Наша газета розповідала про перипетії навколо початку будівництва готелю у Калінінському районі Донецька, поблизу міського Палацу дитячої та юнацької творчості. У сквері імені 30річчя Перемоги звели високий паркан, за яким відразу зацюкали сокири: тут мерщій почали вирубувати дерева, колись висаджені ветеранами війни. Найпершими проти перетворення зеленої зони на будівельний майданчик виступили батьки дітей, які навчаються в Палаці творчості. А під час пікетування приміщення міської ради до парадного під’їзду донеччани принесли не тільки різноманітні гасла, а й дрова, які залишилися від розкішного скверу.

29 травня цього року «УМ» опублікувала матеріал «Студентська кишеня зменшилася», в якому йшлося про проблеми виплати стипендій. У ньому президент громадського об’єднання «Національний студентський союз» Анатолій Ігнатович згадав про деякі протиправні заходи у зв’язку з нестачею коштів у державному бюджеті. Зокрема, що в окремі вищі навчальні заклади під час зимової сесії «спускали» з Міністерства освіти своєрідні нормативи: приміром, що не слід мати більш як 70 відсотків стипендіатів. Серед ВНЗ, які на це пішли, Анатолій Ігнатович назвав і Тернопільський національний економічний університет. Відтак у редакцію надійшов лист від керівництва цього вишу із категоричним запереченням такого факту. Щоб остаточно прояснити ситуацію, наш власний кореспондент у Тернополі Світлана Мичко звернулася до ректора ТНЕУ Сергія Ілліча Юрія. Ось що він сказав з цього приводу:

Коли добряче припече сонце й прогріється вода в Азові, від бичка немає спасу — буває, важко ступити у воду, не наступивши на млявого аборигена. Ось і цьогорічного червня маріупольці та гості міста змушені купатися, немов у величезному морському акваріумі. Адже бичок вийшов із глибин і «пасеться» на мілководді, нітрохи не зважаючи на плескання тут відпочиваючого люду.

Дефіцит кисню в Азові у розпал курортного сезону фахівці фіксують щороку. Не став винятком і 2009–й: біля Бердянської Коси вже були зафіксовані перші прояви замору бичка. Загальновідома «нелогічність» поведінки цієї риби: в умовах дефіциту кисню у воді всі види йдуть чимглибше — і лише напівмертвий бичок косяками наближається до берега. Єдиний вихід у такій ситуації — виловити рибу на шляху до загибелі. Бо на березі той за кілька годин засмердиться, розлякавши усіх відпочивальників.

Пристрасті довкола утилізації твердого ракетного палива на державному підприємстві «НВО «Павлоградський хімічний завод» то вщухають, то розгораються з новою силою. На початку нинішнього року їх «роздмухував» особисто багаторічний керівник підприємства Леонід Шиман. На спеціально скликаній прес–конференції у Дніпропетровську він «барвисто» розповідав журналістам, які жахи можуть статися через те, що виникла проблема з бюджетним фінансуванням утилізації. Нині крига скресла — гроші виділено. Але чи з розумом їх буде витрачено? Генеральний директор концерну «Південруда», кандидат технічних наук, який, однак, просить називати його просто гірничим інженером, Петро Швидько має у цьому великі сумніви. Бо свого часу у США він вивчав, як правильно знешкоджувати небезпечне тверде ракетне пальне. Саме знешкоджувати, бо щодо термінів «утилізація» чи «конверсія» у Петра Васильовича — своя, особлива, думка ...

Коли мешканці Новогригорівки звернулися до корпункту «України молодої», я спершу вухам своїм не повірив. Навіть подумав, що в скромному селі на Васильківщині завелися антикомуністи. Адже люди повідомляли, що невідомі демонтують вулицю, яка бозна–скільки років носила ім’я Леніна.

У Шевченківському національному заповіднику в Каневі побували родичі Тараса Шевченка по лінії його улюбленої сестри Катерини — Любов та Олена Майбороди. До 70–річчя з дня відкриття сучасного Шевченківського меморіалу вони привезли музею в подарунок родинні реліквії.

Такого видовища древня Тисмениця не бачила давно: містом, ганяючись за перехожими, розгулював здоровенний бик. Аби не потрапити на роги розлюченій тварині, яка невідомо звідки вирвалася на волю, люди кидалися врозтіч.

Часи підземних ударних вахт гірників «Дамо країні вугілля!», погодьтеся, давно минули. Скептики он навіть кажуть, що тепер шахтарі здебільшого час від часу влаштовують дещо інші «ударні» вахти — гепають касками по асфальту, вимагаючи виплати заборгованої зарплати. Та все ж традиції «гвардії праці» живучі, й відновити їх вирішили на шахтах державного підприємства «Макіїввугілля».

Якщо ви сумчанин до кінчиків пальців, то цей конкурс, безперечно, для вас. Якщо ж маєте ще й цікаві ідеї щодо впорядкування міста, то негайно беріться за олівець: розпишіть історію своєї родини та додайте сімейне фото. Це, власне, й весь пропуск на міські бігборди. Правда, ще треба сподобатися журі, бо саме воно визначатиме, яка з родин найліпше представляє Суми. Десять сімей–переможців протягом наступного року й будуть обличчям міста, презентуючи його і себе на бігбордах обласного центру. Цю акцію, присвячену дню міста, запропонував благодійний фонд «За чисте місто». «Я погодився патронувати цей проект за певних коректив, — говорить міський голова Сум Геннадій Мінаєв. — Родина повинна не просто розповісти про своє життя, а й надати пропозиції щодо розвитку чи облаштування обласного центру. Адже мало самому бути хорошим, треба, щоб і навколо тебе ставало краще».