Градоначальник другого за величиною міста регіону на межі життя і смерті балансував упродовж майже трьох тижнів — по тому, як 4 серпня став жертвою резонансної ДТП на 313–му кілометрі автомагістралі Харків—Сімферополь. Тоді фігурантами нічної трагедії у районі села Григорівка, як повідомляла «УМ», стали чотири автівки, а найважчих травм зазнав саме Дмитро Сичов. Доправленого до Запорізької обласної клінічної лікарні потерпілого колектив реанімації врятувати, на жаль, так і не зміг. Попри те, що вже 5 серпня до Запоріжжя прибула група висококваліфікованих фахівців із Дніпропетровська та Києва. До 11 серпня представник мерії Ігор Маслов повідомляв про позитивну динаміку стану Дмитра Сичова, однак його погіршення виявилося фатальним.

Сталося прогнозоване «УМ»: запрошенням до Бердянська на гучно анонсований міжнародний кінофестиваль знаменитості швидше дивувалися, ніж раділи. Від «трону» голови журі почергово відхрестилися Володимир Меньшов, Єгор Кончаловський і Всеволод Шиловський — оргкомітет умовив «домашнього» Михайла Голубовича; Ольга Сумська віддала перевагу зйомкам серіалу в Польщі, а генпродюсер кінофесту Ілля Ноябрьов подався до Ізраїлю; нагальніші творчі справи були також у Богдана Ступки, Кіри Муратової, Анатолія Хостікоєва, Світлани Томи, братів Меладзе, Анастасії Волочкової. Список неприбульців із Москви, до речі, подовжив екстрим в аеропорту, де актори нервували до третьої години ночі: «У місті така задимленість, що на відстані півметра не видно іншу людину, — пояснила віце–президент фестивалю Валерія Гущина. — Через смог наш виліт відкладали щогодини». Першим не витримав 12–годинного очікування та й подався додому Сергій Никоненко («демарш» знаменитості завдав купу проблем Любові Руденко: її багаж, як з’ясувалося надто пізно, був записаний на актора і теж залишився у Москві). Не злякався смогу і Кирило Бурдихін, відтак 8 серпня своє 30–річчя відзначав у Москві, а не презентацією фільму «Зв’язок часів».

Минулими вихідними в кранах мешканців Бердянська знову забулькала «муляка»: замість дніпровської ТОВ «Чиста вода» подає технічну воду з Бердівського водосховища: «Вода держстандарту не відповідає, але чиста», — ствер­джує головний інженер ТОВ Іван Сарський. І додає, що з Дніпра (з 1 липня) водогоном «Каховка—Бердянськ» надходила вода «також не відповідна». З тієї причини, що КП «Запорізький облводоканал» ніяк не може промити труби. Потреба в цьому виникла чи не вперше за роки експлуатації водогону: кількість відпочивальників на курорті різко зросла, і добове споживання води збільшилося на десять тисяч кубометрів. Підвищення тиску у водогоні «почало вимивати з нього все, що туди надули вітри за десятиріччя добудови».

Хлопці, зрештою, визнають, що не вони першими вирішили збудувати пліт iз пластикових пляшок, і більше пишаються тим, що «будматеріал для транспорту» зібрали в результаті кількаденної екологічної акції на острові Хортиця. «Пропаганда здорового способу життя, без шкоди довкіллю, є основною мотивацією нашої «витівки», — каже організатор акції «До моря — на пляшках!» Михайло Криволапов. — За два дні ми з друзями зібрали на пляжах Хортиці більш як півсотні мішків тари на дві тисячі літрів! Дбаючи про себе, любителі засмаги нищать природу».

Сьомого серпня учасники міжнародного бердянського кінофесту десантуються на Хортиці. Пропішкувавши історико–культурним комплексом «Запорозька Січ», делегації перепочинуть на перегляді вистави Театру «Запорізький спас», а затим біля знаменитого дуба на Верхній Хортиці зустрінуться з журналістами.

«Спокійний і нерішучий парубок», — таку характеристику дають колишньому паламареві постраждалого храму його наставники по тому, як деякі місцеві електронні ЗМІ оприлюднили версію правоохоронців про те, ніби «звільнений Антон й організував акцію помсти батюшці».

Учора вночі на 313–му кілометрі автотраси Харків—Сімферополь сталася дорожньо–транспортна пригода, основна жертва якої — міський голова Мелітополя Дмитро Сичов.

У ніч на 3 серпня було скоєно черговий акт залякування генерального директора Національ­ного заповідника «Хортиця» Максима Ос­тапен­ка. Як розповідає потерпілий, приблизно о першій годині ночі він почув гавкання собаки, який, судячи з усього, реагував на непрошених гостей.

Днями запорізький мер Євген Карташов і голова правління ТОВ «Укргідроенерго» Семен Поташник своїми підписами скріпили акт передачі — своєрідний протокол намірів — про зміну відповідального за стан греблі Дніпровської ГЕС як транспортної артерії. Крок логічний, позаяк у міській казні ніколи не було достатньо коштів для підтримання проїж­джої частини Дніпрогесу в належному стані й основні обсяги ремонтних робіт фінансували із державної скарбниці.

У Запоріжжі з’ясовують, на чию ж совість «записати» підрив Дніпро­гес часів Другої світової війни. Встановити історичну правду мають члени робочої групи з питань міської топоніміки на чолі із заступником мера Сергієм Гладченком. Активісти місцевої філії ВО «Свобода» й так знають винних: у своїх дослідженнях вони відштовхнулися від начебто й несуттєвого факту: на лівому березі Дніпра, біля греблі, стоїть пам’ятний камінь, на якому викарбувана подяка воїнам, котрі відвернули руйнацію електростанції німцями, а на правому, біля адміністративної будівлі, пам’ятна дошка інформує, що під час Другої світової війни Дніпровську ГЕС зруйнували німці.