Нарешті всі очікування позаду, організатори трохи полегшено зітхнули – почали! Позавчора ввечері у столичному Палаці спорту відбулося відкриття 20-го чемпіонату Європи, на який з’їхалися найсильніші грації планети, що невдовзі претендуватимуть на нагороди Олімпійських ігор в Афінах. На церемонії відкриття, небувалого для України за рівнем і представництвом спортивного турніру, господарі продемонстрували величезну кількість гімнастичних програм — від дитячих номерів, народного гопака до варіацій на сучасну тему мюзиклу «Мулен руж». Композиції справді захоплювали глядачів. Сидячи на трибунах, думалося, що нечасто відчуваєш подібний щирий захват.

Фінальна нарада американських присяжних у справі Павла Лазаренка, що розглядається в суді Північного округу Каліфорнії у Сан-Франциско, вийшла нетривалою, забравши менше тижня. Тож уже вчора ЗМІ облетіла звістка з-за океану: екс-Прем'єр-міністр України визнаний винним за всіма 29 пунктами обвинувачення, висунутими прокуратурою США.

Деяким політичним силам без провокацій жити нудно й нецікаво. Звісно, незабаром вибори, де фахівці з брудних технологій, ціла армія яких уже, вочевидь, готується до президентської кампанії під пильним оком кураторів з Банкової, зможуть розійтися на повну котушку. Але на те вони й фахівці, щоб розпочати підготовку до гарячої пори зарання, аби встигнути «набити руку». Одним із чергових етапів їхньої «розминки», судячи з усього, став рімейк історії з подвійним громадянством «нашого українця» Євгена Червоненка.

Редакції газет, які зазнають брутальних переслідувань, проведуть завтра акцію, мета якої — привернути увагу до стану зі свободою слова в нашій державі. Підтримку заходу надають Комітет Верховної Ради з питань свободи слова та інформації й Спілка журналістів України.

Пре­зи­дент Ле­о­нід Куч­ма по­зав­чо­ра вве­че­рі сво­їм ука­зом по­ка­рав ви­со­ко­по­са­до­вих вій­сь­ко­ви­ків за нед­ба­лість, що і ста­ла при­чи­ною ви­бу­хів на ар­ти­ле­рій­сь­ких скла­дах під Но­во­бог­да­нів­кою. «По­ле­ті­ли го­ло­ви» ке­рів­ни­ка Ген­ш­та­бу Олек­сан­д­ра За­ти­най­ка та го­лов­но­ко­ман­ду­ва­ча Су­хо­пут­них вiйськ ЗС Пет­ра Шу­ля­ка, що, на­пев­но, є спра­вед­ли­вим. Про­те «меч спра­вед­ли­вос­ті» не за­че­пив їх­ньо­го пат­ро­на — мі­ніс­т­ра обо­ро­ни Єв­ге­на Мар­чу­ка. Той від­був­ся «лег­ким пе­ре­ля­ком», бо са­ме так мож­на трак­тува­ти пре­зи­ден­т­сь­ку до­га­ну Мар­чу­ку з поперед­жен­ням «про пер­со­наль­ну від­по­ві­даль­ність за стан ви­бу­хо-­по­же­жо­не­без­печ­них ар­се­на­лів, баз та скла­дів». Згід­но з ука­зом Пре­зи­ден­та Ук­ра­ї­ни ви­хо­дить так, що мі­ністр обо­ро­ни до ме­лі­то­поль­сь­кої ка­тас­т­ро­фи пер­со­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті за стан ар­се­на­лів не ніс. Гро­мад­сь­кість обу­ре­на та­ким рі­шен­ням Вер­хов­но­го Го­лов­но­ко­ман­ду­ва­ча, ад­же, за ло­гі­кою ре­чей, мі­ністр обо­ро­ни теж мав би бу­ти «від­с­тав­ле­ним» ра­зом із Шу­ля­ком та За­ти­най­ком, бо чим йо­го від­по­ві­даль­ність є мен­шою, ніж у під­лег­лих?

