся тра­ге­дія.

«Дивись, дивись, яке страшило! І хто її туди випустив з такою пикою?» — «А та, в червоних рюшечках і панчохах! Оце сором — ніби щойно у кабаре ногами вибрикувала». — «Ги, а он наша. Мда...» Подібними фразами під «акомпанемент» підштовхування одне одного ліктями й глузливих підхихикувань супроводжувався в нашій дружній компанії суботній перегляд телетрансляції фіналу конкурсу «Міс світу-2003». І сумнівно, щоб настрої перед кількомастами тисяч інших «ящиків» України, власники яких увечері 6 грудня обрали телеканал «Інтер», разюче відрізнялися від наших. Бо жіноча врода, як, утім, і чоловіча, — поняття все-таки дуже суб’єктивне. Тому журі всіляких конкурсів краси не позаздриш — спробуй-но вибери з-поміж кількох десятків струнких довгоногих (а в деяких країнах, не виключено, приземкуватих і повненьких) красунь ту єдину, що гідна носити титул найвродливішої. А найважче — тим знавцям «вродливих» стандартів, на чию долю випало суддівство «Міс світу». Бо он їх скільки всіляких, і більшість нібито вельми симпатичні. Рятує суддів хіба те, що на заходах такого штибу вродливе личко й бездоганна фігура — це ще далеко не запорука перемоги: як відомо, світових «місок» обирають не в останню чергу з міркувань політичної коректності, віддаючи данину різним країнам, расам, континентам...

Конкурси краси останнім часом проводяться всюди, де можна знайти «пару струнких жіночих ніг». А де ж їх і шукати, як не на пляжі? Не дивно, що конкурс «Міс світу: королева пляжної краси—2003», який проводиться напередодні обрання «головної» міс планети, користується такою популярністю. А цього року «пляжні» королеви краси привернули до себе увагу навіть тих світових видань, які досі про цей захід нічого не писали. І все з однієї простої причини: корону «Королеви пляжу-2003» здобула не просто красуня, а донька знаменитого ірландського співака Кріса Де Бурга (того самого, який співає Lady In Red), Розанна Девідсон. Першою та другою віце-міс стали, відповідно, представниця Швейцарії Б'янка Ніколь Сіссінг та болівійка Хелен Апонте Сауседо.

Сенсація! Виявляється, знаменитий італійський митець і вчений доби Відродження Леонардо да Вінчі насправді був вірменином! Так стверджує художниця з Липецька Арміне Хачатрян, яка вже кілька років прискіпливо досліджує полотна великого Леонардо. І повідомляє про це не «Вірменське радіо», а телекомпанія НТБ. За словами Арміне, геній Ренесансу залишав на своїх картинах надписи вірменською мовою. У тому, що досі їх не помітили, немає нічого дивного: по-перше, літери надто маленькі і, на перший погляд, нагадують звичайні дефекти тканини чи фарби, по-друге, для того, щоб їх прочитати, треба не лише знати вірменську, а й здогадатися приставити до картини дзеркало — надписи зроблені у дзеркальному відображенні.

Наймасштабнішим проектом кіношного світу на сьогодні є історична епічна стрічка «Троя» режисера Вольфганга Петерсена, зйомки якої йдуть повним ходом. Оскільки проект і справді грандіозний, як за кількістю задіяних акторів та статистів, так і за кількістю вгачених грошей, то не дивно, що до нього прикута увага всіх заокеанських ЗМІ «бульварного» спрямування. Тим паче що одну з головних ролей — давньогрецького героя Ахіллеса — грає улюбленець дівчат, чоловік зіркової Дженніфер Еністон і просто гарний хлопець Бред Пітт.