Якщо ви, як і більшість киян, щодня користуєтесь швидким і надійним видом транспорту — метро, то, певно, в найдрібніших деталях можете оцінити всі його «переваги» у час пік. Потяги столичної «підземки» київськими тунелями незмінно бігають ось уже п'ятий десяток років і давно відслужили своє. Зроблені ще за радянських часів тісні вагончики тепер насилу вміщають у себе всіх пасажирів, пронизливо пищать на поворотах, а їхні системи вентиляції майже не подають свіже повітря. Втім покататися в зручному модернізованому вагоні вітчизняного виробництва кияни зможуть уже наступного року. Переоснастити ж новинкою всю столичну «підземку» її керівництво обіцяє через шість років — рухомий склад, подібний до кращих європейських зразків, з'являтиметься з відкриттям кожної нової станції метро.

Нині у всіх столичних магазинах — справжній бум. Київські модниці буквально окупували престижні центральні крамнички, що оголосили розпродаж, і змітають із полиць усе, що потрапляє на очі. Тож якщо до розпродажів ви традиційно ставитеся з прохолодою, радимо відкинути всі свої упередження і терміново скуповуватись. Ви досі вагаєтесь? Згадайте красуню Келлі з популярного молодіжного серіалу «Беверлі-Хіллз»: її шопінги у пошуках знижок показали нам, що «розпродаж» — це модно й актуально навіть у багатому світі. А ще — неймовірно вигідно, що ми перевірили на собі у відомих київських магазинах.

Волонтерський рух набуває все більшої популярності в світі. Безкоштовна робота заради доброчинності проникає і в Україну. Щоправда, працюють у такий спосіб переважно іноземці, які приїздять до нашої країни. Українську молодь безкоштовна робота за кордоном поки не приваблює. У тому, що безкоштовно перебирати цеглу під час відпустки — це по-європейськи, можна переконатися, відвідавши міжнародний волонтерський табір, що працює зараз у маленькому селі Рихли Коропського району на Чернігівщині. Зараз тут працюють та «відпочивають» троє іноземців iз Голландії, Італії та Великої Британії.

Зайве казати, що на радянських теренах вінчання молодят у церкві було заборонено взагалі або ж (у ближчі до перебудови часи) зведено на маргінес. Тепер, коли освячення шлюбу в церкві є звичайним для багатьох пар, нібито на противагу цій тисячолітній традиції активізувалися відділи реєстрації актів цивільного стану. У РАЦСах тепер пропонують не лише отримати широковідомий «штамп у паспорт», а ще й відбути церемонію заручин. Власне, за таку новацію закохані мають дякувати українським законодавцям. Адже прийнятий Верховною Радою і чинний з 1 січня цього року Сімейний кодекс України передбачає «відновлення інституту заручин», як про це повідомляє прес-служба Міністерства юстиції.

Уже третій рік поспіль в Україні спостерігається тенденція збільшення народжуваності. Такий приємний висновок оприлюднило нещодавно Міністерство юстиції України. Так, за перші шість місяців цього року органи реєстрації актів громадянського стану Мін’юсту зареєстрували майже на 4 відсотки більше народжень, ніж за перше півріччя 2003 року. З початку року смертність в Україні, порівняно з минулим роком, практично не збільшилася. Щоправда, попри оптимістичні прогнози, у нашій країні все одно кількість померлих переважає кількість народжених: так, у цьому півріччі в Україні народилося майже 212 тисяч, а померло більш ніж 389 тисяч осіб. Найактивніше народжують у Донецькій області, а найнижчий рівень народжуваності — в Чернігівській. Протягом першого півріччя найнижчими показниками смертності відзначилася Чернівецька область, а найвищими – Одещина. До речі, загальна чисельність населення України на 1 червня 2004 року становила 47 мільйонів 465 тисяч осіб.

Закарпаття здавна облюбували роми. У цьому маленькому краї проживала десята частина всіх представників цієї нацменшини Радянського Союзу. За переписом 2001 року, в області мешкає понад 14 тисяч циган. Ще стільки ж, очевидно, декларували свою національність як угорську, словацьку чи українську. В Ужгороді виходить єдина в Україні ромська газета «Романі яг», працює циганська школа та дитсадок, є передачі на радіо, почалося становлення ромського театру.

