Останнім часом у нашої влади не виходить, даруйте за каламбур, добре ПУКнути — себто якимось чином виправдати чи зміцнити існування такої розрекламованої парламентсько-урядової коаліції. З помпою, у присутності найбільших чинів держави підписували угоду про ПУК, присягалися змінити Конституцію, а тут — бац! — політреформа завалилася. Зібралися півтора тижні тому у Президента та його канцеляриста, постановили виснути «єдиним і неповторним» Віктора Януковича, а плани з єдиним кандидатом у президенти від влади знову розбиваються на друзки. Нещодавно про намір іти на вибори самостійно оголосив лідер народних демократів Валерій Пустовойтенко, а вчора — і Партія промисловців та підприємців Анатолія Кінаха.

У «трудовому» секторі українського політикуму щодня нові сюрпризи. Цього разу сорока з новиною на хвості вилетіла не з парламентського, а з партійного табору «Трудової України». «Сорокою» виявився один із найавторитетніших «трудовиків», а за сумісництвом — один із найбагатших людей України й зять її Президента Віктор Пінчук. Як повідомляє УНІАН, засновник «ТУ» вирішив вийти з лав партії.

Коли півтора року тому у Верховній Раді третього скликання з-під палиці Банкової народжувалася парламентська більшість, опозиційні депутати, журналісти й усі небайдужі громадяни України напружено чекали початку кожного пленарного засідання, аби дізнатися, скільки нардепів «зламалися» й перейшли до якоїсь із «більшовицьких» фракцій цього дня. Ситуація повторюється. Однак тепер спостерігачі за парламентськими процесами з цікавістю відстежують передислокацію «бойових одиниць» уже в межах самої більшості. Учора, скажімо, свою фракційну приналежність поміняли два нардепи. Від соціал-демократів (об'єднаних), повернувшись до лона рідної «Трудової України», відійшов безпартійний мажоритарник Ярослав Сухий. У минулому скликанні ВР пан Ярослав був представником саме цієї фракції, але в нинішньому варіанті депутатського корпусу чомусь одразу ж приєднався до фракції СДПУ(о). Тепер, коли «ТУ» «очистилася» від «промисловців та підприємців», Сухий знову опинився в її лавах.

Ювілеї інколи «розгортаються» на тлі зовсім не святкових настроїв. «Рівно 45 років тому старше покоління на першому з'їзді журналістів України заснувало нашу спілку», — такий початок доповіді Ігоря Лубченка, присвяченої учорашній даті — дню заснування Національної спілки журналістів. Тоді, мало не півстоліття тому, журналісти вперше замислились над шляхами і можливостями захисту своїх інтересів. Звісно, за часів тоталітаризму цей захист міг бути вельми умовним. Але надзвичайно потрібним, втім, так само, як і зараз. Адже вже надходять повідомлення про те, що напередодні президентських виборів влада має намір всерйоз узятися за дресирування ЗМІ, і з цією метою на початку травня нібито планується всеукраїнська нарада редакторів районних і обласних газет, де, напевне, буде «популярно» роз'яснено, кого і як слід «піарити» протягом усієї кампанії.

Спілка європейських футбольних федерацій оприлюднила переможців опитування, яке проводилося на сайті УЄФА й було приурочене до 50-річного ювілею цієї організації. Кожен бажаючий міг вибрати зі списку, що налічував 250 футболістів, найкращого гравця за останні півстоліття. Таким виявився француз Зінедін Зідан.

— Зінедіне, як би ви відреагували на звістку про свою перемогу?

— Я був би щасливим до безтями, навіть якби потрапив у двадцятку! Просто неймовірно, що мене вважають найкращим футболістом континенту за минулі піввіку. Я дещо здивований, але радий, що люди саме так оцінюють мої дії на полі. Заради цього ти, за великим рахунком, і граєш у футбол. Я завжди любив і розумів цю гру. Навіть сьогодні, практично на заході своєї кар'єри, я одержую від футболу задоволення.

Він ніяк не може призвичаїтись до нового імені. Трохи дивно — молодь, з якою, здається, він тільки-но на рівних шайбу по льоду жбурляв, звертається до нього вже: «Валерію Вікторовичу». «Яке довге ім’я...» — подумки розмірковувує Ширяєв. Справді, капітана хокейної збірної України і тренери, і партнери, і друзі, й уболівальники знають під простим «позивним» Вал, навіть у Швейцаріїї, де він продовжує спортивну кар'єру вже впродовж 13 років. А відтак і сумно стає при думці, що невдовзі доведеться-таки почепити ковзани на цвях. Цього року, до речі, він дійшов до однієї з вершин, прагнув якої віддавна: вперше за часи швейцарської «одіссеї» Ширяєва його клуб — «Берн» — виграв чемпіонат у вищій лізі. «До цього я мав лише «малі» нагороди — кілька медалей, здобутих у першій лізі Швейцарії», — каже Валерій Вікторович.

Cередня заробітна плата в Черкаському регіоні складає наразі 350 гривень, що на цілу сотню менше від загальнодержавної. Але біда в тому, що й цих грошей багато хто з працюючих вчасно не одержує: нині заборгованість із зарплати на Черкащині сягнула 24,6 мільйона гривень. «Лідерами» тут є сам обласний центр, а ще Драбівський, Канівський та Лисянський райони.