У зв'язку з близьким вступом Словенії до Європейського Союзу позавчора почався демонтаж стіни та металевих загороджень, які розділяли колись єдине місто з тисячолітньою історією на два: словенське Нова Горіца та італійське Горіція. Символічне розбирання стіни з молотами та французькими ключами в руках розпочали мери двох частин поділеного міста — словенець Мірко Брульц та італієць Вітторіо Бранчаті. Трохи помахавши молотами, вони випили під оплески городян по келиху шампанського.

В Італії тривають останні приготування до повернення Ефіопії пізньоантичного обеліска (його вік — 1700 років), який італійці вивезли з міста Аксум у1937 році, в часи правління диктатора Беніто Муссоліні, повідомляє Бі-Бі-Сі. Відтоді він прикрашав римську площу перед приміщенням цирку «Максімус». 24-метровий кам'яний обеліск вагою 160 тонн чудово зберігся. Хіба що кілька років тому в нього влучила блискавка і відколола фрагмент верхньої частини.

Польща зустріла Леоніда Кучму не лише хлібом-сіллю, а й публікацією статті Віктора Ющенка у тамтешньому найвпливовішому виданні — «Газеті виборчій». У розлогому матеріалі лідер «Нашої України» виклав своє бачення нинішньої політичної ситуації в Україні — починаючи з політреформи і закінчуючи міжнародним становищем. Ця публікація з'явилася у день візиту Кучми невипадково: вона фактично стала противагою демагогії українського гаранта, котрий запевняв наших західних сусідів у тому, що, тримаючи в руках стяг політреформи, ми рухаємося до демократії. Віктор Ющенко детально описує суть усіх проектів, які намагалася провести влада через комуно-олігархічну більшість. На його переконання, мета реформи, ініційованої Кучмою, — не допустити зміни влади: «Його (Леоніда Кучми. — Авт.) доля, його бажання забезпечити собі особисту безпеку стають найважливішими для держави справами, витісняючи у тінь потреби суспільства, розвиток господарства, зміцнення міжнародного становища України. Уся держава де-факто стала заручником однієї особи — Леоніда Кучми».

Як повідомив тернопільським журналістам голова обласної організації Конгресу українських націоналістів Володимир Ткач, днями пізно ввечері у його квартирі пролунав дивний дзвінок. Молодий, схоже по голосу, чоловік українською мовою запитав, чи саме з Володимиром Ткачем, головою КУНу, він розмовляє, а коли той підтвердив, пробурмотів щось нерозбірливе і поклав трубку. Потім було ще кілька таких самих дзвінків (передостанній — о пів на першу, а останній — близько сьомої ранку), які інакше, як знущальними, назвати важко. Коли ж пан Володимир вранці зібрався на роботу і вийшов до свого легковика, якого напередодні звично залишив біля будинку , де мешкає (звичайної п'ятиповерхової панельки), то побачив малоприємну картину — переднє, заднє та бокове скло машини були розбиті цеглою, що валялася поряд.

Як відомо, і наш Президент, і вся його рать дуже ображається, коли на них «бруд всякий шурують». Тобто, нормальною мовою, критикують за негідні державного керівництва вчинки (це якщо скористатися евфемізмом). Вочевидь, забув Леонід Данилович, як сам же два роки тому давав усім органам влади «установку» на інтеграцію в Європу. А там свободу слова поважають. Та й Україні про неї радять не забувати. Так, у четвер Комітет міністрів Ради Європи ухвалив рішення, в якому закликає Київ дотримуватися рекомендацій у галузі свободи слова. Як повідомляє радіостанція «Німецька хвиля», Комітет «порадив» українській владі виконувати рекомендації РЄ з цього приводу, зокрема й ухвалену позавчора Декларацію про свободу політичних дебатів у мас-медіа.

