У Верховній Раді дещо зрушило з «мертвої точки» питання про депутатів-сумісників, представників законодавчої і водночас нової виконавчої влади. Позавчора глава Дніпропетровської облдержадміністрації Юрій Єхануров оголосив про те, що написав заяву про складання депутатських повноважень і найближчим часом має намір подати її Голові ВР Володимиру Литвину. На такий крок Єхануров погодився після того, як міністр юстиції Роман Зварич підтвердив легітимність затвердження «губернаторів» 4 лютого цього року.

Хоч як хотілося б вірити у протилежне, а лава запасних у нас таки коротка. Скажімо, взяти для прикладу Генеральну прокуратуру: і знаєш, хто на її чолі стоїть, і замінити ніким, бо навколишнє кадрове оточення достойне (якщо не ще достойніше за) свого шефа. Ні, звісно, якщо постаратися, то знайти гідну посади головного прокурора України людину можна, але ж Святослав Піскун детально пояснив, у тому числі й в інтерв'ю «УМ», чому наразі замінити його кимсь іншим марно й сподіватися. Тобто зробити це також можна, але тільки за умови, що керівника ГП вимагатиме відправити у відставку Верховна Рада. А вона, як відомо, вустами профільного комітету днями це зробити відмовилася...

За гучними, загальноукраїнського масштабу, судовими процесами — типу «боделанівського» в Одесі — відомості про аналогічні справи в провінції й не дочути. Ситуація ускладнюється ще й тим, що стара влада паскудила на муніципальній ниві, так би мовити, «точково» у просторі й у часі. Якщо того ж Гурвіца «кинули» ще в ході виборів 2002-го, то, скажімо, мера Красного Луча Сергія Лук'яненка запроторили до буцегарні аж через два роки після його обрання. А відновлювати справедливість усі кривджені почали майже одночасно — після падіння кучмівського режиму. І сьогодні зведення про «бої місцевого значення» просто губляться у зливі інформації про битви київських «титанів» із донецькими. Або — між собою.

Посада заступника голови Луганської облдержадміністрації з політико-правових та гуманітарних питань для депутата Львівської міської ради Зиновія Гузара не стала несподіванкою. На відміну від львів'ян, які сприймають таке «відрядження» на Схід тепер уже колишнього головного лікаря 8-ї лікарні як сенсацію. Але недаремно кажуть, що нова влада не роз'єднує, а об'єднує Україну.

Опісля політичної лихоманки у львівській Ратуші, коли міські депутати за десять місяців до виборів ледь не відправили у відставку міськвиконком, схожа історія трапилася і з обласною владою. Напередодні вівторкової сесії облради частина депутатів збиралася оголошувати недовіру главі облдержадміністрації Петрові Олійнику, який є головою регіональної організації «Народного союзу «Наша Укрраїна». Однак невдовзі з'ясувалося, що таких депутатів зовсім небагато, і всі вони є представниками найближчого оточення голови обласної ради Михайла Сендака та членами фракції «Батьківщина».
Здавалося б, де-де, а на «помаранчевій» Львівщині усі мали би бути найбільш задоволеними від приходу нової влади та налаштовані на конструктивну роботу. Однак водночас тут розуміють, що скоро нові вибори, тож потрібно знову боротися за місце під сонцем. На відміну від президентської кампанії, зараз боротьба триває поміж «своїми». І львівські «пробні кулі» дуже скидаються на такі, що невдовзі можуть бути пущені й на центральному рівні.

Нещодавно Український центр економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова оприлюднив результати соціологічного опитування з приводу «актуальних» проблем українського суспільства. На думку поважних науковців центру, до них належить не те, як звести кінці з кінцями чи перемогти злидні, масове безробіття, хвороби, несприятливу екологію, злочинність, наркоманію, СНІД, туберкульоз. Не те, де знайти гроші на навчання дітей і онуків. Не те, де взяти гроші на житло для дітей, які підростають, щоб не тулитися в двокімнатній квартирі трьом родинам. Усі ці проблеми, як відомо, буквально роз'їдають наше суспільство. Але, на думку «спеціалістів», виявляється, що пересічні українці переймаються зовсім іншими «життєво важливими проблемами». Серед них дві традиційні, вже з оскомою на зубах питання «для лохів», — про подвійне українсько-російське громадянство і другу державну (російську) мову в Україні.

За словами віце-прем'єра Олега Рибачука, «явка» на форумі перевершила всі сподівання. Прибуло 145 учасників із 32 держав — лідерів бізнесу в різних секторах економіки. При всій офіційності цього заходу насправді тут панувала досить невимушена атмосфера гри на зразок «Що, де, коли?», бо складалося враження, що тут зібралися відмінники олімпіад і переможці всіляких крутих конкурсів. «Мізкову атаку» здійснювали розділені по секціях учасники міні-Давосу. До їхньої честі, вони втекли від нудної «засідалівки» і розбилися на невеличкі групки «за інтересами», усамітнившись у невеликих аудиторіях за окремими столиками.

Треба чи не треба відбудовувати Десятинну церкву в Києві — такі дискусії точаться не перший рік. Набір питань для обговорення обмежений: брак плану та зображень споруди, цінність незабудованих фундаментів, неможливість відтворити церкву в первісному вигляді. Однак за цим усім стоїть потаємне питання: а чи не «витечуть у пісок» кошти, виділені державою на її відбудову?

Лідери вітчизняного баскетболу завдяки своїм наставникам і легіонерам зробили чоловічу суперлігу колоритнішою. Дуже часто в цьому сезоні їх протистояння називали «гідним НБА», і це часто не було перебільшенням — згадайте хоча б перемоги БК «Київ» над «Азовмашем» — 123:118 та 104:102. Звичайно, від фінальної серії у виконанні грандів теж чекали чогось надзвичайного та інтригуючого. Та, на жаль, третій поєдинок у Маріуполі виявився останнім. У чемпіонській серії до трьох перемог «вовки» не віддали азовцям жодного матчу.