Кличко-старший після перемоги над Коррі Сандерсом дає інтерв'ю:
— Мій молодший, Володька, теж дуже хороший боксер. А хто не вірить — я особисто по морді дам.

У самому ЄС День Європи, як відомо, відзначається 9 травня. Не на честь визволення Європи від фашистів, а з іншої причини: саме того дня міністр закордонних справ Франції Шуман представив програму нового міждержавного утворення — Асоціації вугілля та сталі, від якого й веде початок нинішній ЄС. Позаяк Україна 9 травня святкує День перемоги, то європейці вирішили їй у цьому не заважати, і Президент Кучма підписав свого часу розпорядження про відзначення Дня Європи в нашій державі у третю суботу травня. Отже, гримаса долі, історична усмішка: Україна шанує День Європи на тиждень пізніше, ніж ЄС. Сьогодні і в цьому вбачається якийсь сумний символ.

Знущання американських та британських солдат над іракськими в'язнями неабияк сколихнули міжнародну спільноту. Для України це досить тривожна тема, оскільки в іракській в'язниці сидять двоє наших громадян — моряки судна «Навстар-1». А перебувають вони там, за даними Міністерства закордонних справ України, у жахливих умовах. Відтак МЗС глибоко стурбоване станом моряків, про що міністр Костянтин Грищенко повідомив у ноті послу США в Україні Джону Гербсту. Грищенко, зокрема, наголосив на неприйнятних умовах утримання українських громадян, відсутності життєво необхідного медичного обслуговування та напруженій ситуації навколо пенітенціарного закладу, що ставить під загрозу життя наших співвітчизників. Говорячи про стан здоров'я капітана Миколи Мазуренка і старпома Івана Сощенка, керiвник прес-служби міністерства Маркіян Лубківський сказав, що «він (стан здоров'я. — Ред.) не може бути нормальним враховуючи те, в яких умовах їх утримують».

У білоруських телерепортажах і передачах про велику Перемогу вражав надмір словосполучень «спроба фальсифікації історії». Про «фальсифікацію» говорив і президент Олександр Лукашенко, говорили натреновані перед ефіром піонери. Склалося враження, що ізольований від Європи Лукашенко в нагнітанні «переможного» сантимента шукає противагу сьогоднішньому європейському «братанню» і взаємопрощенню. Мета цієї риторики, можливо, і в тому, щоб виправдати нинішні злидні, мовляв, Білорусь і дотепер не може стати на ноги саме тому, що Друга світова війна завдала її господарству найбільший збиток порівняно з іншими державами Східної Європи. «Фальсифікацією» вважають аж ніяк не книги західних істориків, про які говорить президент, а брила страшної правди про війну в Білорусі, що стала надбанням громадськості ще за президентства Станіслава Шушкевича. Отож величезну кількість книг, досліджень, статей, мемуарів було вилучено з провідних бібліотек, позаяк вони переважно несли висновок: Друга світова мала всі ознаки війни громадянської.

Як сказав представник брюссельського Центру дослідження європейської політики Джордж Дура, ніколи не можна потрапити в ЄС, якщо є проблеми на кордонах. А в України і Молдови така проблема є, й ім'я їй — Придністров'я. Питання українсько-молдовських взаємин обговорювалося нещодавно на «круглому столі», організованому Фондом Фрідріха Еберта і Центром миру, конверсії та зовнішньої політики України із залученням урядовців і парламентаріїв з обох країн.

Нещодавно в «шахтарській столиці» відбулося урочисте святкування п'ятиріччя з дня прийняття Закону України «Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області». З часу появи цього документа, власне, й ведеться відлік масштабного експерименту, місцем проведення якого обрали Донбас. На ювілейному заході вистачало урочистих промов, звітів та відзначень передовиків виготовленими принагідно срібними пам'ятними знаками. Лише одна деталь трохи псувала «молебень»: урочистості відбувалися таки далеченько від території самої СЕЗ «Донецьк», яка й виступала винуватцем свята. А втім, що б робили почесні гості серед голого степу, де лише вільний вітер завзято ганяє кульки перекотиполя...

Поліпшення якості питної води є головним завданням Черкаського водоканалу: 4 роки тому тут уперше в Україні впровадили нову сучасну систему дозування хлору, й тепер цей процес виконується в автоматичному режимі з допомогою комп'ютерної техніки. Завдяки цьому обладнанню водоканал зекономив десятки тонн хлору, отож ця речовина в надмірній кількості не протрапила у питну воду. Крім того, за словами директора Черкаського водоканалу Сергія Овчаренка, вдалося реконструювати фільтри. Тепер необхідно довести до ладу другу чергу водоочисної станції. «Вода в Черкасах, яка тече з кранів, кращої якості, ніж в інших регіонах Украни», — стверджує директор. А коли добудують другу чергу станції, вода стане ще чистішою.

«Пише вам інвалід Радянської армії з великим проханням: розкажіть, скільки коштує приватизація землі. Я маю біля житлового будинку землю — десь один гектар — і не можу її приватизувати, бо дуже дорого просять, аж 860 гривень! То прошу відповісти, чи може бути така ціна, щоб корову продати і приватизувати землю?!» — запитує Юрій Волощук, мешканець селища Ясіня, Рахівського району Закарпатської області. Уявляю, як здивуєтеся ви, Юрію Миколайовичу, а з вами і тисячі наших читачів, коли дізнаєтеся, що насправді власне приватизація землі — як городів так і паїв — не коштує нічого. Проте це зовсім не означає, що в процесі приватизації тієї чи іншої ділянки не потрібно платити. Потрібно — за реєстрацію. Щоб прояснити ситуацію, спробуємо подивитися на процес очима «земельників». Отже, «УМ» надає слово Геннадію КОСТЮКОВУ, кандидату економічних наук, директору Харківської регіональної філії Центру державного земельного кадастру при Державному комітеті земельних ресурсів і почесному землевпоряднику України.

Чотири роки тому 20-річна Надя Халимон як старша у родині стала для десятьох своїх братиків та сестричок годувальницею — ще молодою, 42-річною, через рак померла їхня мати. Наймолодшій Насті було тоді лише 4 роки. Сьогодні вже 24-річній Надії доводиться, як і чотири роки тому, прокидатися о пів на п'яту, аби розтопити піч, приготувати сніданок, попоратися та встигнути на роботу — і так щодня. Чималенька родина Халимон (а це одинадцятеро дітей та батько Микола Олександрович) мешкає у селі Оленівка, що на Чернігівщині, у скромнім помешканні. Аби якось зводити кінці з кінцями, доводиться багато працювати усім: обробляти два з половиною гектари землі, тримати велике господарство — корову, коня, свиней, качок, гусей, кролів. Працюють дітлахи і на чужих городах. «У нас для кожного є робота, — розповідає Надiя, — ми зі старшими дівчатами готуємо їжу, печемо хліб, прибираємо та перемо. Старші хлопці опікуються господарством — мають заготовляти сіно для худоби, годувати її. Наймолодші — замітають двір».