Осінь — утім як і будь-яка інша пора року — ознаменувалася у нас внутрішнім приватизаційним скандалом, який для широких мас лише незначно поступається міжнародному, що вибухнув навколо коси Тузла. ФДМУ, у зв'язку з продажем 98,8 % акцій Дніпровського металургійного комбінату ім. Дзержинського, який уперше вивісив на свої прапори гасло «Доведи прозорість капіталів!», зненацька від нього... відмовився. Через «економічну (не плутати з революційною. — Авт.) недоцільність». Причому зробив це — дуже важлива деталь! — не з власної волі, а під тиском — безпрецедентний випадок! — Президента.

Кожен киянин, який добирається на роботу в метро, щодня вистоює довжелезні черги біля кас, щоб купити собі жетон. Більше щастить тим, хто купує проїзні. Проте й магнітна «перепустка» спрацьовує інколи після кількох спроб, тож черги вибудовуються і біля самих турнікетів. Вам не набридло таке «неподобство»? А от керівництву Київського метрополітену нарешті набридло, і настільки, що «підземники» вирішили одним махом розібратися з «пробками» біля турнікетів і пообіцяли переобладнати свою пропускну систему. Проходити через турнікети незабаром можна буде за допомогою безконтактних карток.

Після недовгих вагань Головне управління культури столиці таки пішло на поступки молоді й дозволило зустрічати Новий рік довше. До цього, як повідомляла «УМ», «культурне» управління не наважувалося цього зробити: «Треба ж думати й про літніх киян, які живуть поряд із головною площею країни», — виправдовувався начальник управління Олександр Биструшкін. Чи самі пенсіонерки збунтувалися проти таких «розкладів», чи то на «культурників» «нависла» молодь — невідомо, але продовжити народні гуляння київська влада таки дала добро. Отож концерт «Новий рік-2004» і дискотека почнуться на майдані Незалежності 31 грудня о 21-й і закінчаться першого січня о другій годині ночі (планувалося о дванадцятій). А розігріватимуть публіку в святкову ніч Ірина Білик, Руслана, Наталка Могилевська, Олександр Пономарьов, групи «Тартак», «Скрябін» і «Океан Ельзи». Після виступів організатори дійства обіцяють влаштувати грандіозний феєрверк.

Якщо ви запланували причепурити будинок, в якому живете чи маєте офіс, для початку переконайтеся, що у ваших «благих» намірах немає чогось протизаконного. Адже, згідно з новими правилами утримання чільних стін, що їх затвердила Київрада, тепер на будь-які маніпуляції з фасадом потрібен дозвіл спеціальної комісії при Київголовархітектурі. Хай навіть це буде елементарне пофарбування центральної стіни будинку, засклення балкона чи просто заміна віконної рами.

Поки Верховна Рада та уряд ницо розмірковують, яку ділянку віддати під Меморіал жертвам голодомору 1932—33 років — престижну, в центрі столиці, на вулиці Січневого повстання, чи десь на задвірках Києва, щоб ні пам'ять, ні нога туриста туди не змогли легко дістатися, — київська влада вирішила запропонувати інший варіант. І Меморіал, і музей жертв голодомору, політичних репресій і насильницьких депортацій, і заодно науково-дослідницький центр, який вивчатиме голодомор, планується розташувати в історичній частині міста — на вулиці Трьохсвятительській, 4Б. Найближчим часом столична влада оголосить конкурс на будівництво музейного комплексу, а також пам'ятного знаку, повідомив головний архітектор Києва Василь Присяжнюк.

Піс­ля «точ­ко­вих» ек­с­пе­ри­мен­тів у тва­рин­ниць­ких гос­по­дар­с­т­вах на по­чат­ку груд­ня до Ре­єс­т­ру іден­ти­фі­ко­ва­них тва­рин пот­ра­пи­ли пер­ші ко­рів­ки із при­ват­но­го обій­с­тя. Як по­ві­до­ми­ли «УМ» у прес-служ­бі Аген­т­с­т­ва з іден­ти­фі­ка­ції та ре­єс­т­ра­ції тва­рин, пер­ши­ми но­ме­ри прис­во­ї­ли Квіт­ці, Маль­ві, Річ­ці, Чай­ці та ін­шим го­ду­валь­ни­цям, що па­суть­ся в се­лі Бот­фал­ва Уж­го­род­сь­ко­го ра­йо­ну на За­кар­пат­ті. Цим ко­ро­вам на по­чат­ку груд­ня прик­рі­пи­ли бір­ки дер­жав­но­го зраз­ка із влас­ним но­ме­ром, який про­тя­гом п'ят­де­ся­ти ро­ків не бу­де пов­то­рю­ва­ти­ся в ме­жах кра­ї­ни.

