Українська влада вже анітрохи не соромиться відверто цілувати чобота російському панові. Ба більше — вона цим пишається. Інакше навряд чи всі центральні телеканали України з таким задоволенням смакували б подробиці візиту головного адміністратора нашого Леоніда Кучми, Віктора Медведчука, до білокам'яної, де його приймав «їхній» Володимир Путін. «Ми уважно стежимо за тим, що відбувається в Україні. Сподіваємося, що всі плани будуть реалізовані», — по-батьківському підбадьорив свого візаві російський президент. «Спасибі за підтримку. Ми її відчуваємо і сподіваємося, що наші відносини будуть продовжуватися в такий же спосіб», — парирував посланець Президента українського.

До виборчкому 136-го Центрального виборчого округу Одеси станом на 15-ту годину вчорашнього дня подали заяви про намір балотуватися кандидатом у народні депутати України аж 47 громадян. У тому числі донька голови Центральної виборчої комісії Сергія Ківалова, котрий недавно склав свої депутатські повноваження як обранець цього округу, — Тетяна Ківалова, лідери партій «Громадський контроль» Василь Волга та «Яблуко» — Михайло Бродський, депутат Одеської міськради Георгій Селянин, другий секретар Одеського обкому Компартії Микола Копит та інші. Як поінформувала «УМ» секретар виборчкому Тетяна Самуйлова, «зареєстровано також заяву громадянина Віктора Медведчука, але не того, що очолює Адміністрацію Президента України».

Одеська «Дженестра» привчила вболівальників волейболу до досить легких перемог у внутрішніх змаганнях. Та й під час цьогорічного регулярного чемпіонату одеситки не давали приводу для сумнівів у своїй перевазі, програвши лише в трьох зустрічах (ЗДІА, «Кругу» й «Галичанці»). І все ж фінальна «суперсерія» тривала п'ять матчів. Наставник ЗДІА Сергій Попов не приховував, що фаворитом останнього матчу в переповненому одеському залі СКА є команда Ігоря Філіштинського, але бій пообіцяв дати. І глядачі, котрі разом із «групою підтримки» із Запоріжжя забезпечили інтризі чудову шумову підтримку, стали свідками блискучого волейболу. Ця гра була не просто боротьбою за золоті медалі й красень-кубок — зустрічалися представники двох різних шкіл зі своїми багатими традиціями...

Не хотілося вірити, що нові придбання «беків» — росіянин Сергій Чикалкін та американець Шон Колсон — ніякі на майданчику. На жаль, протягом першої половини чвертьфінальної зустрічі столичного клубу з дніпропетровським «Дніпром» жоден із них не показав виразної гри. Дебютант Чикалкін, примудрившись отримати декілька швидких фолів, навіть був законно посаджений тренером Ренато Паскуалі на лаву запасних. До того ж у Сергія і кидки не йшли — жодного очка за першу половину гри, загалом за матч, щоправда, — 10. Рятував своїх центровий Олександр Окунський, виконуючи подвійну роботу — і м'яч встигав перехопити, і двоочкові закидати. Варто зауважити, що гостями керував не Юхим Таслицький, який переніс інфаркт, а другий тренер Сергій Терентьєв.

Як відомо, з 18 червня по 13 липня у Лівії відбудеться чемпіонат світу, ставлення до якого в шаховому світі неоднозначне. Уже відомо, що в Тріполі не виступатимуть Карпов, Крамник, Ананд та Леко. Річ у тім, що президент ФІДЕ Кірсан Ілюмжинов вигадав систему «під Гаррі Каспарова». Спочатку всі шахісти пройдуть тривалий відбір, визначать кращого, який і зустрінеться з росіянином у «чемпіонському» матчі. Така дискримінація стосується й діючого чемпіона світу Руслана Пономарьова, який свого часу не пішов на «об'єднуючий» поєдинок із Каспаровим за світову корону в Ялті. У відповідь на ультимативну вимогу Ілюмжинова підкоритися новим правилам український гросмейстер звернувся по підтримку до Леоніда Кучми.

