— Андрію, поділись, будь ласка, враженнями від акту підписання «угоди про взаємопорозуміння...».
— Мені важко уявити людину, яка б не цікавилась засадами редакційної політики. Це справи настільки прості і природні, як чистити зуби вранці, примати душ і таке інше. Тож, як на мене, всі дуже раді, що все це нарешті сталося. Тим більше, всі розуміють, що як «акт», так і «політика» допоможуть нам красиво працювати надалі й достойно пройти виборчу кампанію. Хочеш знати, чим відрізняються погляди керівництва і колективу?.. Для мене очевидно, що самої декларації мало, потрібно це підкріплювати юридичними речами. В цьому сенсі профспілки можуть бути дуже корисними. Один із варіантів: от ми говоримо, що з профспілками треба підписати колективну угоду. І це мусять бути ключові засади редакційної політики. Редакційна угода — це, згідно із законодавством, головний аргумент, який має бути на кожному підприємстві. Загалом же, боюсь наврочити, стукаю по дереву (у слухавці щось справді грюкає: «геп-геп».— Авт.), по-моєму, є цей настрій такого собі прориву. Він дуже потужний. І ми це відчуваємо по випусках новин. Думаю, хто останні дні дивиться випуски наших новин, теж не міг цього не відчути.
— А чи отримав офіційне звільнення з посади Микола Канішевський?
— Ні, він зараз на лікарняному. Тобто в нього відпустка у зв'язку зі станом здоров'я, у яку він пішов, якщо я не помиляюсь, ще у березні.
— Чи це нормально в юридичному сенсі? Бо, як я знаю, не може бути призначений на посаду новий керівник, доки немає наказу про звільнення попереднього.
— Офіційна формула така: я призначений на посаду першого віце-президента на час хвороби Миколи Канішевського. Хвороба (чи відпустка?) виявилася набагато довшою, ніж він сам планував. Адже, за попередньою джентльменською домовленістю, він мав повернутися з відпустки ще на початку квітня. Але він досі — на лікарняному, тому ми вибрали таку формулу. Після того як Микола Дмитрович вийде нарешті з відпустки, він напише заяву про звільнення. Принаймні така була домовленість.
— Зараз НТКУ «рихтує» угоди про співпрацю з багатьма відомими обличчями. Пан Стецьків закинув у пресі «мульку», що прийде Микола Вересень. Та й Володимир Павлів повернувся із сім'єю з Польщі теж, подейкують, не просто так, а під певний телевізійний проект саме на УТ-1. Невже ці «обличчя» вже працюють на офіційну зарплатню НТКУ, себто на 200—300 грн. у місяць? Чи, може, вони вам нині задурно продукують ідеї, поки вирішується: брати їх чи не брати на вічно славетне і в перспективі оновлене головне «телевиїдження» країни?
— Це все — цікавий для мене «пазл». Так само, як немає поки що на УТ-1 працівника Олександра Ткаченка чи Іванни Найди, яка буде, очевидно, ведучою проекту «Про Європу» (ця програма з'явиться в нас у червні, дуже сподіваюсь). Але з усіма тривають переговори. Говоримо з багатьма людьми. Є цікаві персонажі. Просто, щоб швидко поміняти у глядачів сприйняття каналу, нам потрібні такі обличчя, які були б брендами і яким би вірили.
— Старі працівники УТ-1, зокрема такий собі Сергій Васильєв, який керував на УТ-1 програмою «Правовий всеобуч», погрожує судовими позовами за те, що його такий корисний для здоров'я нації продукт тупо зняли з ефіру... Репресії до ще яких програм УТ-1 розпочалися за нової влади?
— А хто такий Сергій Васильєв і що таке його «Правовий всеобуч»? Я, на жаль, не в матеріалі. За час моєї роботи жодної програми не знято з ефіру. Вважаю, просто знімати з ефіру програму, не з'ясувавши цілком, що ми будуємо, було б просто немудро.
— Прокоментуй, будь ласка, хід тестування новиннєвих працівників УТ-1 на їхню профспроможність.
(Читачам «УМ» нагадаю, що офіційне оголошення результатів тестування планується на 27 травня, а оскарження тих висновків, що планується як цілком закрите, себто внутрішнє, — на 24 травня)
— Минулі вихідні ми мали дводенний тренінг. Його методика, як мені здається, дуже зручна і дуже проста для людей. Насамперед ми для себе з'ясували, що ми вважаємо стандартами, що є ефективно, що — ні. Ігри, заняття, тренування — і все для того, щоб у процесі ми змогли назвати чорне чорним, а біле білим. Цей тиждень був тижнем моніторингу, коли кожен працював згідно із з'ясованими у процесі цих «ігор» стандартами. В кожної людини, незалежно від того, довго вона працює на цьому каналі чи недовго, є можливість показати, на що вона здатна.
