Iнавгурованого у січні грузинського президента Михайла Саакашвілі, як відомо, довго не хотів бачити перед свої очі український Президент Леонід Кучма. Далися взнаки, як вважають, і певні домовленості Л. Д. з російським лідером Путіним, ігри «старих» президентів, яким зручніше було спілкуватися з Шеварднадзе, і острах «трояндової революції», завдяки якій 36-річний Саакашвілі прийшов до влади. Попри неодноразові натяки на те, що новий грузинський керівник бажав би прибути до Києва і підтримувати контакти з Кучмою, офіційного запрошення з Банкової він довго не отримував. І ось сталося: три тижні тому в телефонній розмові з Леонідом Кучмою Михайло Саакашвілі отримав запрошення відвідати Україну. Нагода трапилася невдовзі — грузинський президент вирішив красиво об'єднати у східноєвропейському офіційному турі Польщу й Україну. Візит Саакашвілі до Києва, що розпочався вчора ввечері, триватиме до середи, а відтак президент Грузії відлітає до Варшави.

«Участь України в Єдиному економічному просторі є демонстрацією моральної та юридичної готовності правлячого режиму здати національні інтереси російським інтересам», — так вважають активісти Конгресу української інтелігенції, які зібралися у суботу в Будинку вчителя. Перед зовнішньою загрозою і небезпекою бути знищеними як клас вони вирішили знову згуртуватися, щоб дати відсіч антиукраїнським силам. Нагадаємо, що КУІ виник із розширеного засідання Спілки письменників України восени 1995 року, коли з приходом Леоніда Кучми до влади українські інтелігенти зрозуміли, що час згуртовуватися проти згортання державницьких інтересів в Україні.

Як і очікувалося, на запропонованому ООН референдумі стосовно об'єднання Кіпру та одночасного вступу до ЄС обох його частин цими вихiдними мешканці грецької половини сказали «ні». Проти запропонованого Генсеком ООН Кофі Аннаном плану об'єднання роздiленого впродовж останніх 30 років острова висловилися 75,8 відсотка греків-кіпріотів.

У неділю в Австрії відбулися парламентські вибори. За найвищу державну посаду на батьківщині вальсів та найкращої в світі кави змагалися міністр закордонних справ, 55-річна Беніта Ферреро-Вальднер з правлячої Австрійської народної партії та висуванець опозиційних соціал-демократів, колишній голова Національної Ради (нижньої палати парламенту), 65-річний Хайнц Фішер. Теперішній голова держави Томас Клестіль закінчує свою другу шестирічну каденцію і не має права обиратися втретє. Хоча президент в Австрії обирається шляхом всенародного голосування, але він має обмежені, швидше церемоніальні повноваження. Та все ж цього разу перед шістьма мільйонами виборців країни вимальовувалася виразна виборча інтрига. У разі перемоги Ферреро-Вальднер уперше в історії Австрії президентом стала б жінка, бо останньою представницею прекрасної статі, яка правила Австрією (Австро-Угорщиною), була імператриця Марія Терезія. У разі перемоги Фішера вперше за останні 18 років у президентське крісло сів би представник лівої опозиційної партії.

Тримаючи руку на пульсі демократичного животіння України, США відрядили для чергових перемовин з українською владою другого заступника держсекретаря Стівена Пайфера. Пан Пайфер, колишній посол Сполучених Штатів в Україні, прибув до Києва у суботу, а завершує свій візит завтра. Учора вже відбулися його перші офіційні зустрічі — з Прем'єр-міністром Віктором Януковичем та Головою ВР Володимиром Литвином.

Варто було Прем'єр-міністрові Віктору Януковичу здобути офіційний «титул» «єдиного кандидата» від влади, і проти Віктора Федоровича всі як змовилися. Мало не щодня хтось зі своїх же, із соратників, підносить «єдиному» неприємний сюрприз — від заяви про наміри балотуватися на виборах власною персоною до виходу цілим кагалом з парламентсько-урядової коаліції. А тут ще й більшість тріщить по швах, і опозиція дістає вимогами повернути народові поцуплені з бюджету 10 мільярдів... Ясним промінчиком на цьому невеселому тлі мав стати хіба що візит Прем'єра до Криму саме тими днями (у четвер-п'ятницю минулого тижня), коли там зустрічалися російський та український президенти.

Уже кілька років поспіль акції лівих сил у Львові на перше та дев'яте травня не здавалися для правих політичних партій чимось провокативним. Але цього разу деяке затишшя з приводу відзначення радянських свят може бути порушено. Адже і соціалісти, і комуністи у Львові планують провести свої акції широко й публічно. Причому не обійдеться і без червоних прапорів, та ще й біля пам’ятника Шевченкові, які можуть не стримати правих від адекватної реакції.

«Наразі слід збагнути, який досвід ми мали і що втратили», — зазначив минулої п'ятниці на урочистостях з нагоди 45-річчя Національної спілки журналістів України голова НСЖУ Ігор Лубченко. Отже, що ми мали? Досвід, гідний наслідування наступними поколіннями журналістів, зазначив Лубченко. Навіть попри тоталітарне минуле нашої країни, що слугувало тим суспільно-політичним тлом, на якому створювалась спілка. «То був час «відлиги», і хоча у доповідях на з'їзді, виступах делегатів не бракувало дифірамбів на адресу правлячої і єдиної на той час партії, все ж основним лейтмотивом були питання творчості, відповідальності майстрів пера і мікрофона за написане і мовлене слово, ролі журналістів у суспільстві», — сказав він.

Цієї весни організатори традиційного повітроплавального видовища обіцяють особливе свято із небаченими новинками. На відміну від усіх попередніх фестивалів, цьогорічне «Повітряне братерство -2004» залучить до себе не тільки спортсменів — «керманичів» повітряних куль, а серйозних фахових пілотів: так, серед організаторів чемпіонату значаться Військово-повітряні сили Збройних Сил України та авіамоделісти. «Це буде безпрецедентне шоу, — обіцяє президент Федерації повітроплавання України Олександр Ніколаєв, — гості фестивалю зможуть побачити усе — від маленьких моделей до серйозних літаків».

Назва одного з кафе — «Шахтарочка» — в обласному центрі, погодьтеся, дещо двозначно трактує роль жінок у вугільному краю. Тим більше що очікують вони своїх чоловіків не тільки побіля дверей певних закладів. Нерідко доводиться чекати ще й біля стволів шахт, коли під землею палахкотить вогонь, а гірничорятувальники, які піднімаються на-гора, чомусь уникають зустрічатися поглядом із заплаканими жінками... А ще був у нашій історії період, коли жінки змушені були рубати вугілля не гірше за чоловіків, яких саме чекали з фронту. Тому вшанувати їх звитяжну працю має новий пам'ятник, ідея якого нині обговорюється.