У дитинстві батьки не дозволяли Оленці тримати собаку в міській квартирі. Може, тому вона мешкає зараз у приватному будинку, в якому під одним дахом уживаються її чоловік, син, дочка і... дванадцять собак, вісім з яких — такси. Кіт, на жаль, поки ця зграя господарює на подвір'ї, змушений ховатися в підвалі або переселятися на горище. А так у них цілковита гармонія. Чоловік кременчужанки Олени Турбаєвської, Юрій, дресирує собак, дванадцятирічна дочка — юний хендлер (тобто учасниця собачих виставок), а сама вона займається племінною селекцією незвичайних поки для України карликових і кроликових гладкошерстих такс. Ці маленькі голосисті створіння настільки милі, розумні й чарівні, що зовсім не зауважуєш їхньої кількості. І здається, начебто вони розуміють, що бесіда наша саме про них.

Укінологічному центрі міліцейського главку Київщини відбувся семінар-нарада керівництва кінологічних підрозділів органів внутрішніх справ України. Спеціалісти-собакознавці зі всієї країни мали можливість спостерігати за найскладнішими прийомами тренувань чотирилапих «міліціонерів» та поділитися досвідом.

Нарешті відвідувачі Київського зоопарку змогли привітати його нового мешканця — дворічного жирафа Рамі з Німеччини, який після двох тижнів карантину вийшов до публіки. За цей час йому треба було звикнути до своєї нової домівки, до працівників зоопарку і до гамірного людського натовпу. З чим Рамі чудово впорався. Власне, за цей час він уже й перестав бути Рамі — відтепер плямистого «німця» звати Діджус. Таке ім'я дав йому відомий оператор мобільного зв'язку, за допомогою якого й відбулося велике «жираф'яче» переселення. Як пояснюють робітники зоопарку, це навіть не піар-хід, а необхідність: існує традиція перейменовувати новоприбулих тварин, аби на новому місці ті краще приживалися.

Після досить успішного виступу хокейної збірної України на чемпіонаті світу з’явилися підстави сподіватися якщо не на підйом, то принаймні на одужання цього виду спорту на наших теренах. Єдиний професійний клуб країни — «Сокіл» — виступає хоч і в чемпіонаті сусідньої Білорусі, але демонструє життєздатність і доволі високі результати. Потроху піднімає голову хокей у регіонах, представники нової влади забезпечують виплату премій і обіцяють подальшу підтримку. Хоча будівництво нових арен — справа все ще майже нереальна... Утім теоретизувати про завтрашній день українського хокею можна довго, а тим часом можна просто поглянути й оцінити, в якому стані він перебуває вже сьогодні, що планують і через що непокояться гравці та тренери. Кореспонденти «УМ» відвідали одну з двох київських ковзанок — «Крижинку», ту, що на території НСК «Олімпійський». Саме тут готується до нового сезону «Сокіл».

Сьогодні у Нюрнберзі відбудеться бій за титул чемпіона Європи у суперсередній вазі (до 76,203 кг) за версією IBF між українцем Віталієм Ципком та ірландцем Брайаном Мегі. І в 29-річного дніпропетровця, і в його суперника буде подвійна мотивація, адже переможець поєдинку стане також офіційним претендентом на здобуття поясу світового чемпіона. Досі Ципко, представляючи німецький клуб «Заурлянд», провів 15 двобоїв, в усіх виграв (9 — нокаутом), здобував титули інтерконтинентального чемпіона IBF та WBA. Попри те, що наш боксер уже давно був претендентом на континентальне лідерство у напівсередній вазі, вирішальні поєдинки весь час відкладалися. Спочатку данець Маркуссен відмовився від титулу, щоб не зустрічатися з Ципком, потім італієць Санавія не ризикнув дати згоду на титульну зустріч. З Мегі українець мав зустрітися ще 27 травня на ринзі київського Палацу спорту, але вже травма спини нашого співвітчизника змусила знову зачекати.

З нового футбольного сезону учасники ФК «Чорноморець» виходитимуть на поле під власний гімн. Його автори — київська група одеського походження «Нумер 482». «Ми — одесити, — розповідає «УМ» вокаліст гурту Віталій Кириченко, — і наші друзі неодноразово запитували нас, чому ми досі не придумали урочисту пісню для нашої футбольної гордості — «Чорноморця». Ну от, ми взяли і написали.

І хто тільки придумав таке: літо — мертвий сезон? ОК, усі хоч і засіли по студіях звукозапису та Мальдівах, але все ж звідти перманентно вибираються, щоб: а) на концертик якийсь з'їздити (переважно в південних областях), б) одне-два інтерв'ю роздати та в) на фестах пофестивалити (як багато заховано в цьому дієслові...). А от уже такого фестивального різнобарв'я, як улітку, не буває жодної іншої пори року. Не встигли відгуляти «Країну мрій», Сопот і «Шешори», як починаються «Слов'янський базар» (про нього «УМ» писала 13.07.2005), «Перлини сезону» та «КаZантип». Трохи про це.

Найчерствіше серце не могло б не здригнутися від вияву тієї дитячої радості, що буквально вибухнула, коли після конкурсного прослуховування хорових колективів сільських шкіл Сумщини голова журі повідомив про перемогу Недригайлівської загальноосвітньої школи та про нагороду юним співакам — поїздку до моря. Таки збулося, хоча, може, хтось і сумнівався! Ще рік тому, на минулому конкурсі, на запитання мецената творчого заходу для сільських дітей Сергія Осипового, якого б заохочення хотіли майбутні переможці, більш як трисотенна громада учасників дружно та емоційно заскандувала: «До мо-ря!!» Бо їздили вже минулі рази і до обласного центру, і до столиці. А для простих сільських дітей трохи побачити світу — не така вже й доступна справа.