«Джоконду» написав Леонардо Давінчян?

      Сенсація! Виявляється, знаменитий італійський митець і вчений доби Відродження Леонардо да Вінчі насправді був вірменином! Так стверджує художниця з Липецька Арміне Хачатрян, яка вже кілька років прискіпливо досліджує полотна великого Леонардо. І повідомляє про це не «Вірменське радіо», а телекомпанія НТБ. За словами Арміне, геній Ренесансу залишав на своїх картинах надписи вірменською мовою. У тому, що досі їх не помітили, немає нічого дивного: по-перше, літери надто маленькі і, на перший погляд, нагадують звичайні дефекти тканини чи фарби, по-друге, для того, щоб їх прочитати, треба не лише знати вірменську, а й здогадатися приставити до картини дзеркало — надписи зроблені у дзеркальному відображенні.

      Вивчивши кожен штрих художника і прочитавши «шифровки» да Вінчі, пані Хачатрян по-своєму розгадала навіть таємницю загадкової усмішки Джоконди. «Леонардо просто на лобі у неї написав «сором'язлива» по-вірменськи. Значить, цією усмішкою він демонстрував, яка Мона Ліза скромна й сором'язлива синьйора», — пояснює Арміне. А на картині «Мадонна Бенуа» жіночка розгледіла фразу «бешкетник мовчить тільки тоді, коли тримається за мамину руку», нібито написану на нозі немовляти.

      Художницю так надихнуло власне відкриття, що вона попросила місцеву владу підтвердити або спростувати її гіпотезу, але обласне управління культури відмовилося. Мовляв, таку сенсацію можуть оцінити тільки в Російській академії наук. Хоча, на думку липецьких мистецтвознавців, нічого втішного авторка «відкриття» там не почує, адже всі видимі надписи на картинах і малюнках Леонардо Да Вінчі вже давно розшифровані, до того ж нічого схожого на вірменські літери у них досі не помічено. До того ж Хачатрян дещо бентежить одна «дрібничка»: те, що вона вивчає, — це всього лише фотокопії зі справжніх полотен італійського майстра, тому не виключено, що вірменські «фрази» й справді є звичайними тріщинками або дефектами зйомки. Аби переконатися в тому, що її «відкриття» має право на існування, Арміне повинна побачити оригінал. Але про це годі й мріяти, адже у бідної художниці-мисткині немає грошей не лише на поїздку до французького Лувра чи Дрезденської галереї, а й на квиток до Санкт-Петербурга, де також зберігаються полотна Леонардо.