— Твої особисті враження?
— Я вже говорив, що останній тиждень на УТ-1 — абсолютно інші новини. Я ніколи раніше навіть не міг припустити, що такі елементарні кроки можуть настільки змінити ставлення людей до роботи. Найголовніше, що глядачі УТ-1, дивлячись новини останніх днів, нарешті побачили обличчя людей, які роблять ці новини. Тепер після тижня моніторингу буде відведено день на апеляції, коли кожен журналіст зможе обговорити з експертами (їх у нас семеро), чому він має ту чи іншу оцінку. І вже після цього будуть оприлюднені результати цього тестування. Але це — справа внутрішньоколективна. У нас є домовленість, що ми ті результати не виставляємо напоказ.
— Деякі ведучі УТ-1 анонімно обурюються, мовляв, яке право має газетярка Наталя Лігачова («Телекритика») оцінювати їхню роботу. Якщо відверто, я й сама дивуюсь, як ТБ-Лігачову, яка багато років у різних іпостасях працювала на телебаченні, несамовито-лагідний ТБ-спрут викинув на паперову сушу? Але в будь-якому разі хто-хто, а вона вже напевно знає «всю поднаготную» вітчизняної телевізії.
— Навіть не занурюючись, хто й де працював з експертів, можна запитати: а яке право мають глядачі, які переважно не є тележурналістами, оцінювати мою роботу? За всіма такими анонімними претензіями стоїть нерозуміння того, для чого, а головне, для кого ти працюєш. Телебачення — це виробництво, яке або подобається глядачеві, або ні.
— Чи справді на НТКУ так багацько «мертвих душ», як про них говорилося до зміни керівництва?
— Мені важко оцінити їхню кількість, але я можу точно сказати, що в штаті новин з тих 330 працівників, які є у штатному розкладi, є десятки людей, яких я за місяць своєї роботи на НТКУ жодного разу не бачив. Більше того, я навіть не переконаний, що вони приходять отримувати гроші. Якщо навіть і приходять, то якось так, що їх не видно. Насправді ж усі розмови про кількість працівників будуть порожніми доти, доки ми остаточно не розібралися, що ж ми хочемо робити. Було б простіше просто зараз повиганяти всіх із роботи, мотивуючи це тим, що вони завинили самим лише фактом своєї попередньої тут присутності, і набрати людей із чистого аркуша. Це теж підхід! Але ми пробуємо йти іншим шляхом. Ми хочемо з'ясувати, які новини робити, яка буде технологія, і потім під цю технологію вже набирати людей.
— На сайті УТ-1 уже давно оголошено про пошуки нових ведучих, журналістів, редакторів...
— Звичайно. Це паралельний процес, ми тестуємо людей, які працюють у старій команді, і ми «кинули клич», щоб підтягувати тих людей, які хочуть до нас приєднатись. Таких людей багато. На мою електронну пошту щодня приходить по кілька десятків листів.
— Я не можу сприйняти задекларовану тобою в деяких інтерв'ю єдину схему для новин і для авторських програм. Прошу все-таки дещо розтлумачити. З твоїх слів мені здалося, що політика оновленого каналу передбачає звести авторські програми у формат новиннєвих, себто позбавити телевізійників-публіцистів їхньої громадянської позиції. Хоча, як на мене, позиція «авторського формату» мусить бути суб'єктивною, а тому — завжди незручною не лише для влади, а й для опозиції...
— Щоб це збагнути, треба просто переглянути засади редакційної політики, в яких описано, як працюють авторські програми. Там пояснено, в чому різниця. Від авторських програм ми чекаємо так само точності й чесності. Але в авторських програмах залишається велике поле для авторських оцінок і коментарів. У цьому різниця між ними і між новинами. Не знаю, чому ти сплутала наші заяви. Я не маю на меті зробити з публіцистичних програм новини або змішати новини й програму в щось отаке сіре, неприглядне й нецікаве. Це мусять бути різні продукти, всі відчувають різницю, але є принципи, на яких мусить будуватися і те, й інше. Якщо ти брешеш, то не залежно — брешеш ти в ток-шоу, в спецрепортажі чи в новиннєвому сюжеті. Це є погано, і від цього страждає репутація.
— Як пересічний телеспоживач, знаю, що в тебе залишаються амбіції «телевізійного табла» чи то в ролі ведучого, чи то в ролі коментатора. Наскільки зрозуміла, роль хоч і творчого, але все-таки посадовця поступається світлій нагоді стати частиною балакучого «інтер'єру» кожної української хати (квартири)?
