Перший у світі приватний літак-ракета «Космічний корабель-1» у понеділок перетнув межу земної атмосфери та приблизно три хвилини перебував у космічному просторі на висоті 100,12 кілометра над поверхнею Землі. Після цього він благополучно повернувся на Землю в районі каліфорнійської пустелі Мохаве, звідки і стартував з допомогою літака-носія «Білий лицар». На думку творців цього проекту, політ має започаткувати еру приватних польотів у космічний простір, а 2004 рік увійде в історію авіації та підкорення космосу як визначальний етап на цьому шляху. Свідками старту та приземлення літака-ракети були приблизно 10 тисяч глядачів, які за кілька днів до польоту викупили всі місця у навколишніх каліфорнійських готелях.

Події, які є всі підстави назвати трагічними, розігралися якраз напередодні вручення атестатів про закінчення школи в одному із сіл Вінницького району (оскільки головний персонаж неповнолітній, утримаємось від вказівки на населений пункт та на його ім'я).

Після виснажливої літньої сесії студенти з повним навантаженням розслабляються, хто як може. П'ятеро молодих прикарпатців обрали для цього берег Бурштинського водосховища. Троє з них невдовзі занудьгували на суші й вирішили до малоактивного відпочинку додати трохи адреналіну на воді, зважаючи на те, що ніхто з непосидющої трійці не вмів плавати. На нещастя, під руки їм підвернувся катамаран.

Незлим тихим словом згадують нині мешканці обласного центру Волині царських інженерів та проектувальників, які залишили поза цивілізацією Луцьк, що був містом хоч і не губернським, але далеко не останнім на теренах великої Волині. Прокладаючи залізницю від Києва до Бреста (Берестя), Луцьк просто залишили осторонь залізничної магістралі, а рейки пролягли прямісінько на Ковель, який і став залізничним центром Волині. Якби цар Олександр III у 1890 році не вирішив відвідати Луцьк, хтозна, чи побачили б лучани таке благо цивілізації, як потяг.

Минулого тижня «УМ» повідомляла про бичечка Кузю, який провалився до ями, змусивши помізкувати луганських рятувальників над спасінням худобини. Аж схожа придибенція сталася у Львові. По вулиці Щирецькій, що на одній з околиць міста, під час випасу у каналізаційний колодязь провалилася... корова.

Викопаними на городах боєприпасами часів війни уже нікого не здивуєш. А останнім часом там почали траплятися значно більші сюрпризи. «УМ» уже повідомляла про викопаний на Черкащині танк, тепер такою ж технікою в землі «розжилися» і селяни Донеччини та Рівненщини.

У селі Посягва Гощанського району близько десятої години вечора бульдозерист, який копав траншею під магістральну газову трубу, зачепився об «щось таке» металеве ковшем. Оглянувши знахідку, чоловік дійшов висновку, що вона за будь-яких обставин у ківш не влізла б та й у темряві не доберещ, що воно й до чого...

Великого розголосу на Закарпатті набуло звільнення директора Ужгородської школи мистецтв Євгена Ясінського. Громадськість розцінила це не інакше, як переслідування за політичні погляди. Адже Євген Ясінський понад десять років очолював колектив. За час його керівництва школа стала однією з творчих візиток Закарпаття. Але було одне «але», яке страшно не подобалося закарпатській владі. Євген Ясінський очолював обласний осередок однієї з найопозиційніших партій — Української республіканської партії «Собор».

Надзвичайно куцу інформацію видають офіційні джерела щодо пригоди з важкими наслідками, яка мала місце у знову ж таки Мелітопольському районі. Начальник Головного управління з питань надзвичайних ситуацій і цивільного захисту населення Запорізької облдержадміністрації Володимир Янько, з котрим автор цих рядків мав телефонну розмову, повідомив, що неподалік села Обільне обідньої пори ремонтники залізниці влаштували багаття поруч із майданчиком 1213-го кілометра. Невдовзі пролунав вибух. Важкі поранення у груди, гомілку і кінцівки одержав 32-річний мешканець Мелітополя, робітник бригади ремонтників.

Людина може спокійнісінько пройти свій земний відрізок часу, так і не збагнувши до кінця, навіщо подібна нагода їй трапилася взагалі. Але, мабуть, і найпрагматичніший із прагматиків бодай раз у своєму житті завмирав перед нетутешньою красою зоряного неба. Усе земне на його тлі маліє до дріб'язку, і треба, очевидно, бути аж надто закостенілим матеріалістом, аби не розгледіти у цьому факті для себе глибокий зміст. Проте як би людство впродовж багатьох віків не напружувало свої могутні мізки, таємниця небесного купола Землі так i залишається до кінця не розкритою. Розмова з директором Харківського планетарію, астрофізиком Галиною Железняк, — тому ще один доказ.