Якщо ваш робочий день починається о дев'ятій ранку, то підготуйтеся морально до того, що незабаром, не виключено, на робочому місці вже доведеться бути як штик о 6.00. Принаймні таку ідею нині виношують у столичній мерії. Навіщо? Щоб... розвантажити столичні дороги.
Київський міський голова Олександр Омельченко, який озвучив журналістам нещодавно цю ідею, вважає, що саме так можна ефективно боротися із пробками на столичних дорогах у години пік.

Якщо ви маєте п`ятикімнатну квартиру в центрі Києва, то далі можете не читати. Бо ця інформація швидше зацікавить тих, хто знімає за 150 баксів однокімнатну квартиру або ж мешкає з дітьми, батьками, котом Кузею і двома хвилястими папужками на «32 квадратних» метрах. І, звичайно, страшенно мріє про власний куток. Ціни ж на столичному ринку житла, які за останні півтора року стрибнули вище даху, ці мрії зробили ще потаємнішими і нездійсненнішими. Хоча, як стверджують ріелтори, в кінці тунелю таки заблимав вогник надії і для небагатого безквартирного мешканця столиці.

Дніпропетровець Олег Сіренко завітав до корпункту «України молодої» зi стосом паперів, де було викладено історію його родини. Він доводить, що йдеться про iсторичну «білу пляму». Звісно, не стосовно однiєї їхньої родини. Олег Федорович відразу пояснив, про що йдеться: про дітей, чиї батьки стали жертвами сталінських репресій. А власну долю тут він розглядає всього-на-всього як вельми яскравий приклад.

Історія про ужгородський будинок на вулиці Волошина, який завалився на початку лютого, забравши життя людини, стала відома усій Україні. За інформацією, оприлюдненою більшістю закарпатських ЗМІ, будинок на вулиці Волошина завалився через те, що в тій його частині, яка належить Чайковичеві — директорові Закарпатського обласного лялькового театру, під час ремонту було зумисне зруйновано несучі конструкції. Водночас, за іншою відомою «УМ» інформацією, причиною руйнації стала... гнила несуча балка. Прокуратура міста Ужгорода порушила кримінальну справу за фактом вбивства з необережності. Стаття передбачає тюремне ув'язнення від трьох до п'яти років. Про звинувачуваних наразі не повідомляється.

Про те, що стан справ у галузі житлово-комунального господарства в межах держави, м'яко кажучи, залишає бажати кращого, давно не є сенсацією. І справа не лише в злиденному фінансуванні капітального ремонту житлового фонду (останніми роками коштiв на капремонт житла з держбюджету не виділяли, а місцева влада фінансує їх тільки на 10 відсотків від потреби) та його поступовому «старінні» (основні фонди житлово-комунального господарства країни зношені на 65 відсотків). На думку голови Держкомітету з питань житлово-комунального господарства Григорія Семчука, проблем додають і самі мешканці, оскільки самовільно переплановують, пристосовують, перегороджують або добудовують усе, що заманеться, у власних оселях. Як наслідок, зношені будівлі не завжди витримують втручання таких «будівельників», до того ж і системи протипожежного захисту втрачають свою дієвість, технічне обслуговування їх стає неможливим. Отже, недалеко до біди. Саме тому Держжитлокомунгосп розробляє нові Правила утримання будинків і прибудинкових територій, які покладуть край самовільному переплануванню квартир їхніми мешканцями. За словами пана Семчука, у цих Правилах буде чітко виписано, де, ким і які перепланування можна здійснювати. Передбачається, що до кінця року нові Правила наберуть чинності.

Ледве не «убивчі» для гральних закладів правила упроваджено з 1 січня 2004 року: приймати відвідувачів казино лише після пред'явлення паспортів, суму виграшів і відрахованих відсотків на податок персоніфікувати у спеціальному обліковому журналі. Законодавча вимога продиктована тією алогічною обставиною, що значний відсоток гральних закладів декларує... збитки! Цьогорік усі чотирнадцять казино Запорізької області змушені «дозувати» відтік коштів «у тінь»: податківці виявили мінімальний рівень рентабельності гральних закладів і тривідсоткове відрахування від прибутків.

Відомі українські альпіністи Сергій Бершов та Ігор Свергун днями відправилися в Гімалаї, аби на однiй із вершин цього гірського пасма підняти прапор Харкова. Підкорення восьмитисячника командою з двох чоловік — подія доволі рідкісна навіть у професійному альпінізмі. Але спортсмени вирішили, що 350-річний ювілей Харкова вартий подібного ризику.

...І понад сто років тому в Мінську теж була весна. Приреченість — остання приреченість, що вже не залишає надії, опускалася похмурою сталевою завісою над коханням, яке якось дивно називати таким, що не відбулося. Він помирав у Неї на руках, а Вона, мабуть, на самому дні серця усвідомлювала, як багато Їй дано — не жити, а вмирати поруч із Нею вирішив Він. Інакше не народились би, можливо, ці Її вірші...

Намарилося, що я гуцулка зі старою прокуреною файкою. Сиджу собі десь глибоко-глибоко у Карпатах, куди навіть коні не годні піднятися. Аж закохується у мене файний хлопака з рівнини, який забрів до моєї хатинки у пошуках екзотики й некислих екстремальних вражень. Та й давай мене долучати до набутків цивілізації, бо ж, окрім Біблії, я нічого не читаю, а жодних світських пісень, окрім коломийок, — не знаю. Насамперед узявся мене середньонаддніпрянського діалекту вчити, щоб легше нам було порозумітися. Бо у нас люди потроху і по-польськи, і по-німецьки, і по-мадярськи вміють. По-москальськи теж розуміють, але не зізнаються, бо москалі занадто вже місіонерством захоплюються. А по-наддніпрянськи якось не дуже знають, бо, як пояснив мій знайомий, навіть наддніпрянці своїм діалектом не говорять, хіба що найупертіші. Решта — по-москальськи. Бо у них на рівнині нема як схрони влаштовувати. То й перейшли, слабкодухі, на місіонерський, щоб ті москалі повідчеплювалися.

До 1 травня Музей історії Києва залишить приміщення історичного Кловського палацу і перебереться в Український дім. «УМ» уже писала про спробу знищити Музей історії Києва й перетворити Кловський палац на Палац правосуддя. Проте скарги і пояснення музейників не вплинули ані на Адміністрацію Президента, ані на Кабмін, не переконали вони і Київміськадміністрацію. Невідомо, чи то українській Феміді власне приміщення здалося занадто тісним, чи Кловський палац виявився завеликою спокусою, але факт залишається фактом: музейників, які відчайдушно боролися за збереження унікальної колекції Музею історії Києва, вирішено відселити. Зараз експонати вже навіть спакували у коробки й частково перевезли в нове приміщення на Хрещатик, 2.