Учора в Українському домі скандально відкрилася виставка «Волинська різня: польські та єврейські жертви ОУН і УПА», організована громадським рухом «Русскоязичная Україна», яке очолює нардеп–«регіонал» Вадим Колесниченко, та польським Товариством увічнення пам’яті жертв злочинів українських націоналістів. Відкриття виставки ледь не зірвали протестувальники з різних українських громадських організацій, але прихід нової влади дається взнаки — довго обурюватися глумлінням з історії національного визвольного руху патріотам не дозволили.

У неділю на площі перед тисячолітнім собором святої Софії, як і минулого року, зберуться діти й дорослі. За українською традицією, на Великдень, коли цілий день радісно дзвонять дзвони, вся громада збирається біля церкви. Молодь забавляється, а старші тішаться, споглядаючи нащадків. Звісно, після святкового обіду. Організатори дійства — Київська архієпархія Української греко–католицької церкви та різні культурні осередки столиці — кличуть усіх охочих аж на 16.00.

Післязавтра минає 40 днів із часу відходу у кращий світ всесвітньо відомого вченого — історика, сходознавця і знаного громадського діяча Ярослава Дашкевича. Він запам’ятався витонченою, толерантною, багатогранно обдарованою людиною, яка зв’язала покоління будівничих Української Народної Республіки із сучасною Україною. Він походив із давнього шляхетського роду Корибутів, блискуче знав історію і водночас, на відміну від багатьох кабінетних учених, яскраво бачив перспективу нації, любив молодь і вмів захопити її світлим поглядом на майбутнє. Наукова й публіцистична спадщина, яку залишив по собі Дашкевич, є набутком, який може прирівнюватися до праці колективу кількох наукових інституцій. А його «ескізи» необхідних досліджень у багатьох галузях знань вартують вивчення в кількох окремих дослідницьких установах.

Для сповідників і Старого, і Нового Заповіту свято звільнення з рабства зветься однаково: Пасха. Символіка «двох» свят подібна, утім розкривається у повну картину лише при їх поєднанні. І тоді стає зрозуміло, що Пасха старозавітня означила вихід обраного народу з єгипетського (фізичного) рабства, а Пасха новозавітня стала точкою відліку для виходу всіх народів землі з рабства духовного. І що це не два окремі свята «різних релігій», а етапи єдиного явища тривалістю в тисячоліття. На думку рабина Київської месіанської спільноти (якій у січні виповнилося 15 років) Бориса Грисенка, нині повноту Песаха відзначають хіба що месіанські євреї, які вірують в Месію–Ісуса, дотримуються і старовинних біблійних свят, і новозавітного Христового вчення, яке сповнило Старий Закон.

Такі заняття мають відбуватися винятково за згодою батьків, наголошувалося на засіданні громадської ради при Міністерстві освіти і науки України з питань співпраці з церквами та релігійними організаціями. Минулого тижня Рада схвалила програму духовно–морального виховання дітей дошкільного віку, повідомляє Релігійно–інформаційна служба України (РІСУ). Досвід таких занять із малюками є: упродовж останніх десяти років у дитячому садку №4 міста Южне на Одещині апробовано комплексну програму духовно–морального виховання дошкільнят.

Притулок «Світлий дім» існує без бюджетних дотацій та грантів та без коштів церковних структур. Винятково на благодійні пожертви окремих осіб, які приймають банальну, здавалося б, істину: людство єдине і чужих дітей не буває. Особливо тонко ця думка бринить у час передвеликоднього посту, коли християни готуються пережити Воскресіння. Адже у Пасхальній перемозі Христа «зайвих» нема, як каже засновник дитячого притулку «Світлий дім», корінний одесит, чернець ордену салезіян Української греко–католицької церкви Олександр Чумаков. «Світлому дому» — вже 15 років. За цей час із підвалу він перебрався у приміщення колишнього дитсадка, кімнати якого підлітки самі приводять до ладу. У коридорах пахне свіжою фарбою — хлопці декорують стіни. На вулиці кілька юнаків відкидають із доріжок сніг. Це — їхній дім, і вони охоче призвичаюються до ролі господарів. Диякон Олександр нагадує, що в державному сиротинці дитина перебуває до повноліття і після цього вже не може туди повертатися. Діти, які виросли у «Світлому домі», і після 18–ти вважають його за свою домівку.

