У селі Зелена Діброва Городищенського району гуртом у відставку пішов увесь склад сільської ради на чолі з головою Ігорем Щербаком. Таке сталося на Черкащині вперше, тим паче що саме цю сільраду минулого року було визнано найкращою в Шевченковому краї, що засвідчили врученням грамоти та 2000 гривень.

Уже восени на Черкащині в кожному з районів мають запрацювати так звані дорадчі служби, покликані допомагати селянам відстоювати їхні права. Адже на важкій праці трудівників сільськогосподарських підприємств наживаються зазвичай ті, у кого руки зовсім не мозолясті. «Днями в Умані ми провели нараду з розвитку таких дорадчих служб, які є одним із елементів ринкових стосунків на селі. Вони не лише надаватимуть селянам потрібну інформацію, а й консультуватимуть їх iз приводу того, як вони повинні поводитися в тих чи інших ситуаціях.

Довжелезний зазвичай ланцюг афіш у підземному переході на майдані Незалежності скоротився до мінімуму: мистецький сезон добігає кінця, починається всезагальний антракт, що триватиме аж до осені. Першим зі своїми шанувальниками розпрощався Молодий театр, поставивши крапку в сезоні-2004—2005 ще у середині травня. Останньою фінальну виставу сезону в неділю зіграє Російська драма. Гучних подій за цей час у театральному просторі країни трапилося предостатньо: як суто мистецьких, так і суміжних з іншими, аж до Генеральної прокуратури, галузями життя. Хто і як заявив про себе цього року — читайте у рейтинзі «Таланти й шанувальники». Назва запозичена у драматурга Островського, номінації — авторські.

Тут одне з двох: або Івано-Франківськ з усіма його 240 тисячами мешканців — надто оригінальне місто, або Роман та Ірина Вірастюки — вельми скромні люди. Поясню своє здивування: коли ми з відомим у всьому спортивному світі метальником ядра, екс-капітаном легкоатлетичної збірної України домовилися про зустріч рівно опівдні у салоні краси «Фея», господаркою якого є його дружина, то завжди пунктуальний власкор «УМ», на сто відсотків упевнений, що такий престижний салон має бути в центрі міста, таки вскочив у халепу. Я запитував перехожих, заходив майже у всі перукарні, що розташовані в радіусі півкілометра від міської ратуші, і ніхто не міг пояснити, куди мені йти, аби потрапити у «Фею». Зрештою, напрямок руху вдалося встановити лише у розташованому на Валах салоні краси «Панна». Там чітко спрямували на протилежну, північну, сторону від ратуші, аж у кінець вулиці Бельведерської, і ці координати, спасибі «паннам», виявилися точними.
Вам ще не зрозуміла глибина мого здивування? Поясню конкретніше: пані Ірина — не тільки дружина Романа Вірастюка, вона — срібний і бронзовий призер двох косметичних чемпіонатів Європи з нарощування нігтів, минулорічна віце-пані та пані «Елегантність» України. Володарка стількох титулів не просто власниця салону краси — вона там працює, тобто приймає клієнток, котрі можуть потрапити в її крісло просто з вулиці.
Тепер скажіть мені, будь ласка, як іванофранківчанкам можна не знати, де розташована «Фея»? Мені ще пощастило. Поводивши містом, фортуна таки всміхнулася: я встиг зупинити «дев'ятку» Романа Вірастюка, котрий, не дочекавшись кореспондента, вже збирався їхати у своїх справах.
Вибачившись за запізнення, починаю розмову з найголовнішого: «Як здоров'я?».

Патріарх Володимир (Романюк) помер 14 липня. Через три дні покійного відспівали у кафедральному Свято-Володимирському соборі, але й за кілька годин до поховання ніхто не знав напевне, де ж буде його могила. Першого главу відновленої Української православної церкви Київського патріархату годилося ховати в усипальниці київських митрополитів — Святій Софії. Однак далека від релігійних законів влада не давала на те дозволу: з тих пір, як майно і землі церкви «забрала» Жовтнева революція, місце для поховання владики вказує президент або прем'єр (може, цієї держави, а може, й сусідньої). Декому не давала спокою й ще одна «проблема»: патріарх Володимир був яскравою політичною постаттю, символом духовної незалежності. Отож упокоєння його праху в тисячолітній святині Київської держави означало б повернення народові його прав на релігійну, історичну й політичну спадщину. Цього «не можна було допустити». Але досвідчений правозахисник, багаторічний в'язень радянських концтаборів, блискучий мислитель Василь Романюк боровся за права свого народу навіть у смерті. І незбагненною силою це право 18 липня 1995 року було відстояне. Про події того «кривавого вівторка» розповідає очевидець — голова прес-служби Народної партії Олег Кубах, на той час депутат Київради.

Столичне метро невтомно підкидає своїм пасажирам нові сюрпризи: оновлює вагони і збільшує кількість ліній, виганяє торговців зі станцій та веде затяжні війни з жебраками, анонсує поліпшення сервісу та лякає киян підвищенням тарифів. Чого нам слід чекати від рідної «підземки» найближчим часом? Минулого тижня начальник Київського метрополітену Микола Шавловський та начальник Головного управління транспорту та інформатизації КМДА Іван Шпильовий зустрілися із журналістами, щоб відповісти на це запитання. Принагідно торкнулися й інших тем, пов'язаних із транспортом.

Об'єкт, який називають наймасштабнішим будівельним проектом столиці, має розв'язати болючу проблему Києва та зменшити нескінченні пробки на дорогах. І тішитись із цього будуть не лише автомобілісти, а й ті пасажири, які більше звикли пересуватись у вагонах метро, — разом із авточастиною тут мають з'явитися 6 новеньких станцій столичної «підземки». Мостовий перехід довжиною близько семи з половиною кілометрів матиме два яруси: на нижньому буде прокладено нову гілку метрополітену, на верхньому — автомагістраль із шістьома смугами. Саме за допомогою цього мостового переходу місто планує створити четверту лінію метро, яка з'єднає всю схему «підземки» за допомогою двох пересадочних станцій.

Статистика, яку веде управління Київського метрополітену, свідчить, що останнім часом «народні умільці» всерйоз узялися за фальшування магнітних проїзних та документів, які дають право на безоплатний проїзд під землею. Лише за перше півріччя цього року працівники «підземки» вилучили понад вісім з половиною тисяч підроблених документів, зокрема, 4522 студентські квитки, більше тисячі пенсійних посвідчень, 380 «ветеранських», майже 300 «чорнобильських», 240 посвідчень учасника війни і навіть півсотні — учасника добровільної народної дружини.

Про те, як складно і майже неможливо вжитися під одним дахом двом творчим особистостям, говорено-переговорено. Висновок із дискусій, що тривають десятиліттями, наступний: внутрішня конкуренція, властива митцям, і є тією корозією, що методично і з апетитом «з'їдає» родинну ідилію. Але принцип правило-виняток спрацьовує і у цій давно перевіреній темі.

У Голлівуді останніми днями тільки й розмов, що про «цікавий» стан Демі Мур. І хоча сама актриса й словом не натякала на те, що бодай трошки вагітна, «фабрика мрій» гуде. Хтозна, чекає колишня дружина Брюса Уїлліса четверту дитину від свого на 15 років молодшого бойфренда Ештона Кетчера чи ні, але інтригу тримає вміло.