Про те, що в Україну планують втекти з Ферганської долини узбецькі біженці, заявив учора один з керівників опозиційної партії Узбекистану «Бірлик». Україна, мовляв, затишніша за Росію чи Білорусь, а тим паче заможніша, аніж сусідні з Узбекистаном держави Середньої Азії.

Учора в Палаці спорту відбулися дві репетиції півфіналу зі світлом, звуком, балетом і костюмами. На першій репетиції глядачів було вкрай мало. Кореспонденти «УМ» нарахували не більше трьох сотень! Але загалом охорона Палацу спорту готується до навали гостей, охоронці ввічливі й англомовні. Діджей Паша взяв на себе більше тексту. Маша Єфросиніна заворожує шармом. Шоу починається з того, що перебираються варіанти представлення України — кількасекундний гопак, сучасні танці, військовий хор. Потім вступають конкурсанти. На екрані, на який спрямовано кільканадцять камер, шоу виглядає дуже потужно...

41-річний голова Закарпатської обласної державної адміністрації Віктор Балога став широковідомий після мукачівських виборів минулого року. Тоді кучмівський режим вдався до небаченої в Україні фальсифікації, аби представник «Нашої України» втретє не став мером рідного міста. В активі цього найвпливовішого закарпатського політика ще й депутатство у Верховній Раді та керівництво областю у 1999—2001 роках. І, ясна річ, тривала опозиційна боротьба у «вотчині» партії Медведчука.

Бензинова криза, в якій так несподівано для «пересічних» споживачів цього палива опинилася Україна, може мати, як мінімум, один позитивний наслідок: ми нарешті вирвемося із нафтової залежності від Росії. Звісно, це ще вилами по воді писано, але очевидно, що в української влади принаймні з'явилося нарешті таке бажання. Не менш позитивним наслідком може бути й будівництво нового нафтопереробного заводу (якщо вірити Прем'єру, щось таке планується в Одесі) з глибиною переробки ледве не до 80 відсотків. Зараз, як стверджують експерти, глибина нафтопереробки становить близько 50 відсотків. Тобто з літра нафти у кращому випадку виходить півлітра бензину...

Напередодні першого туру президентських виборів Віктор Янукович — тоді ще Прем'єр-міністр і провладний кандидат — підписав розпорядження «Про виділення коштів для забезпечення ветеранів та інвалідів Великої Вітчизняної війни засобами корекції зору». Що це було: щире бажання зробити мільйону ветеранів подарунок чи звичайний розрахунок на додаткові голоси виборців? Сьогодні це вже, в принципі, і не має значення. Наразі ж важливо те, що чималенькі державні гроші — 26 мільйонів гривень — були виплачені комерсантам негайно, а от обіцяний мільйон окулярів ветерани так і не отримали.

Скандал Театру російської драми ім. Лесі Українки не сходить зі шпальт газет і веб-сайтів. На ньому роблять імідж політики. За «жирний шматок пирога», як сказав Євген Паперний, б'ються артисти. Єдина людина в театральному світі, яка не дала розмашистого інтерв'ю з приводу — головний директор і художній керівник Російської драми Михайло Рєзнікович. Мені розказували про Михайла Юрійовича, що він жорстка і доволі складна людина. Якщо скаже: «Тихо!» — не дай Боже муха пролетить. Схоже, не лукавили. Але я спілкувалася з акторами, касирами, охоронцями, механіками театру. Вони шаленіють від Рєзніковича. І говорити для них про злочини пана Михайла — все одно, що розказувати «помаранчевим» про наколоті апельсини. Після тривалого лікарняного своє перше інтерв'ю він дає «УМ».

Якщо навіть найпалкішого прихильника Брітні Спірз запитати, що його кумиру вдається краще — співати чи грати в кіно — відповідь передбачити нескладно. І хоча справжні фани поп-принцеси мужньо запевняли, що й фільми з її участю дивитися можна, все-таки на такий подвиг був здатен не кожен. Що поробиш, із акторським талантом у Бріт таки не склалося...

Коли помер найвідоміший «мафіозі» Голлівуду (таким славетний актор став завдяки ролі дона Віто Корлеоне) Марлон Брандо, одним із тих, хто побивався за ним найбільше, був колега по зірковому цеху Джек Ніколсон. Річ у тім, що легенди кіно дуже дружили й протягом 30 років часто ходили один до одного в гості — випити кави чи чогось міцнішого, потеревенити про жінок...

День у день нещасним журналістам, яким випало висвітлювати судовий процес над Майклом Джексоном, доводиться вислуховувати непривабливі історії з життя поп-зірки, міркувати над суперечливими свідченнями дорослих та дітей, обслуги і поважних персон і при цьому не втратити надії, що це страхіття колись закінчиться (неважливо, з яким результатом). Але до кінця ще далеко, як до Місяця пішки, — співакові «світить» чималий термін за розбещення неповнолітніх, і він вдається до будь-яких трюків, аби тільки залишитися на свободі. Або ж принаймні не відправлятися до камери.