Сьогодні тут понад 30 хлопців старших 14–ти: після тривалої боротьби з чиновництвом менших дітей позабирали до державних інтернатів. За малих держава чіпляється, їх можна, скажімо, віддати на усиновлення за кордон. А ті «переростки», що їх і до інтернату не візьмуть (вони неписьменні), і не всиновить ніхто, виявляються зовсім «зайвими». У «Світлому домі» вони з педагогами і психологами опановують грамоту, готуються до вступу в будівельне, автомеханічне чи залізничне училища. Загалом благодійний фонд «Світлий дім» допоміг уже понад трьом тисячам соціально незахищених дітей.

25 лютого Європарламент схвалив резолюцію, в одному з пунктів якої шкодує, що Віктор Ющенко надав звання Героя України Степанові Бандері. Який, мовляв, «співпрацював із нацистським режимом». Очевидно, члени Європарламенту не знали про його ув’язнення в концтаборі Заксенхаузен і про загибель від рук нацистів двох його рідних братів — активістів антинацистського підпілля. Та й не дивно, бо й про існування України довідалися — хто в 1991–му, хто — в 2004–му. Що ж до української історії часів Другої світової війни, то віднайшлися енергійні просвітителі з Польщі та білокам’яної. Струнок, на яких можна було пограти, пропонуючи сприймати європейський народ із давнім корінням за «негідників–різунів із дикого поля» вистачало: жодна з країн–членів нинішнього Європарламенту свого часу не втрутилася, коли в такій близькій насправді Україні упродовж майже всього ХХ століття людей вбивали голодом та непосильною працею, палили політв’язнів у крематоріях, а рови й ліси біля кожного містечка наповнювали трупами розстріляних під час «акцій очищення». Відомо, що за звільнення від такої нелюдської влади виступила ОУН, очолена Бандерою, і УПА на чолі з Шухевичем. Тому й визнані вони у вільній Україні героями. Утім європарламентарії висловили сподівання, що новий глава України перегляне це рішення «і надалі дотримуватиметься європейських цінностей»...

Чи завжди те, що широким загалом сприймається за християнську церкву, веде спільноту до доброго, світлого, правдивого, навчає любити ближніх і ділитися зі знедоленими? Адже траплялося, що в різних країнах утворення під назвою «церква» йшло на колаборацію зі злочинним владним режимом і «духовно» обґрунтовувало його програмні цінності, часом протилежні християнським. По суті, політична влада творила нову маріонеткову «псевдорелігійну» структуру, що не реагувала на несправедливість та суспільний занепад. У ХХ столітті такі утворення підтримували тоталітарні режими в Німеччині та Радянському Союзі.

«Суть капеланства — бути з людьми, яким важко. Щодо моряків, місія полягає часом у тому, щоб просто їх вислухати, — розповідає капелан Одеського порту, національний директор «Морського апостоляту» в Україні отець Олександр Смеречинський. — За кордоном у співпраці церкви з моряками зацікавлені навіть комерційні структури. Бо 80 відсотків усіх аварій і травматичних випадків на кораблі й біля нього пов’язані з «людським фактором». Вирахували, що економічно вигідно, коли священик приходить на судно до моряків». За кордоном розвинуте також «плаваюче капеланство», коли священик упродовж усього плавання перебуває на борту з екіпажем. В Україні поки що розвивається лише портове капеланство, коли представники церкви приходять у порт і пропонують допомогу.

Масивні металеві ворота, прохідна з охороною. Вивіска: «Фонтанська загальноосвітня школа соціальної реабілітації». Тут для підлітків, які свого часу не подружилися з правопорядком, а то й скоїли злочин, забезпечено закритий простір. Ось, за скляними дверима передпокою, чекають на прийом троє «новеньких» хлопченят. Далі, на поверхах — навчальні класи, кімнати відпочинку, спальні. Біля спалень стіни розмальовані квітами й метеликами. Самі ж хлопці малювали. У менших на кожному ліжку поряд із подушкою — м’яка іграшка. На ліжках 14—15–річних старшокласників — також іграшкові ведмедики, слоники чи котики. «У них важке було дитинство і вони досі граються — вони ж іще діти», — пояснює завуч школи Наталя Анатій. Поза тим, учні виглядають серйозними та розважливими і залюбки розповідають про зміну свого життєвого курсу і віднайдення сенсу буття — завдяки цій школі.