Сьогодні буде проголошено нову незалежну країну — Тітославію. Але цікавий читач не знайде її на карті, бо нова держава не має території і кордонів. Це умовна країна в серцях кількох тисяч тих, хто скучає без Югославії. Її засновниками є громадська організація «Мирна акція гуманістів» з передмістя Сараєво — Раковіце, яке свого часу було географічним центром колишньої Югославії. На офіційному сайті нової країни www.titoslavija.com активісти пояснюють дату появи Тітославії — саме 25 травня день народження Йосипа Броз Тіто, який правив країною на посаді глави уряду, а потім президента у 1945—63 роках.

Людські спільноти творяться мережами інформаційних комунікацій, через які передається необхідна державно-політична, суспільно-економічна, ідеологічна, історична, етнічна та інша інформація. Національна мережа засобів масової комунікації — це один з «трьох китів», на якому базується державна самосвідомість, поряд з національною інтелігенцією та національною політичною елітою. Відповідно, політична еліта забезпечує умови (комунікативну мережу) для донесення до громадськості результатів праці інтелігенції. У сучасних умовах вирішальна роль у творенні людських спільнот належить телебаченню, газетам, радіо, літературі для масового читача, аудіо й відео, а також сфері діловодства.

Скільки існує людство, стільки, здається, не переводилися і злочинці. Їх покарання у різні періоди розвитку цивілізації набувало найрізноманітніших форм — від інквізиції, яка практикувалася ще кілька століть тому, аж до відміни смертної кари в наші дні. Ба більше, в норму державного функціонування багатьох країн останнім часом входить і забезпечення належних умов перебування ув'язнених у місцях позбавлення волі. А ось нашим далеким предкам не позаздриш — за щонайменші провини їх піддавали жорстоким, нелюдським тортурам. Цю атмосферу переконливо відтворює музей «Суд у середньовічному Кам'янці».

Поїзд поступово набирає хід... Кожен день, близько опівночі, він відправляється з Берліна-Ліхтенберга до Києва. Поїздка триває 24 години, але мені треба далі. Моя мета: Світловодськ, маленьке місто на Дніпрі — сюди 8 років тому до України переїхав мій батько, бо закохався. Наталя, його теперішня дружина, не захотіла жити в Німеччині. З того часу я його відвідую у Світловодську. Це місто з'явилося на голому місці за соціалістичним зразком у 1954 році для робітників нової електростанції, яка мала забезпечувати навколишні міста електроенергією. Звідси й назва міста: світла вода.

Анатоль Перепадя — майже легендарна постать в українському перекладацтві. Сьогодні його вважають видатним, як він себе називає, тлумачем, а в радянські часи він потрапив у чорні списки, які були надiслані в різні українські видавництва, внаслідок чого йому заборонили друкуватися. Тому такі класичні твори французької літератури, як «Гадючник» Франсуа Моріака чи «Пармський монастир» Стендаля підписані іншим відомим перекладачем — Дмитром Паламарчуком, якому поталанило не потрапити в оті списки. Таким чином спрацювала солідарність між перекладачами. Можливо, завдяки й цьому українська школа перекладу вижила в тоталітарні часи і вважається нині однією з найсильніших у світі.

Заявляю із знанням справи: натхненник «Києва травневого» Олексій Кужельний так розбалував театральну публіку, що здивувати її стає дедалі складніше. До Києва за сім років приїздили колективи з усіх континентів планети (крім Антарктиди, звичайно), а тому задля екзотичної родзинки в афіші фестивалю невдовзі доведеться запрошувати інопланетян. Тому що, наприклад, такі колись екзотичні як для середньостатистичного українця корейці сьогодні — гості часті й бажані. А надто — на фестивалі «Київ травневий». Участь колективів із Кореї — це вже як добра традиція фесту, якої він дотримався і цьогоріч.

Серед низки досить представницьких театрально-лялькових форумів, що проходять у різних регіональних центрах України, Міжнародний фестиваль «Подільська лялька» зберігає власне виразне обличчя. Різнопланові вистави, які в середині травня привезли до Вінниці одинадцять колективів з інших міст країни та з-за кордону, дозволяють зробити ніби моментальний зріз деяких сучасних театральних тенденцій, i водночас познайомитись із внеском до загальної скарбниці подільських лялькарів.

Позавчора в Парижі розпочався другий із чотирьох турнірів «Великого шолома» цього сезону. До основної сітки нинішнього відкритого чемпіонату Франції потрапило троє українок (могло бути й шестеро, але ще три не пройшли через кваліфікацію). Наших представників сильної статі на «Ролан Гарросі» не було з часів завершення кар’єри Андрієм Медведєвим. Цього разу за участь змагався Сергій Стаховський, але також «погорів» на самому початку відбору.

Відомий естонський легкоатлет Юрій Тамм, перебуваючи в Києві на початку травня, влучно висловився щодо «ризику», який чекав на нашу столицю наприкінці весни: «Є така загальновживана фраза — спорт і культура завжди поруч, але це не завжди так. Іноді вони є суперниками, коли йдеться про розподіл бюджетних коштів (тут якраз можна пригадати «прокол» із баскетбольним «фіналом чотирьох» у Києві. — Авт.). Враховуючи те, що головний європейський культурний форум — фінальний конкурс «Євробачення-2005» — проходитиме в Києві, те, що зараз значно підвищена увага до України, ми вирішили провести в столиці вашої держави також Асамблею європейських атлетів».

За десять днів збірна України проведе восьмий у цьому відбірковому циклі кваліфікаційний матч світової першості. Головний тренер Олег Блохін оголосив список із 22 гравців, котрі готуватимуться до поєдинків проти Казахстану й Греції. Серед кандидатів до головної команди країни не з’явилося жодного нового обличчя.