Парламентський Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, де головою — «нашоукраїнець» Геннадій Удовенко, стурбований рішенням Шевченківського місцевого суду Києва, який прийняв рiшення закрити наймасовішу газету «Сільські вісті» за начебто розпалювання міжнаціональної ворожнечі. На переконання депутатів комітету, рішення суду ухвалювалося без «аргументованої компетентної мотивації, експертного аналізу джерельної бази, без врахування дискусійного характеру опублікованих статей, попередження та інших запобіжних заходів».

Було це в травні 1988 року. Поїзд «Москва—Бердянськ» привіз воїна-інтернаціоналіста Віктора Синицького з церемонії вручення йому 5 травня Зірки Героя Андрієм Громико (одним з ініціаторів радянської інтервенції). Гучний церемоніал у Кремлі, галас ЦТ та інших ЗМІ, розписаний партбосами до хвилин ритуал зустрічі на рідній землі... А Віктор був сумний і навіть роздратований. У колгоспі де-факто відмінили робочий день, люди всім селом виглядали свого земляка, а він тоді, пригадую, всупереч сценарію вождів, наказав водієві вирватися з кортежу легковиків і завернути на вулицю Піонерську. Тут мешкала його бабуся, Антоніна Терентіївна. 78-річна жінка ніколи не бачила свого онука! Була сліпою. Доки Вітя втрачав здоров'я на чужій землі, офтальмологи, слава Богу, зробили старенькій успішну операцію, і та побачила світ! Рада була онукові до сліз...

Наймасштабнішу за останні два роки в Миколаєві пожежу довелося гасити місцевим рятувальникам. Виникла вона позавчора вночі в олійному цеху ВАТ «Нектар» — найбільшого підприємства харчової промисловості в місті. Саму ж пожежу охоронець помітив тільки тоді, коли зайнявся дах, — полум'я вже піднімалося на 15 метрів вище цеху, висотою з чотириповерховий будинок. Вогонь швидко поширювався через велику кількість олії у всьому цеху. З огляду на це пожежі був наданий максимальний ступінь складності. Госити вогонь прибули 7 підрозділів МінНС, сюди ж підтягнулись Державтоінспекція, аварійна служба газу, швидка допомога.

Сильний снігопад практично паралізував рух на дорогах Криму. Як повідомляє прес-центр Головного управління МінНС в автономії, рух по всіх центральних трасах півострова ускладнюється через сніговий буран, що почався в ніч на п'ятницю і станом на вчора не припинявся. Хоча для розчищення доріг задіяна практично вся техніка, багато населених пунктів, особливо у гірських і передгірних районах, виявилися практично відрізаними від зовнішнього світу. Як повідомив «Інтерфакс», припинено доставку хліба й інших продуктів з районних центрів у селища Коктебель, Щебетiвка, Орджонікідзе, інші населені пункти.

Перефразовуючи відомий вислів, можна сказати, що «чужа квартира — темний ліс». У цьому мали змогу впевнитися столичні правоохоронці та сусіди викладача одного з київських військових навчальних закладів — у квартирі, яку вищезгаданий пан винаймав, знайшли цілий склад вибухівки. Як розповіли «УМ» у Центрі громадських зв'язків Головного управління внутрішніх справ у Києві, коли на повідомлення про вибух у Дарницькому районі столиці по вулиці Тростянецькій виїхали слідчо-оперативна група, керівництво Главку i спеціалісти-вибухотехніки, то виявили в оселі викладача 20 вибухових пакетів, 16 димових гранат, 36 сигнальних ракет, прилади для сигнальних ракет, імітаційні піротехнічні пристрої військового зразка, вісім метрів вогнепровідного шнура. Звісно, таке «сховище» можна було б сприйняти за звичайну забаганку чи оригінальне хобі, однак у викладача в квартирі знайшли ще й купу спеціальної літератури з вибухотехніки. То, може, «вчитель» до чогось серйозно готувався? Вилучене направлено для проведення експертизи. А самого військового затримано.