«Сеанси без поп-корну». Так прокатна компанія UFD у рекламних буклетах назвала свій безпрецедентний проект, який запускає у жовтні, — сезон Шедеврів світової театральної сцени на великому екрані. Відтепер охочим не треба їхати у Барселону в театр «Лісеу», щоб дивитися «Попелюшку» Россіні, у Цюрих — щоб в оперному театрі послухати «Весілля Фігаро» Моцарта.

Днями в київському Будинку вчителя презентували другий том видання «На полі чести», в якому містяться спогади та статті, написані за життя Євгена Сверстюка — відомого дисидента, філософа, правозахисника.

Є у Києві Національний музей російського мистецтва. У світлі взаємостосунків із РФ, яка анексувала український Крим і веде на Донбасі офіційно неоголошену війну, ця назва виглядає щонайменше дивно. Навряд чи російською можна назвати зразки давньоруського мистецтва. Або, скажімо, Росія собі приписує портретиста Володимира Боровиковського.

Інколи цікаво розкласти все з допомогою цифр, процентів і часток. Навіть повчально. Цього тижня результати дослідження стосовно наповнення ефірів десяти найрейтинговіших вітчизняних телеканалів презентувала консалтингова компанія Media Resources Management. Аналізували минулий рік.

Фільм «Тіні забутих предків» радянські критики називали навіть «хуторянським». Втім стрічка отримала 28 призів у двадцять одній країні. Зокрема, приз за найкращу режисуру Міжнародного фестивалю в Мар-дель-Плато, Кубок «Фестиваль фестивалів» у Римі, премію Британської кіноакадемії за найкращий іноземний фільм. За кордоном фільм демонстрували під назвою «Вогняні коні» (є там такий епізод).

Відомий київський арт-критик Кузьмін на початку 1920-х писав: «Олександр Мурашко довів, що національність не в «марусях» і «бандуристах», а в органічному зв’язку власне автора зі своєю землею, яка виростила його, у збагаченні свого народу, не у відторгненні його від інших світів, а саме у залученні до великої світової культури».

До кінця літа у Києві, в Музеї Івана Гончара,триватиме міжмузейна виставка «Три виміри Василя Кричевського: від народної орнаментики до національного стилю». Цього прізвища кілька десятиліть не згадували в історії української архітектури і мистецтва.

Абревіатуру ZIK добре знають львів’яни. Однойменний медіа-холдинг, який від початку розвивав інформагентство «Західна інформаційна корпорація», з минулого року розпочав виводити на загальнонаціональний рівень і телеканал ZIK.

Щоб укорінювати пам’ять про минуле, варто ненав’язливо розміщати у кутику телеекрана мак — як символ шани. І показувати між програмами чи у блоках реклами буквально хвилинні ролики, в яких 80-90-річні учасники і свідки Другої світової війни неквапливо перебирають спогади, а відомі люди різних поколінь озвучують страшні цифри втрат.

Телеведуча «5 каналу» Яніна Соколова, за освітою психолог і акторка, вже три роки робить авторську програму про кіно. З минулого тижня показ проекту перемістили у найкращий час — вечір п’ятниці, коли на інших каналах — де політичне ток-шоу, де гумор або російський серіал. Яніна каже, що на каналі у прайм-тайм перед вихідними політиці протиставили культуру абсолютно свідомо.