Сидить наркоман з подругою на лавці і раптом починає голосно іржати.
— Ти чого? — запитує подруга.
— Ну прикинь, на стартовий майданчик на Байконурі пішло 20 тисяч тонн бетону!
Проходить пара хвилин, нарк знову починає реготати.
— Ти чого? — знову питає дівчина.
— Ну прикинь, стартовий комплекс у Флориді коштує 15 мільярдів доларів!
Ще пара хвилин — нарк знову ірже.
— Ти чого?
— Ну прикинь, ракетоносій «Енергія» спалює 5 тонн пального в секунду!
— Ну і що? Ти іржеш, іржеш, а я не бачу в цьому нічого смішного.
— Як нічого смішного? Сотні тонн пального, мільйони тонн бетону, мільярди доларів — і все тільки для того, щоб відірватися від землі! А я це задоволення маю з однієї дози!

Минулої суботи у столиці під дахом Києво-Могилянської академії відбувся V з'їзд Української народної партії. Напередодні партійного форуму «костенківці» окреслили два головні питання, які розглядатимуть делегати. Перше — це декларування готовності (і, як стало зрозуміло після з'їзду, необхідності) підтримати Віктора Ющенка на майбутніх президентських виборах. Розгляд цього питання включав у себе обговорення інших, супутніх, проблем: і політреформи, і недопущення президентських виборів у парламенті, і висунення єдиного кандидата від опозиції. Проте тут особливих дискусій не було, а значно цікавішим виявився інший заанонсований пункт порядку денного — прийняття нової програми УНП, а отже, окреслення шляхів майбутньої політичної діяльності партії.

День української дипломатії — трохи незвичне свято — запровадив чотири роки тому тодішній міністр закордонних справ Борис Тарасюк, приурочивши його до першого визнання України на міжнародній арені у 1918 році. Тоді ж, власне, «славних пращурів великих правнуки» і згадали імена перших українських міністрів, зокрема і найпершого, доби УНР — Олескандра Шульгина. Учора до встановленої на честь Шульгина меморіальної дошки на київській вулиці Терещенківській покладав квіти нинішній міністр Костянтин Грищенко.

Фраза, винесена в заголовок цієї замітки, є ключовою у рекламному матеріалі, котрий минулої п'ятниці опублікувала впливова газета «Нью-Йорк таймс». Ця реклама (а точніше, антиреклама, бо має жорстку спрямованість проти Віктора Медведчука) займає в номері американського тижневика цілу шпальту, що, за оцінками інтернет-видання «Українська правда», обійшлося замовникам приблизно у 50 тисяч доларів США.

Про дачу «президентського адміністратора» Віктора Медведчука на Закарпатті вже ходять легенди. Справді, у розповіді про масштаби «скромного будиночка» лідера СДПУ(о) з басейнами, тенісними кортами, вертолітними майданчиками тощо, задля будівництва якого нібито вирубали заповідний ліс і «підрядили» кілька сотень робітників з різних бюджетних організацій, повірити складно. Однак щось там таки будується, а твердження місцевої влади про те, що резиденція стане реабілітаційною базою ФК «Динамо» і зводиться на кошти клубу, на думку деяких народних депутатів, видаються ще більшими байками.

Київ завжди був полем політичної боротьби. Яскраве свідчення цьому — намагання з боку певних сил усунути з посади столичного мера Олександра Омельченка. Подібна ситуація складається і в Київській області, де за сфери впливу із Сан Саничем бореться подружжя Засух: пан Анатолій, голова Київоблдержадміністрації, та пані Тетяна, народний депутат і член фракції «ПППУ — Трудова Україна». Маючи фактично необмежений в області простір для адмінресурсу, панство Засух уособлює собою весь бюрократичний апарат, використовуючи свою владу як у політичній, так і в бізнесовій сфері. У відповідь на їхні методи «роботи» «батога без пряника» на Київщині сформувалась коаліція інших сил — так звана «група впливу Олександра Омельченка». До її складу входять: сам Сан Санич із партією «Єдність», прихильні до нього мери міст області, «Наша Україна» та Соціалістична партія, які мають сильні позиції в районах. Цій коаліції вдалося, попри інтенсивний спротив адмінресурсу, перемогти провладні сили (читай — Засух) на минулих парламентських виборах. І тоді «ворожий фронт» пішов у наступ іншим шляхом: тепер противник намагається вибити крісла з-під мiсцевих керiвникiв, які є прибічниками або Олександра Омельченка, або опозиції.

Навіть у дуже мерзенну погоду і навіть коли маю чимало справ, я ходжу на протестні акції на підтримку Білоруського гуманітарного ліцею. Діти, батьки, викладачі, а також усі, кому важлива ця справа, днями знову зібралися, аби постояти біля ліцейських стін — і я з легким серцем скасувала інші зустрічі. «Ліцей двох Коласів», як охрестила його білоруська преса (єдиний спеціальний білоруськомовний навчальний заклад країни носить ім'я поета-класика Якуба Коласа, а очолює його учитель-дисидент Володимир Колас) від початку свого існування став єдиною, напевно, інституцією, що втілила у собі сучасну білоруську романтику. Сьогодні влада Мінська хоче закрити цей ліцей.

Минулої суботи у рамках розіграшу Кубка кубків український чемпіон — «ЗТР» — приймав німецький клуб «Тусем» із міста Ессен. Родзинка у тому, що лідером команди гостей є екс-запоріжанин Олег Великий. Отож фанати гандболу 20 грудня «йшли на Великого», навіть розуміючи, що шанси у «трансформаторників» пройти німецьке «сито» мізерні, — тижнем раніше в Ессені наші гандболісти програли з рахунком 19:24.