Києво-Могилянка посвячувала жовторотиків у студенти... Виставку художника Михайла Ряснянського підігнали під цю подію, зробили художньою частиною. Хоч вона й називалася «76 портретів письменників України», майстрів пера прийшло дуже мало. Ті, хто все ж завітав до галереї Могилянки, були явно не в своїй тарілці. Письменник Олександр Шугай вшанувати пам'ять художника, померлого торік, прийшов зі своїм другом: «Оце такий Загребельний? — запитував він. — А ото невже Драч?» — дивувався. «Хіба не схожі?» — запитував його товариш. «Та молоді якісь наче...» «Що ж ти хочеш, — була відповідь, — портрети писалися у 87-му...»

«А про що вистава?» — це питання після перегляду якоїсь прем'єри доводиться чути чи не найчастіше. Режисерські знахідки, жанр, гра акторів і сценічна перспектива проекту відходять на другий план, який, зізнаймося, часто цікавить винятково фахівців. Однозначно визначити, про що ж вистава «Про мишей і людей», прем'єра якої відбулася минулого тижня, напевно, неможливо. Вона — про наше життя. Про мрії, які не збуваються, про знедолених, що як не стараються, а все не можуть виборсатися зі злиднів. Про те, що гроші не гарантують душевного спокою. Про кохання, яке продовжує свою непримиренну суперечку з логікою та раціональністю світу. Про дружбу. Велику. Таку, коли заради друга піднімаєш руку на цього ж друга. Про рідну землю, любов до якої людина, навіть не усвідомлюючи цього, плекає на генному рівні. А також про те, що чужого горя не буває, адже всі ми мешкаємо на одній планеті, і, як казали класики марксизму-ленінізму, жити в суспільстві й бути вільним від суспільства — це нонсенс.

Вісім сучасних німецьких фільмів закупила українська дистриб'юторська компанія IntWestDistribution для показу під час Тижня німецького кіно Guten Film! у Києві. З 2 по 8 вересня в кінотеатрі «Жовтень» відбудуться прем'єри відомих у Німеччині режисерів Сонке Вортманна, Ніни Гросс, Марко Кройцпантнера, П'єра Франкле, Карстена Фіблера, Вейта Хелмера та інших. Захід має потужне фінансування впливових компаній, тому серед плюсів Тижня, як запевняють організатори, — висока якість, фільми на всі смаки і порівняно низькі ціни — 12 гривень за квиток на вечірні сеанси. Родзинка Днів німецького кіно в тому, що після показу фільми випустять на відеокасетах і дисках, які можна буде придбати будь-де в Україні. А величезного шарму додає присутність німецького режисера Вейта Хелмера. Адже зазвичай дні зарубіжного кіно є трохи неповноцінними за відсутності режисерів та акторів. Цього ж разу всі, хто знає німецьку мову, зможуть одразу в залі поспілкуватися з успішним режисером.

Одна з «найбільш цукрових» областей України — Вінницька, яку ще десятиліття тому називали «цукровим Донбасом», потерпає: більшість iз 29 заводів ледве животіють, ще десять — законсервовані, 7 — знищено вщент.
Жителям Вінниччини, яка в радянські часи виробляла шосту частину всього українського цукру і яку дещо патетично, але справедливо називали «цукровим Донбасом», років десять-п'ятнадцять тому навіть у страшному сні не могло наснитися те, що нині стало суворою дійсністю. Більшість із 39 цукрових заводів, які ще зовсім недавно забезпечували чверть товарної продукції від загального обсягу виробленого в області, ледве животіють. Десять із них законсервовано — в два минулі сезони цукроваріння вони не запускались, а сім узагалі знищено вщент: металеве устаткування повністю демонтовано, порізано і вивезено на металобрухт, у пустих приміщеннях хазяйнує вітер. На Ялтушківському заводі під ніж ішло навіть новозавезене обладнання, яке витягли безпосередньо з тари його виробника.