Позавчора у деяких ЗМІ поширилась інформація про те, що міністр Кабінету Міністрів Анатолій Толстоухов (за сумісництвом — досі народний депутат) направив Президентові заяву про відставку. Цю інформацію, зокрема, у коментарі інтернет-виданню «Форум» повідомило джерело, близьке до Толстоухова. Про свою можливу відставку один із чільних представників Народно-демократичної партії говорив ще минулого року: цей крок, нагадаємо, був обумовлений тим, що з фракції НДП у парламенті, членом якої є міністр, вийшло кілька нардепів, і вона, налічуючи 14 «багнетів», опинилась перед загрозою ліквідації.

Коли кілька місяців тому Верховна Рада ніяк не могла розпочати засідання через заблоковану трибуну і президію, у парламентських кулуарах з'явилися чутки про ймовірний розпуск 4-го складу законодавчого органу незалежної України. Опозиціонери стверджували, що вони такого повороту подій не бояться й навіть були б йому раді, адже переобраний парламент був би значно опозиційнішим від нинішнього, «більшовики»-одномандатники чухали потилиці й міркували, де б нашкребти кілька зайвих мільйонів на випадок повторних виборів, а партійні лідери більшості бігали консультуватися на Банкову.

Невже це саме та людина, яку звинувачують у творенні революцій, ініціюванні державних скандалів і поваленні режимів? Стоячи поряд із чи не найодіознішим благодійником, фінансистом і мультимільярдером Джорджем Соросом, який без жодних ознак мільярдерської пихи спілкувався з кожним, хто до нього підходив, — від журналістів і найдрібніших «грантожерів» фонду «Відродження» до президентського зятя й чи не найбагатшої людини України Віктора Пінчука, у демонічні розповіді про американського філантропа й справді було складно повірити. Особливо після того, як Сорос, чарівно посміхнувшись, поскаржився на те, що його не любить російський президент Путін, і відмовився критикувати Джорджа Буша: мовляв, ні до чого виносити сміття з хати — американського президента треба «розбирати» в Америці, а в Україні є інші об'єкти для критики.

Те, про що так довго жартували журналісти і політики, збувається. «Коли, — писали прогресивні ЗМІ, — буде Рік України в Україні нарешті?» Дожартувалися. З 5 по 10 квітня в Києві, у Будинку кіно, пройде Тиждень українського кіно. Тепер друга частина журналістів починає допитуватися: як це може бути, щоб у своїй країні своє кіно показували лише один тиждень на рік (на 12 років, між іншим)? Як би двозначно не виглядала ця подія мовою протоколу та етикету, українському кіно не до жартів — у прокаті сьогодні не можна побачити жодної вітчизняної стрічки, та й ті, хто бачать ці нечисленні прем'єри «в обмеженому прокаті» (афоризм директора кіностудії імені Довженка Віктора Приходька) — на кіностудії, в Мінкульті чи в Будинку кіно, мають вибирати в рецензіях між патріотизмом і професіоналізмом.

Пошук винних у смерті юного рапіриста навряд чи завершиться найближчим часом. За словами слідчого Дзержинської прокуратури Харкова Олексія Калини, довести факт халатності відповідальних осіб завжди непросто. У цьому ж резонансному випадку все складно і поготів.
Як «УМ» уже повідомляла, сімнадцятирічний Євген Прокоп'єв загинув під час бою на Всеукраїнських спортивних іграх у Харкові. Суперник пронизав його наскрізь зламаною рапірою, внаслідок чого хлопець помер через надмірну втрату крові. Спеціалісти говорять, що лиха такого ніколи б не сталося, якби Женя сам не обрізав для зручності рукав так званого набочника. Але, оскільки турнір був дитячим, логічно виникає асоціація з недоглядом чи безконтрольністю. «На сьогодні слідство дійшло висновку, — говорить Олексій Калина,— що ця трагедія не є випадковістю і що смерть рапіриста сталася в результаті нехлюйського ставлення організаторів турніру до своїх прямих обов'язків».

З кожним днем на вулицях найбільших міст (переважно обласних центрів) України з’являється дедалі більше плакатів та наклейок із написом «Що таке кучмізм?» і закликом «ПОРА!». Хто саме організував цю акцію, наразі невідомо, хоча незабаром таємницю, безперечно, буде розкрито: як повідомляє сайт «Майдан-інформ» (www.maidan.org.ua), у Чернівцях, Львові та Чернігові міліція затримала кількох осіб (загалом дев'ятьох), що розклеювали запитально-закличні повідомлення. «Основні звинувачення, які їм намагалися висунути, — «антидержавна спрямованість» плакатів та наклейок, — пише «Майдан». — Однак після організованого за допомогою телефонних дзвінків тиску засобів масової інформації та представників громадсько-політичних організацій затриманих було звільнено без офіційного висунення звинувачень».

Добрі наміри заслуговують на схвалення. Проте... Добрі утопічні наміри не заслуговують навіть згадки. Тож, коли Кучма вкупі з Мін'юстом обіцяє компенсувати громадянам шкоду, заподіяну злочином, стає трохи сумно... По-перше, злочинів в Україні трапляється стільки, що жодний державний бюджет не витримає їх матеріального відшкодування. По-друге, уже зараз можна уявити собі, якою буде бюрократична тяганина, викликана доведенням того, що вас, шановні «особи, що постраждали від злочинів», насправді пограбували (або, боронь Боже, згвалтували чи намагалася вбити).

Позавчорашня поразка команди Блохіна від збірної Македонії сама по собі не матиме великого резонансу — після товариських матчів завжди знайдуться об'єктивні пояснення усіх негативних моментів. Тому на перший план, вочевидь, виходить обговорення вчинку наприкінці першого тайму суперзірки Андрія Шевченка, котрий повернувся до лав національної збірної після досить тривалої перерви. Це був звичайний ігровий епізод, коли двоє футболістів ведуть боротьбу за верховий м'яч. Не секрет, що часто в таких ситуаціях суперники активно «працюють» і ліктями. Капітану збірної України дісталося по губах — пішла кров (пізніше дехто написав в інтернеті — захиталося два зуба), пішов з поля і бомбардир «Мілана». Шева скинув футболку, надув щоки і самостійно вирішив, що гру не продовжуватиме. Цим Андрій фактично визнав свою беззубість у ролі лідера команди, адже його попередник Олег Лужний був зразком справжнього бійця, який не «шкодував живота свого».

Колишній американський поп-ідол Майкл Джексон, якого вкотре звинувачують у педофілії, і суд лише відстрочено, виявляється, насправді, — білий і пухнастий. Або принаймні він зваблює дітлахів лише в Америці, а на батьківщині предків, в Африці, чинить «протилежне». Інакше чого б то з'являлися новини, ніби співак має отримати премію за благодійну діяльність на користь дітей?

Як і належить суперпоп-моделі, красунчик-футболіст Девід Бекхем недовго тішився лише з основного свого заняття (нібито гри в футбол), позування в рекламних акціях та творенні на порожньому місці побутово-сімейних новин для бульварної преси, — чоловік Пош-спайс вирішив податися в кіно.