— Якщо купити партію китайських годинників і повернутися на 20 років назад, щоб продати...
— А якщо потім накупити на виручені гроші баксів по 60 копійок...
— Або якщо винайти ксерокс для матерії і ксерити, ксерити золото...
— Так... Зрозуміло... Панове міністри, які ще будуть пропозиції щодо підняття економіки Росії?
Читачі «УМ» уже знають про враження від генеральних репетицій «Євробачення» та як виглядає закулісний півфінал, тому репортаж із вирішального концерту пісенного конкурсу ми вирішили писати безпосередньо із зали. Отож я тримаю квиток за тисячу п'ятсот гривень, сьомий сектор, перший ряд. Скоро все почнеться...
А поки ще не десята вечора, я не втримуюся від спокуси і таки пробираюся в backstage (як це тут називається, втім я б воліла — за лаштунки). У вечір фіналу це ще проблемніше, ніж минулого разу: тоді я пройшла з Філею, а сьогодні — з Жаном Полем Готьє. Це — почесний гість конкурсу, щоправда, на нього ніхто не кидається: одна скромна камера та двоє фотографів. Поруч українська молодь, обвішана символікою спонсора «Євробачення», «Київстару», грається із цуценям. За їхніми словами, це такий собі символ конкурсу, який живе на території Палацу спорту. В цей момент Жан Поль Готьє крутить головою і привітно усміхається в нікуди. Він ще не знає, за кого голосуватиме, але точно не за Францію, Грецію та Україну.
У самих гримерках безлад — сьогодні відповідальний день: розслабляються, як завжди, норвежці, горлаючи під гітару «Камон, камон!». Саме виходить з «кімнатки» Наталя Подольська, її хапає за руку Роман Калин з традиційними привітаннями та побажаннями. Головний «Гринджол», мабуть, не знає, що після репетиції Подольська заявила українським журналістам, що вона не чула нашої конкурсної пісні... Представник преси, який стоїть поруч, напівжартома говорить Калину, що він так і не дочекався на мінімальну співпрацю від Росії та України на «Євробаченні», на яку сподівався.
Найприємнішим для нас моментом цьогорічного Каннського кінофестивалю є те, що у конкурсi короткометражних стрiчок перемогла робота нашого 31-річного земляка Ігоря Стрембіцького «Подорожні». Наше бажання віднайти та плекати власну ідентичність нарешті було оцінене на екрані i заявило про себе на церемонії вручення нагороди. Кореспондент польської «Газети виборчої» Тадеуш Соболевський написав у своєму звіті з церемонії нагородження: «Молодий режисер вибіг по нагороду, але оторопів, коли йому надали слово. Йому дали російського перекладача, який, як було чути через мікрофон, заохочував Стрембіцького: «Говорі по рускі!». Тоді Стрембіцький заявив на всю залу: «Я не можу розмовляти російською, бо я українець».
Це сталося рівно за день до піврічного ювілею початку помаранчевої революції. Сотні людей під проводом Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко вийшли на Майдан 22 листопада, а 21 травня вийшла газета «Дзеркало тижня» з матеріалом про те, що, виявляється, днями Президент Ющенко запропонував Прем'єрці Тимошенко подати у відставку. І не наодинці — на людях.
Цього року в день перепоховання Шевченка до Канева прибуло в десятки разів більше людей, ніж завжди. Багатьох на відвідини святої для українців гори надихнув приклад Президента Ющенка, який буває 22 травня на Тарасовій могилі щороку, а цього разу приїхав із візитом уже в ролі глави держави. Вперше в такий знаменний день на Чернечу гору пiшки зійшла разом верхівка української влади — і Президент (він виділявся вишиванкою), і Прем'єр, і Голова Верховної Ради. Тут же вони вголос заявили про свій намір об'єднати на парламентських виборах 2006 року свої політичні сили, а саме — партії «Народний союз «Наша України» (почесним головою якої є Віктор Ющенко), Блоку Юлії Тимошенко та Народної партії (яку очолює Володимир Литвин).
Пісенний конкурс Європейської мовної спілки в рік свого 50-річного ювілею ще раз засвідчив: чинниками успішного виступу в ньому в наш час є не лише: а) якість власне співу; б) «промоушн» виконавця та його композиції, а й в) кон'юнктура голосування сусідніх та дружніх країн. Причому у випадку приблизної рівності конкурсантів за першими двома умовами, додаткові й вирішальні бали набираються саме за географічним принципом. Тут, як це не банально, в дію вступають політичні стереотипи й геополітика.
З минулого понеділка на НТКУ почалося професійне тестування співробітників служби новин УТ-1. Тренери новиннєвої журналістики з «Інтерньюз-Україна» та незалежні експерти з різних українських телеканалів, а також профільного видання «Телекритика» перейнялися реанімацією головного мовника країни. Мета тестування — діагностика творчого потенціалу журналістського колективу НТКУ. У той же день Андрія Шевченка офіційно призначено віце-президентом Національної телекомпанії України, а вже у вівторок, 17 травня, укладено угоду про «взаємопорозуміння між засновником, керівництвом та працівниками НТКУ». Бурхливі телеподії для читачів «УМ» коментує уже легітимний, новопризначений віце-президент Андрій Шевченко.
Прізвище 43-річного Романа Ткача, члена парламентської фракції «Наша Україна», в період післяпомаранчевих кадрових очікувань постійно згадувалося в різних комбінаціях найреальніших претендентів на крісло голови Івано-Франківської облдержадміністрації (ОДА). Тому його призначення на найвищу в області посаду для прикарпатців не стало сенсацією. Проте новий «губернатор», вочевидь, певний час перебуватиме під прицілом порівнянь зі своїм попередником Михайлом Вишиванюком, котрий очолював область рекордний для України термін — цілих сім років. Тобто мав більше ніж достатньо часу, аби зробити собі імідж міцного господарника кількома вдалими і добре прорекламованими (умів подобатися журналістам) проектами. Чим завойовуватиме високий кредит довіри земляків його наступник?
Постійне перенесення дат установчої конференції Полтавської обласної організації «Народного союзу «Наша Україна» вже виходило за межі пристойного. Днями вона нарешті відбулася — під своєрідний акомпанемент відлуння перманентних «підготовчих» скандалів.
Певно, найоригінальніше відзначив свою першу «стоденку» на посаді керівника області голова Полтавської облдержадміністрації Степан Бульба. Щоправда, в цьому неабияк допомогла молодша донька Ольга, яка нещодавно народила сина, тобто подарувала Бульбі першого внука. Тож у «рубіжний» для себе день — минулої неділі — Степан Степанович стояв поруч із донькою і зятем, позаду кумів молодого подружжя, котрі почергово тримали маленького Дениска під час церковного обряду хрещення.