Най­біль­ший віт­чиз­ня­ний ви­роб­ник сіль­сь­ко­гос­по­дар­сь­кої тех­ні­ки — Хар­ків­сь­кий трак­тор­ний за­вод — ого­ло­сив тра­ди­цій­ну «різ­д­вя­ну зниж­ку» на свою про­дук­цію. До кін­ця ро­ку аг­ра­рії зможуть ку­пи­ти трак­то­ри на 15 від­сот­ків де­шев­ше. А ті під­п­ри­єм­с­т­ва, що на кон­кур­с­них за­са­дах от­ри­ма­ли бюд­жет­ну ком­пен­са­цію в об­лас­них сіль­сь­ко­гос­по­дар­сь­ких уп­рав­лін­нях, спла­чу­ва­ти­муть за тех­ні­ку ще на 30 від­сот­ків мен­ше. Трак­то­ро­бу­дів­ни­ки під­ра­ху­ва­ли, що та­ким чи­ном най­більш по­пу­ляр­на мо­дель трак­то­ра Т-150К, яка ре­аль­но кош­тує 158 ти­сяч гри­вень, зі зниж­кою про­да­ва­ти­меть­ся за 135 ти­сяч, а з бюд­жет­ною ком­пен­са­ці­єю — за 94 ти­ся­чі гри­вень. Ок­рім то­го, сіль­сь­ко­гос­по­дар­сь­кі ма­ши­ни мож­на бу­де взя­ти в кре­дит, пер­ший вне­сок за який змен­шу­єть­ся від­по­від­но до вар­тос­ті тех­ні­ки. По­зич­ки на прид­бан­ня трак­то­рів го­то­ві нада­ва­ти аг­ра­рі­ям бан­ки «Аваль», Ук­р­соц­банк, Про­мін­вес­т­банк та При­ват­банк. ХТЗ уже ук­лав із бан­ка­ми від­по­від­ні уго­ди.

У Кри­му вда­ло­ся мир­но влад­на­ти од­ну з су­пе­ре­чок між крим­сь­ки­ми та­та­ра­ми та міс­це­вою вла­дою — ре­пат­рі­ан­ти по­го­ди­ли­ся звіль­ни­ти за­хоп­ле­ну ни­ми зе­мель­ну ді­лян­ку бі­ля се­ли­ща Пар­те­ніт в об­мін на обі­цян­ку знай­ти їм ін­ше міс­це для жит­ло­во­го бу­дів­ниц­т­ва. Як по­ві­дом­ляє «Ні­мець­ка хви­ля» з по­си­лан­ням на лі­де­ра мед­ж­лі­су крим­сь­ко­та­тар­сь­ко­го на­ро­ду, на­род­но­го де­пу­та­та Мус­та­фи Дже­мільо­ва, за до­мов­ле­ніс­тю Алуш­тин­сь­ко­го ре­гі­о­наль­но­го мед­ж­лі­су і пред­с­тав­ни­ків се­лищ­ної ра­ди, ре­ві­зія у Пар­те­ні­ті доз­во­лить виз­на­чи­ти, скіль­ки ді­ля­нок мож­на на­да­ти ре­пат­рі­ан­там для бу­дів­ниц­т­ва жит­ла. У від­по­відь та­та­ри по­вер­нуть 11 гек­та­рів, які де­пор­то­ва­ні за­хо­пи­ли під жит­ло, щоб за­ва­ди­ти бу­дів­ниц­т­ву роз­ва­жаль­но­го пар­ку.

На до­сить зух­ва­ле пог­ра­бу­ван­ня на­ва­жи­ли­ся не­ві­до­мі, які у Мар'їн­сь­ко­му ра­йо­ні Дон­ба­су за­хо­пи­ли ав­то­мо­біль Ка­мАЗ, що пе­ре­во­зив біль­ше 18 тонн на­сін­ня со­няш­ни­ку. Во­дій, яко­му по­щасти­ло вці­лі­ти, те­пер схиль­ний вва­жа­ти, що йо­му ще й не­а­би­як поталанило.

Жив со­бі в се­лі Гу­сар­ка Олек­сій Гіб­нер — не ту­жив. Бо жив дій­с­но «со­бі». У Куй­би­шев­сь­ко­му ра­йо­ні, що на За­по­ріж­жі, не по­мі­ча­ли за ним про­я­вів аль­т­ру­їз­му ні за ком­пар­тій­них ча­сів, ні в ро­ки не­за­леж­нос­ті Ук­ра­ї­ни. Зав­ше чо­ло­вік дбав про се­бе — та­ким уже вдав­ся. Та слов'ян­сь­ка ду­ша зла дов­го не три­має, ось і до­ві­ри­ли па­ну Гіб­не­ру пост го­ло­ви лік­ві­да­цій­ної ко­мі­сії КСП «Гу­сар­ка», аби з май­ном бан­к­ру­та чо­гось не тра­пи­ло­ся, во­но ж є влас­ніс­тю па­йо­ви­ків сіль­гос­п­під­п­ри­єм­с­т­ва.