Іван Карамазов у Достоєвського не без зловтішності говорив: «Російські хлопчики... теревенять про світові питання. Не інакше: чи є Бог на світі... А котрі в Бога не вірують — ті про соціалізм та про анархізм, про перероблення усього людства». Іронія історії — не пройшло й сорока років, як навздогін цим «російським хлопчикам» уся Росія по вуха загрузла у вирішенні цих же «світових питань». Але вже не в смердючих трактирах, а на мітингах, у траншеях громадянської війни. Однією з найвпливовіших трибун, на яку за будь-яких катаклізмів небезпідставно покладалися всі «перетворювачі», було друковане слово.

Страва з такою незвичною назвою (та й сама вона для нас досить незвична) заслуговує на самостійне літературне життя. Згадку про цей специфічний суп можна знайти не лише у Джоан Роулінг, а й у Жоржа Сіменона, коли його комісар Мегре був у відрядженні на півдні Франції. Саме Прованс з його оливковими гаями, лавандовими галявинами та цитрусовими садами є батьківщиною цієї страви. Дари моря в ній поєднуються з прянощами прованської землі.

Якось, ще в радянські часи, мені довелося обідати в київському ресторані «Столичний». Тоді модні були так звані комплексні обіди (зараз це по-модному називається «бізнес-ланч»). За столик посадили 6 чоловік, навпроти мене сиділа киянка зі своїм закордонним другом (судячи з акценту — німцем). Коли після першої та другої страви подали десерт — скибку кавуна, іноземець здивувався, чому не подали прибори для десерту, на що офіціантка відповіла: «Так ось же вони», — вказуючи на ще не прибрані виделку й ніж у соусі від м'яса. Було страшенно незручно й соромно, адже ресторан, як-не-як, називався «Столичний». Німець вийняв з кишені передбачливо прихоплені з вітчизни одноразові серветки (про таку розкіш ми тоді ще й не здогадувалися), витер прибори і почав їсти свій десерт. Моїм же співвітчизникам, як і мені, довелося виявляти винахідливість, як герою Чарлі Чапліна у фільмі «Граф».

Приємна новина для всіх учасників попереднього і нині діючого конкурсів. Не встигли ми підбити підсумки «Ягоди-малини», як спонсор конкурсу «Всі родичі гарбузові» і наш давній партнер «Книга поштою» взявся надрукувати всі ваші рецепти у своєму кулінарному довіднику (поки що проект перебуває в роботі, тож назви його ми ще не знаємо). Та не лише рецепти, а й вказати прізвища всіх їх авторів, тож усі учасники стануть співавторами цього видання і зможуть придбати його через «Книгу поштою» (надалі ми будемо інформувати вас про хід цього проекту).
А поки що продовжуємо наш конкурс «Всі родичі гарбузові».

Що важливіше: мільйон доларів чи репутація? Не знаю, що оберете ви, а от поп-зірка Роббі Уїльямс однозначно надає перевагу не грошам (очевидно, через те, що їх у нього й без того не бракує). Саме тому, отримавши дуже привабливу пропозицію виконати роль у бродвейському мюзиклі «Хлопчик із країни Оз», співак відмовився. Звісно, зайвий мільйон (спершу Роббі пропонували близько 800 тисяч доларів, однак, побачивши, що знаменитість вагається, продюсери підняли ставку) навіть всесвітньо відомій зірці не завадить, до того ж участь Уїльямса в постановці була б доброю рекламою не лише мюзиклу, а й самому співакові. Але виникла одна проблема: Роббі запропонували роль... гея.

Журнал «Піпл», який вважається найпрестижнішим експертом в укладанні всіляких шоу-бізнесових рейтингів на зразок «Найсексуальніший актор світу», «Найдовші «зіркові» ноги» тощо, опублікував нове дослідження: цього разу це перелік найгірше та найкраще одягнених знаменитостей.

Скандального присмаку у Старому Світі набула новина про розлучення молодшого сина королеви Данії Маргрете. Ця монарша династія вважається найдревнішою в Європі. Тільки подумати — заснував її ще вікінг Горм Старий, який помер у далекому 958 році. Розлучення в сім'ях його нащадків траплялися досить рідко — останнє було понад 150 років тому, у 1846-му. З тих пір пута Гіменея доволі тісно зв'язували престолонаслідників з їхніми половинками. Допоки якась чорна кішка не пробігла між 35-річним Йоахімом та його 40-річною дружиною, принцесою Олександрою, у дівоцтві Менлі, уродженкою Гонконга.

Ще після жеребкування відбіркових Євро-2005 стало зрозуміло, що в нашої чоловічої збірної не повинно виникнути проблем із виходом у фінальну стадію, яка восени наступного року відбудеться на майданчиках Італії та Сербії і Чорногорії. А ось жіночій національній команді Ігоря Філіштинського пощастило менше: треба було обійти в групі 2 італійок та збірну Азербайджану, де зараз триває справжній волейбольний бум.

Зараз уже стало доброю звичкою, що атлети з вадами здоров'я змагаються на тих же аренах, де нещодавно кипіли пристрасті Олімпіади, але вперше таке сталося лише 1988 року в Сеулі; до цього Паралімпійські ігри проводилися на інших аренах. Перші змагання під олімпійськими прапорами для людей, які зазнали ушкодження здоров'я, але не втратили віри у свої сили й бажання жити повноцінним життям, відбулися 1964 року в японському Токіо, де турніри проводилися лише у семи дисциплінах. Чотирма роками раніше до Риму приїхали 400 спортсменів-інвалідів з 23 країн. Як це не дивно, проте Міжнародний паралімпійський комітет був зареєстрований лише у 1992 році. Символами світового паралімпізму стали червона, синя й зелена напівсфери, що символізують розум, тіло, незламний дух.

Звичайно, що ніхто не очікував на сенсацію у вигляді виграшу нашої команди в Німеччині. Тож чотири з половиною тисячі глядачів у Нюрнбергу стали свідками чергового тріумфу Дірка Новіцьки і Ко. Дуже шкода, що не виступають під знаменами збірної українські представники НБА — Станіслав Медведенко й Віталій Потапенко. В інтерв'ю газеті «Спорт сьогодні» форвард «Лейкерз» повідомив, що... образився на головного тренера — Геннадія Защука, оскільки той начебто зробив з нього ледь не ворога народу. Виявляється, з лос-анджелеського клубу на адресу Федерації баскетболу України надіслали лише побажання, аби Медведенко не брав участі в іграх збірної. Сам же Станіслав цього й не збирався робити, побоюючись за своє дорогоцінне здоров'я, натомість хотів допомогти команді «морально», підказати партнерам дещо на тренуваннях.