Концентрація «кримінальних елементів» на одному квадратному метрі позавчора в невеликому закарпатському містечку сягнула критичної межі. «Братки» чи не з усіх областей з’їхалися до Мукачева, аби «допомогти» його мешканцям обрати собі «правильного» мера. І мукачівці таки обрали — з відривом у понад 5,5 тисячі голосів переміг представник «Нашої України» Віктор Балога. Але він був «неправильним» кандидатом. І тервиборчкомівці, замазавши цифри, підтасувавши протоколи й загородившись від спостерігачів ОМОНівцями й бандюками, оголосили переможцем «об'єднаного» есдека Ернеста Нусера. Хоча, за словами депутата Романа Зварича, згідно з відповідною статтею Кримінального кодексу, за такі дії кожному з них «світить» до 12 років ув'язнення.
А перед тим у Мукачеві били опозиційних народних депутатів. У них відбирали мандати, їх скидали зі сходів, тягали обличчям по підлозі й били, били, били... За те, що «наші українці» та БЮТівці не дозволяли фальсифікувати виборчі протоколи, за те, що стежили за чесним волевиявленням, за те, що просто не «об'єднані». І все це бачили представники ОБСЄ.

Велике історичне відкриття вдалося зробити з розкладу руху поїздів Донецької залізниці. Журналісти однієї обласної луганської газети готували його для друку і раптом наштовхнулися ... Радісний зойк першовідкривачів вирвався далеко за стіни редакції і долетів до вух власного кореспондента «УМ». Довідавшись про причини радості колег, я притьмом кинувся до мапи. На чорній лінії, що символізує собою залізничну колію, за кілька сантиметрiв на північ від Попасної міцно приклеївся мініатюрний прямокутничок із до болю знайомою назвою: «Кучмівка». Луганщино! Ти маєш пишатися...

Леонід Стадник живе в селі Подолянці на Житомирщині. У свої 33 роки він виріс до 253 сантиметрів, що майже на 17 сантиметрів більше від зафіксованого в Книзі Гіннесса рекорду тунісця Радхуана Чарбіба, інформує УНІАН. Проте така непересічність не дуже тішить Леоніда — велетенський зріст створює багато проблем, починаючи від пошуків взуття (наш Гуллівер носить 61-й розмір) і закінчуючи транспортом (наразі доводиться користуватися послугами коня). Що вже казати про особисте життя. Леонід зізнається, що для нього це пікантне питання — за характером він добряк, тому й шукає собі таку ж пару. Але, як ви розумієте, не кожен «добродій» сприймає чи то ваду, чи то дар Стадника по-доброму. Багато таких, що насміхаються, раніше це гнітило й дратувало нашого гіганта, але тепер він намагається не перейматися тим. Та й у селі до нього звикли, а вибиратися з рідного дому деінде Леонід наважується лише раз на рік.

Об'єктом для журналістських досліджень може бути що завгодно на світі. Що завгодно з того, що викликає суспільний інтерес. А про багато з «того» писати просто треба — ну хоча б з огляду на професійний обов'язок. Писати ж про «Страсті Христові» ніхто з журналістів «УМ» якось не наважувався. Ми супроводжували життя кінострічки регулярними замітками про бюджет і прокат, про підбірку акторів і реакцію західного глядача, про місце зйомок і погоду в той час, про духовне зростання Мела Гібсона і «зубовний скрегiт» голлівудських заздрісників. Ми писали про багатство і тягар фільму, а не про сам фільм. Дарма одного сонячного ранку після перегляду «Страстей» я досить упевнено заявила: «А може, я напишу?». Пішов третій день. Думки плавають, цигарка димиться. Не пишеться. Висновок один: Бог є. Бог є, і писати про нього надзвичайно складно. Особливо навесні.