Позавчора завершився тижневий «тур» Україною співдоповідачів Парламентської Асамблеї Ради Європи Ренати Вольвенд та Ханне Северінсен. У порівнянні з попередніми, січневими, ці відвідини були для доповідачок значно спокійнішими. Панове Корчинський та Джангіров уже не називали європейських гостей у «темниковому» телеефірі «старушенціями». А представники влади приділяли Вольвенд та Северінсен більше уваги (щоправда, їм не вдалося погомоніти з Президентом, хоча це й входило в план поїздки), намагаючись усюди, де можна, підстелювати європейкам «килимки» демократії. Як наслідок — доповідачки поїхали з України з думкою, що в українців «є всi можливостi, щоб провести бiльш чеснi i прозорi вибори». При цьому Ханне Северінсен, яка висловила цю фразу, додала: «Вибори будуть чесними, якщо вони (політики. — Авт.) дотримають своїх обiцянок». А обіцянок, як і запевнень у невідворотності демократизації, доповідачкам наговорили багато.

Нещодавня сумна звістка про смерть відомої російської правозахисниці Лариси Богораз багатьом з нас нагадала про відважних дисидентів. За останні роки про їхні вчинки написано безліч статей, видано стоси книг. Шістьом звитяжцям (серед яких була і Лариса Богораз), які 1968 року в Москві відверто протестували проти введення радянських військ до Чехословаччини, навіть у час «негласності» приділяли особливу увагу. Їхній мужній вчинок оцінено. З огляду на це тим дивніше констатувати, що в Україні дотепер вціліла «біла пляма» з того ж пам’ятного 1968-го. Чи багато з нас знає про акт протесту на київському Хрещатику, біля будинку № 27? Із вчинком шістьох російських дисидентів аналогії тут можуть здатися некоректними. Адже українець у серці столиці себе привселюдно спалив. Про таке самоспалення Олекси Гірника на Шевченковій могилі преса розповіла, однак подібне у Києві увагою оминула. Хоч для світових телеграфних агентств то була подія дня: «Громадянин України Василь Макух, протестуючи проти комуністичного тоталітаризму, поневолення українського народу й агресії СРСР проти Чехословаччини, здійснив у Києві акт самоспалення. Перед мужнім вчинком українця схиляє голови світова спільнота».

Чотирнадцять років позбавлення волі — такий вирок виніс Апеляційний суд Чернігівської області Валерію Сташку, колишньому капітану міліції, дільничному інспектору Ріпкинського райвідділу внутрішніх справ, який 19 січня минулого року вбив військового пенсіонера, інваліда Олександра Івашова.
П'ятдесятидворічний чоловік був замордований дільничним інспектором до смерті на контрольно-пропускному пункті біля відселеного села Редьківка Ріпкинського району. П'яний кат у погонах намагався вибити у пенсіонера зізнання у злочині, до якого той не був причетний.
На жаль, сьогодні вбивством нікого вже не здивуєш, навіть якщо вбивця сам повинен боротися проти злочинності. Однак велику повагу викликають звичайні люди, які все ж не бояться кидати виклик системі, що покриває «вбивць у погонах», і добиваються справедливості, попри шалене протистояння правоохоронно-бюрократичного апарату. Справа загиблого Олександра Івашова — один з небагатьох таких прикладів.

Я сама була вражена, коли дізналася, що «Гайдамаки» вперше (!) виступатимуть у столиці на відносно широку аудиторію. Відносно — це 800 і більше стоячих місць у галереї «Лавра». Щодо останнього, то, гадаю, дискомфорту ніхто не відчуватиме, тим більше що одні з останніх «Вечорниць» себе прекрасно зарекомендували в цьому плані. Та й сидіти з поважним виглядом під запальну музику «Гайдамаків» якось не випадає. «Ми вирішили нарешті зібрати всіх наших друзів і наших фанів і показати, що ми — одна сім'я», — пояснив тромбоніст гурту Руслан Трочинський.