На понад 25,5 мільйона гривень позовних заяв подали до судів львівські вчителі, вимагаючи повернути їм кошти за статтею 57 Закону України «Про освіту» (за вислугу років та на відпочинок). Суди задовольнили вчительських позовів приблизно на 15 мільйонів, однак судовиконавці, порівняно з минулим роком, коли було примусово стягнуто на користь позивачів (2146 учителів) 4,6 мільйона гривень, тепер відмовляються виконувати рішення Феміди. Мовляв, Мінфін не визнає кошти за 57-ю статтею боргами, а суди зобов'язують виплачувати саме борги вчителям, яким у Львові вчасно платять зарплату. Така затримка у вирішенні вчительських позовів спровокувала нинішню ситуацію у Львові, де голодують з понеділка п'ятеро освітян (лише на воді), а вчора до колег приєдналася ще й вчителька зі школи №76. Ще п'ятеро шкіл Франківського району проводять скорочені уроки по 22 хвилини.

У Миколаєві вже третій день обговорюють несподіваний «хід»: у адміністративне приміщення державного підприємства «Дельта-лоцман» (воно є генеральним замовником судноплавного каналу «Дунай — Чорне море»), на вулиці Лягина, 27, увірвалися озброєні люди у формі, які нікого не впускали і не випускали. Пізніше до стін будівлі підтянулися спецназівці — вони оточили приміщення, зайняли дах та верхній поверх. Що шукали правоохоронці в адміністрації «Дельта-Лоцман», достеменно невідомо. Подейкують, що «брали» якісь документи. Як стало відомо «УМ» із поінформаваних джерел, одразу після «нальоту» зник керівник «захопленого» підприємства Віктор Бездольний. Наразі начебто його розшукують. У прес-службі «Дельта-Лоцман» подію не коментують.

Про такі матчі хочеться розповідати менше за все. Вони спустошують душу вболівальника, не надихають і фахівця, на деякий час відбивають бажання дивитися хокей взагалі. Але на щастя, існують команди, які повертають нам радість і приносять насолоду від великої гри. Того ж вечора феєричний поєдинок словаків і фінів нікого не міг залишити байдужим в забитій вщерть фанатами «ЧЕЗ Арені», хоча й породив біль за своїх та купу питань «чому»? Відповіді шукатимемо пізніше. Бо зараз, аби хокей як явище не зник в Україні, нашим гравцям треба зробити все можливе, щоб утриматися у вищому дивізіоні. Отже, панове, переходимо з «групи смерті» до групи бажаючих вижити.

Завтра десять країн, переважно «в'язні» колишнього соцтабору, приєднаються до Євросоюзу. Це Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Естонія, Латвія, Литва, Мальта, Кіпр. Наша Вітчизна виявилася начебто не в Європі, точніше в якійсь іншій Європі, на межі ЄС і отієї «іншої Європи» — непередбачуваної, невизначеної, із сумнівним майбутнім.

Позавчора ввечері у госпіталі в Багдаді помер 23-річний солдат Ярослав Злочевський. Він став ще однією жертвою того вранішнього бою 28 квітня, в якому загинув на місці рядовий Костянтин Михалєв. Достовірні джерела повідомили «УМ», що поранення Ярослава Злочевського, який був у патрульному БТРі, розстріляному із засідки іракськими партизанами, — дуже важке, йому вибухом відірвало руку і по коліна обидві ноги. Солдат втратив багато крові, тому медики відразу передбачали, що він навряд чи виживе.

Cвого часу одні сміялися, інші обурювалися, коли нових міністрів-силовиків особовому складу представляв глава Адміністрації новообраного Президента України Леоніда Кучми. Таке «ноу-хау» дало привід народним депутатам позлословити на рахунок того, що Кучма працює президентом в адміністрації Табачника. Але ті, хто спілкувався з Леонідом Даниловичем у часи його керівництва урядом, ставилися до «нововведення» поблажливо. Бо пам'ятали, як Прем'єр не соромився визнати свою недостатню компетентність, наприклад, у деяких питаннях сільського господарства. Приміром, у тому що краще обізнаний з ракетобудуванням, ніж з проблемами буряківництва, оскільки на полігоні «Капустин яр» провів більше часу, ніж удома. Тому перші, не зовсім умотивовані кроки нового Президента, можна було списати на рахунок незнання главою держави своїх нових функцій. Адже він лише починав освоювати стратегію і методи керівництва країною. У тому числі постулати та принципи, закладені в книзі Маккіавелі «Государ», яку полюбляв цитувати тодішній керівник його Адміністрації.

Будинок, у якому сталася трагедія, нічим не привертає увагу — від проїжджої частини трохи подалі, та й балкон-«убивця», разом з яким зірвалися будівельники, — з тильного боку. Жодних слідів, які б свідчили про те, що пару годин тому тут загинули люди: «епіцентр» завалу огороджений будівельним парканом... Хіба що закривавлені медичні рукавички на газоні та залишки обваленого балкона на балконі другого поверху — не видно більше нічого... Очевидці кажуть, лихо сталося о 9-й годині ранку.

Переповнений стадіон «Динамо» ім. Лобановського (18 тисяч глядачів на трибунах і кілька тисяч перед входом тих, кому забракло квитків) позавчора так і не стали свідками першої перемоги збірної України під проводом Олега Блохіна. Знову нічия, причому знову в матчі з далеко не найсильнішим суперником — Словаччиною. А головне — найкращий футболіст України минулого століття, народний депутат і за сумісництвом тренер нинішньої національної збірної після значного періоду роботи з командою так і не бачить контурів її оптимального складу — того, що побореться за вихід на чемпіонат світу 2006 року. «Я вже випробував усіх, і маємо те, що маємо» — це головна думка післяматчевої прес-конференції безвиграшного Блохіна. «Напишіть мені свої варіанти, де й кого шукати», — Олег Володимирович апелював навіть до журналістів. Від безсилля?

...Про неї він чув ще в студентські роки від професорки Людмили Міляєвої на лекціях з історії давнього українського мистецтва, хоч ніхто її і не бачив. Навіть віру втратили, що вона взагалі ще існує. Він і мріяти не міг, що колись доля подарує їм зустріч віч-на-віч, що його руки будуть рятувати її від варварства і невігластва й вдихатимуть нове життя, сантиметр за сантиметром знімаючи нашарування віків і фарб. Про такий подарунок він і мріяти не міг. Але це сталося. Спочатку вони «зустрічалися» таємно після роботи та у вихідні дні. Це тривало майже чотири роки. І тільки у 2000-му році він та люди, які довірили йому її таємницю, вирішили сказати світові про її існування. Світ ахнув!