Жахлива аварія сталася недільного ранку на залізничному переїзді Ташбунар — між селами Утконосівка і Кринички Ізмаїльського району. Перетинаючи колії, водій переповненого пасажирського «ЛАЗа» Іван Каражев не переконався у відсутності потяга, внаслідок чого сталося зіткнення з товарним потягом. Точніше, як вважають спеціалісти, автобусу не вистачило приблизно трьох секунд, щоб завершити переїзд рейок і уникнути зіткнення з тепловозом, що рухався з Арциза зі швидкістю 45 кілометрів на годину. Удар прийшовся по задніх дверях «ЛАЗа» — 15 пасажирів загинули миттєво, а автобус перекинувся й опинився в придорожньому кюветі. Машиністу Володимиру Дехтяренку вдалося зупинити потяг аж за 388 метрів від місця аварії...

Проблема реінтеграції в українське суспільство народів, депортованих з наших земель сталінським режимом, є сьогодні однiєю з найпекучіших. Торжество людожерської ідеології колективної відповідальності, трагічні події 1944 року, в який були «спроваджені» цілі народи: 23 лютого — чеченський, 18 травня — кримськотатарський, 24 червня — кримські греки, болгари, вірмени — назавжди залишаться в людській пам'яті як один з найжахливіших злочинів тоталітарної системи. Безпідставно звинувачений «у зраді Родіни» кримськотатарський народ рішенням кремлівського керівництва враз позбувся своєї історичної батьківщини, мови, культури, був пограбований, опинився у безправному становищі спецпереселенця.
Уточнення мартирологу депортованих, скривджених, загиблих ще залишається боргом нашого покоління перед Історією. Час довів байдужість радянської системи до болючих проблем вигнанців і необгрунтованість звинувачень на їх адресу. Ще наприкінці 80-х років у СРСР було створено Державну комісію з проблем кримськотатарського народу, розроблено перспективну програму з розширення будівництва, відкриття національних навчальних закладів, залучення можливостей окремих республік. Здавалося, справедливість починає відновлюватись. Однак сьогодні Україна залишилась віч-на-віч з проблемами, які потребують величезних зусиль, коштів, зацікавленої участі багатьох державних установ. Жорстка економічна криза та політична нестабільність зробили пошуки засобів вирішення цих проблем справою нелегкою і почасти невдячною. Клубок, заплутаний 60 років тому, ще довго триматиме далекі від вирішення клопоти. Але повернути силою відірване коріння народові, історія і культура якого невідривно пов'язанi з українським народом, — не лише політичний і юридичний обов'язок нашої держави, а й наш громадянський борг.

Ще з часів Петра I, коли Московське царство нарекло себе імперією, а її верховний державець-цар — імператором, стратегічною політикою цієї імперії стала ще потужніша експансія. Тобто завоювання і поневолення численних народів Європи й Азії. Це схвально висловив О. Пушкін у своєму творі «Медный всадник»: «Куда ты скачешь, гордый конь и где опустишь ты копыта?». Поет великодержавного спрямування Ф. Тютчев навіть визначив один із пунктів такої імперської експансії: «Чтоб кони донцов-молодцов пили воду из Тигра и Евфрата...» А докінечно цю «доктрину» ствердив цар-жандарм Микола I. Під час урочистостей відкриття Київського кадетського корпусу він лишив у привітальній книзі такий запис-настанову: «Наша миссия — воевать. Все завоевать». Цьому агресивному спрямуванню віддано служили і церковні ієрархи. І саме тому архітектор правлячого сенату та Священного синоду в Петербурзі об'єднав їх монументальною аркою — як символ єдності.

Американські поп-зірки уже не просто рвуться в кіно — вони конкурують одна з одною за ролі в голлівудських проектах. Один із прикладів — заочна боротьба за місце під кінематографічним сонцем Крістіни Агілери і... ні, не її традиційної суперниці Брітні Спірз, а Аліші Кіс. Саме ці молоді зірки сучасної естради виборюють право знятися в головній ролі у новому фільмі під робочою назвою «П’ята заповідь» (нагадаємо, що п’ята з десяти біблійних заповідей — «Не вбий»).

Підтвердилися чутки, які ходили вже віддавна, про непорозуміння у сімействі Соросів. Як стало відомо російському виданню «Комерсант», американський мільярдер, фінансовий спекулянт і всесвітньо відомий філантроп офіційно розірвав шлюб зі своєю дружиною Сьюзан, з якою прожив майже 20 років.

Брижит Бардо, легенда французького кінематографа минулого століття, постала перед судом за звинуваченням у розпалюванні расової ненависті. Зачіпка — в книзі «Крик душі», яку написала 69-річна зірка. У цьому творі, що вже став бестселером попри літературні недоліки, видатна француженка ще раз доводить, що це до котиків, собачок та іншої живності вона ставиться з трепетом і всіляко виборює їхні права, а от щодо людей з іншим кольором шкіри справи у Брижит гірші...

Про те, що в мусульманських країнах жінки мають значно менше прав, ніж чоловіки, знають навіть діти. Хоча насправді це не завжди й не всюди відповідає дійсності. Довести, що про жінок у їхній державі піклуються не менше, ніж про сильну половину людства, вирішила дружина президента Об'єднаних Арабських Еміратів Фатіма Аль-Нахайян, відкривши кілька банків, у яких обслуговують тільки представниць слабкої статі.

Світовий рекорд добровільного голодування тепер становить 49 діб, або повні сім тижнів. Встановив його нещодавно мешканець китайської провінції Сичуань на ім'я Чень Цзяньмінь, просидівши без їжі в особливому скляному «боксі», підвішеному на 14-метровій висоті. Попереднє досягнення, переказує сайт «Форум», у цій галузі — 44 дні —належало відомому американському ілюзіоністу Девіду Блейну.

У турбюро:
— Дайте мені дешеву путівку в будинок відпочинку. Доларів за 50. Але щоб там були бібліотека, більярд, басейн, тренажерний зал, сауна, пристойна їжа, а в номері — телевізор, комп'ютер, відео.
— Ну, в нас за такі гроші таких путівок немає. А хочете все це одержати безкоштовно?
— Яким чином?
— Зверніться у шведську в'язницю!

Прем'єра стрічки «Ойра» на Черкащині в листопаді минулого року проходила в три етапи: перша партія глядачів подивилася, вийшла, зайшла друга, а під дверима Будинку культури вже тупцяли наступні... Факт такого аншлагу в третьому ступені трапився не на індійській мелодрамі і не на американському блокбастері. «Ойра» — це художній фільм режисера-аматора Владислава Чабанюка, у якому знімалися і якому так чи інакше сприяли ті самі люди, які тоді штурмували місцевий кінозал. У столичному ж Будинку кіно відбулася презентація творчого дуету Владислава Чабанюка та Ганни Яровенко: Владислав представляв свою «Ойру», Ганна — документальну стрічку «Кіноманія», фільм про фільм, розповідь про те, як людина, попри все, робить свою мрію дійсністю.