— Роль мого обличчя в телевізорі мене не дуже цікавить. Але я й далі хотів би вести програму. Не знаю, що з цього буде. Ідея є, вона виброджується, треба дати їй час.
— Скільки часу ти проводиш на телецентрі і чим рiзниться атмосфера НТКУшна від «п'ятоканалівської»?
— На телецентрі я зараз від десятої до десятої. А різниця, насамперед, — у масштабах. «П'ятий» мені уявляється маленькою сімейною структурою, де люди працюють «плече-в-плече, лікоть-у-лікоть». І в цьому, звичайно, є свій шарм. Стосовно ж телецентру, то я й досі, щодня виходячи з машини, піднімаю очі вгору, дивлюся на цю величезну «махіну», і мені трохи забиває дух. Особисто в мене враження лише таке, що ця «махіна» чекає, коли її заведуть і вона почне працювати на повну силу. Ресурс колосальний, і серце кров'ю обливається, коли бачиш, як цей ресурс мізерно використовується. А «5-й канал» був для мене важливий, щоб зрозуміти, чого вартий я сам. То було самоствердження. А на НТКУ є можливість показати, що я можу зробити в масштабах країни.
— Чи виконав свої погрози пан Стецьків стосовно заборони продажу алкоголю на території «олівця» (того-таки НТКУ, телецентру на вул. Мельникова)?
— Його ця емоція в процесі... Поки що можна купити на телецентрі алкоголь. Але мені здається, що Тарас Степанович, дізнавшись більше про особливості нелегкої журналістської професії, про непростий трудовий графік тих людей, які працюють у цьому виробництві, зрозумів, що насправді це не єдиний спосіб, у який можна дисциплінувати людей.
Андрію Шевченкові 28 років. На телебаченні — з 1995 р. Працював у програмах «Післямова», ТСН, «Обличчя світу», «Репортер». У 2003—2005 р.р.— шеф-редактор та ведучий «5-го каналу». Перший голова Київської незалежної медіа-профспілки. У січні 2005 отримав Премію свободи слова, що присуджується організацією «Репортери без кордонів» (Відень).
Коли Валентина Руденко, радник Президента Віктора Ющенка, у 2006 році на великій нараді у Секретаріаті (тоді так називалася президентська адміністрація) казала, що Росія готується до війни з Україною, інші відповідали, що це її суб’єктивний погляд. >>
Із минулого квітня, коли врешті-решт прийняли закон про суспільне мовлення, активно обговорюються питання перетворення у нову за суттю і змістом, не залежну від влади структуру державної Національної телекомпанії, видимою частиною якої для широкого загалу є ефіри Першого Національного. >>
Депутат кількох скликань, нині керівник Комітету Верховної Ради з питань свободи слова й інформації Микола Томенко для оприлюднення свого ставлення до телевізійних політичних ток–шоу і їх ведучих активно використовує блогосферу. Він різко негативно ставиться до того, що громадянин іншої країни Савік Шустер веде, по суті, передвиборчі програми, що заборонено законом, і закликає податківців прискіпливіше слідкувати за доходами телевізійників–заробітчан. У розмові з Миколою Володимировичем ми вирішили з’ясувати, чи такі досить радикальні судження й оцінки в інтернет–просторі трансформуються в офіційні депутатські запити й ініціативи. >>
Якщо інформацію про життя в Україні черпати з ефірів телеканалів, можна вважати, що влада тільки те й робить, що дбає про «маленьких» українців, і живемо ми чи не найкраще у світі. Насправді ж маємо суціль економічні й політичні проблеми, а свобода слова засобів масової інформації здебільшого перетворилася на піар можновладців. Чому нас, м’яко кажучи, дезінформують і чи можна боротися з інформаційними маніпуляціями — з цими питаннями ми звернулися до медіа–експерта Наталії Лигачової. >>
Минулого тижня Верховна Рада 345 голосами призначила на посаду голови стратегічного перед виборами парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Юрія Стеця. З народним депутатом–медійником, кандидатура якого стала компромісом для провладних й опозиційних сил, говоримо про можливості відстоювати права опозиційних журналістів та майбутні парламентські вибори. >>
Запроваджувати День україномовної преси недоцільно — так написала від імені Президента України Ганна Герман у відповіді на звернення Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса. Звернення було датоване 25 листопада 2011 року, «Україна молода» писала про цю ініціативу. Відповідь радника Президента — керівника головного управління з гуманітарних і суспільно–політичних питань АП датована 3 січня. Те, що пані Герман не вклалася у визначений законом термін відповіді, — дріб’язок у порівнянні з висловленою позицією влади. >>
