Іронія долі: літаками Ігоря Сікорського літають президенти Америки, його ім'я всесвітньо відоме, а на батьківщині, у Києві, навіть немає вулиці його імені. Ще будучи студентом КПІ, Ігор Сікорський побудував декілька гелікоптерів і літаків-біпланів. На жаль, два його гелікоптери, збудовані у 1910 і 1911 роках, так і не змогли піднятися у повітря через несприйняття тодішньою владою революційних ідей. Але авіаконструктор був упевнений, що майбутнє — за важкими швидкісними машинами. І робота принесла молодому інженерові заслужену славу. Його запрошують на посаду головного конструктора авіаційного відділу Російсько-Балтійського заводу. Саме тут розквітає інженерний талант Сікорського, під керівництвом якого було сконструйовано низку оригінальних літальних апаратів.

Якщо вам десять-дванадцять років і страшенно хочеться поїхати на Олімпійські ігри, то тут є два варіанти. Можна почекати, доки підростете і заробите самотужки на омріяну поїздку, а можете зробити ще простіше: виграти конкурс дитячого малюнка «Visa. Олімпійські фантазії» і отримати в нагороду незабутню подорож. Та ще й повезти з собою батьків! Саме в такий спосіб свого часу вже побували на Олімпійських іграх 133 дітей із 35 країн світу. Українці таку можливість цьогоріч отримали вперше.

Ще не так давно глухе карпатське село Поляниця, що належить до Яремчанської міськради, завдяки стрімкому впродовж кількох останніх років розвитку гірськолижного курорту «Буковель» стало відомим чи не на всю Україну населеним пунктом, куди потягнулися на відпочинок багаті співвітчизники. Деяким із них тутешні краєвиди так припали до душі, що захотілося у перспективний гірський грунт, здебільшого на мальовничих околицях села, пустити глибокий приватновласницький корінь. Однак ці бажання не завжди збігалися з обмеженими можливостями раніше розпайованої поляницької землі.

Цими днями в Музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків відкрилася нова виставка. Але цей факт, можливо, і не так би привернув увагу пересічних громадян, якби не одне «але»: більшість виставлених полотен презентують один із нових видів корейського образотворчого мистецтва, що називається «посокхва».

Черкаські даішники й досі дивуються випадку, який трапився на трасі неподалік міста Сміли, біля кільця, названого в народі «Журавель». Саме там, як повідомив «Україні молодій» В'ячеслав Харченко, працівник прес-служби Черкаського обласного управління ДАІ, водій «фури» з Полтавщини трохи пригальмував вантажівку, аби розібратися з дорожніми знаками.

Серійними крадіжками домашньої живності сьогодні вже нікого не здивуєш. Як і причетністю до цієї брудної справи неповнолітніх. Однак нещодавно патрульна група Полтавського райвідділу міліції затримала справжнього юного «унікума». Як з'ясувалося, шістнадцятирічний полтавець Сергій мав досить заможних батьків, персональний комп'ютер та інші атрибути сільського благополуччя. При цьому був більш ніж самостійним: ніде не працюючи і не навчаючись, наймав у обласному центрі квартиру і жив окремо від батьків.

Учора до столиці прибули директор «Євробачення-2005» Сванте Стокселіус та адміністративна рада конкурсу. Протягом тижня вони уважно розглядатимуть об'єкти, де український оргкомітет пропонує провести конкурс. Наступного року Києву доведеться прийняти більше мільйона гостей — співаків із командами, фанатів-шанувальників, журналістів та й просто «музичних туристів». А вже сьогодні слід панові Сванте показати, де всі ці «паломники» співатимуть, підтанцьовуватимуть і житимуть.

Здавалося, насправді виборча кампанія почалася вже давно, коло кандидатів окреслене, способи й засоби як їхньої боротьби за булаву, так і боротьби проти них — теж. Четверте липня плюс мінус день виглядало лише як формальний пункт у плані заходів ЦВК. Але варто було в ці дні відбутися кільком подіям за участю головних пошуковців президентського крісла, і навколовиборча масовка усвідомила багато чого нового. Перший тиждень липня став лакмусом для всіх «великих перегонів-2004».

Незвично людні як на буднiй день, оточені міліцейським кордоном вулиці, майданчики з різноманітними розвагами й конкурсами, зграйки дівчат і хлопців у футболках з логотипами «Кока-Коли» й «Самсунга» — словом, святкова метушня у нібито звичайний, несвятковий понеділок. Навіть для людини непосвяченої було очевидно: цього дня у Києві відбувається щось надзвичайне. Утім особливої інтриги не було: якщо хтось і не бачив масованої реклами по телебаченню та не чув відповідних повідомлень по радіо, тисячі яскравих плакатів, які рясніли по всьому місту, пояснювали: 5 липня до нашої столиці прибуває олімпійський вогонь. Про те, як нелегко було власникам рекламних «лайт-боксів» та біг-бордів домовитися з організаторами цього урочистого дійства (останні вимагали, аби всі до одного рекламні щити на шляху олімпійського смолоскипа були безкоштовно віддані під розміщення відповідних повідомлень), відомо тільки кільком сотням обізнаних та тим фірмам, чию рекламу на час урочистостей перемістили з центру на периферію. Зрештою, навряд чи «пересічних» громадян засмутив той факт, що понеділкову столицю віддали найпопулярнішому в світі солодкому газованому напою й виробникам корейської техніки — вони радо брали прапорці й повітряні кульки з відповідними логотипами й весело прямували до найближчого «пункту» на шляху олімпійського вогню — попри всі реклами, подивитися на дійство, якого Київ не бачив уже майже чверть століття, хотілося всім.

Сьогодні минає три роки з дня смерті Ігоря Александрова, нашого колеги, керівника слов'янської телерадіокомпанії «ТОР». Усі ми, чесно кажучи, мало знаємо про Ігоря. Я маю на увазі те, якою він був людиною, що любив, чим жив... Мене глибоко вразив один момент, він закарбувався в пам'яті. На останній прес-конференції, де згадувався Александров, Михайло Сербін (один із двох відомих екс-убозівців, котрі виступали до певної міри співавторами передач Александрова, розповідаючи йому про злочинний світ Донеччини) згадав таке. Він (Сербін) передав Александрову список осіб, яких банда місцевого «авторитета» на прізвисько Рибак тримала на мушці й мала незабаром «відстрілювати».