За легендою, у розбійника Прокруста, володаря одного з давніх міст, було спеціальне ложе для гостей. Туди укладали довірливих подорожніх. Якщо ліжко було для них закоротке — нещасним відрубували ноги. Якщо ж задовге — витягували за руки і ноги до потрібної довжини. В українському культурному просторі роль такого «хірурга» узяв на себе міністр освіти і науки Дмитро Табачник. Свого часу під скальпель урядовця потрапили українська історія й мова. Штучно «розтягнулася» російська мова і література. Тепер ампутація загрожує нашій літературі — дзеркалу і скарбниці національної культури.

«Ось що я хотів би порадити тим, хто складатиме тести. По–перше, слід заспокоїтися, мати хороший настрій і не боятися несподіванок. По–друге: не слід довіряти шахраям та витрачати гроші на придбання неіснуючих відповідей до тестів, бо вас неминуче ошукають. І, по–третє, не намагайтеся обдурити Український центр оцінювання якості освіти й тих людей, які проводитимуть ЗНО, використовуючи техніку чи шпаргалки. Бо роботу неминуче буде анульовано. Ми торік мали майже півтисячі таких випадків. І багато з тих, хто торік хотів погратися у шпигунів, цьогоріч знову зареєструвалися на ЗНО. Гадаю, минулорічний досвід їх дечому навчив», — такими секретами успішного складання ЗНО ділився позавчора з журналістами директор Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук. Він також розповів, які ще новинки та несподіванки очікують на учасників Зовнішнього незалежного оцінювання цьогоріч.

Випускний вечір — одне з найважливіших свят у житті кожної людини, адже символізує закінчення дитинства і початок нового, невідомого, але такого жаданого дорослого життя. Напевно, у кожному сімейному фотоальбомі знайдуться світлини старших членів родини у випускних сукнях — предмет особливої гордості наших мам і бабусь.

Та сьогоднішні вечори суттєво відрізняються від свят, які проводили ще 15—20 років тому. Нині далеко не кожен охочий узагалі може потрапити на бал. Адже така радість не всім по кишені.

Усе–таки ми повинні бути вдячні міністру освіти Дмитру Табачнику за турботу. Він перший, незважаючи на крики «Геть!» і «Ганьба», почав привчати нас думати по–новому і усвідомлювати, що місце України — в одній упряжці з Росією. Потім, слухаючи українофобські заяви, ми лише крутили пальцем біля скроні й навіть були морально готові до намагань проросійських можновладців і «хахлов» нас «нагнути». Згадаймо скандал із написанням підручників історії. Якби він не загартував нас, то чи пережили б ми газово–флотський контракт і присутність на нашому Параді Перемоги російських військових і політиків? Отже, як показує життя, слід уважно і вдумливо ставитися до ідей нашого українського буревісника — пана міністра. Хто знає, які негоди для українців він віщує?

І якщо про викладання історії, зміни у вступній кампанії ми говорили багато, то ідея з викладанням російської літератури у школах згадувалася мимохідь. А дарма. Проблема балансування між русифікацією і збереженням української культури сьогодні як ніколи актуальна.

З упертою послідовністю міністр освіти і науки Дмитро Табачник продовжує контрнаступ на українську мову і культуру під лозунгами захисту інтересів російськомовного населення. Під час телемосту Київ—Москва, присвяченого проблемам формування єдиного культурного простору Росії й України, пан міністр заявив про намір відновити підготовку вчителів російської мови в педагогічних навчальних закладах країни. «Якщо у нас є 1700 шкіл, якщо є кафедри славістики у величезній кількості університетів, то ми не можемо ховати голову в пісок і вдавати, ніби все, що відбувається навколо нас, нас не стосується», — пояснив своє рішення міністр. У відповідь заступник російського міністра освіти Ісаак Калина запропонував українському колезі «братню» допомогу: відкриття філій російських вишів в Україні, підготовку наших студентів у Росії і заслання російських випускників на роботу до українських шкіл.

Як повідомила минулого тижня ВО «Свобода», у хустській філії університету «Україна» було оголошено про виключення 36 студентів, які брали участь в опозиційних акціях протесту в Києві проти перебування флоту Росії в Севастополі. У повідомленні «свободівці» додали, що студенти є активістами Молодіжної громадської організації «Сокіл» і неодноразово брали участь у різноманітних заходах, займаючи активну громадську позицію: «На 19–му році незалежності ті, хто вболівають за долю України, й надалі зазнають репресій зі сторони влади та освітянського керівництва». До слова, скандал навколо університету «Україна» не став несподіванкою. Ще за попереднього очільника Міносвіти Івана Вакарчука освітнє міністерство мало чимало претензій до цього вишу, окремі філії якого навіть були закриті.

Першими виступили за створення так званого «білого списку» сайтів, рекомендованих для дітей, в інтернет–асоціації України. У вівторок на засіданні таку ініціативу підтримав і голова Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі Василь Костицький. «Я як батько чотирьох дітей можу сказати, що розумію проблему безпеки дітей в інтернеті. Моя дитина вже почала клацати мишкою комп’ютера в три рочки. Маємо визнати, що це — нова реальність. Ми ж не даємо дітям бавитись небезпечними предметами? Також їх треба вберегти від сумнівних сайтів, — переконаний заступник голови правління інтернет–асоціації України Олександр Ольшанський. — В Україні є тисячі пізнавальних та цікавих сайтів, які можна рекомендувати для перегляду дітям! Це нормальна світова практика».

Про те, що прийшла весна, можна здогадатися за багатьма ознаками: птахи повертаються з вирію, старшокласниці приміряють випускні сукні, стурбовані батьки першокласників атакують школи, тягнучи за руку своїх переляканих нащадків на співбесіди до суворих «тьоть». Ну а для хазяйновитих освітян–адміністраторів весна — це своєрідні жнива, збирання врожаю з батьківських гаманців. Суми так званих вступних внесків, які вводять державні школи для першокласників, вражають: від кількасот гривень до десяти тисяч. І вибиваються вони з батьків настільки віртуозно й красиво, що останні відчувають себе ощасливленими, а не ошуканими.

Як тільки не називали Дмитра Табачника його однопартійці й опозиція: і клоун, і казнокрад, і україножер, і українофоб. Одіозний професор тим часом запевняв, що розділятиме політику й роботу міністром освіти. Божився ж у незаангажованості — і поїхав до Москви, на консультації щодо «правильного» майбутнього української освіти. Що б не обіцяв Дмитро Табачник, але факт лишається очевидним: міністр намагається заретушувати все українське, б’ючи по найважливіших чинниках нашої етнічної ідентичності. Останньою жертвою Табачника стала «біографія нації» — історія України. Прикриваючись європейською ідеєю антропоцентристського підходу до викладання історії, пан міністр обіцяє переглянути її концепцію і відійти від ідей етноцентризму. Експерти ж занепокоєні: під цим благим наміром може критися банальне переписування історії України в «ідеологічно правильному» руслі. «Виходить, що та Україна, яка будувалася останні 18 років, може зникнути, а що з’явиться нове — невідомо», — наголошує Станіслав Кульчицький, заввідділу Інституту історії НАНУ. Історики не виключають: підручник від Табачника може стати холуйським, підручником від «старшого брата», і знову нав’язуватиме радянську модель бачення історії.

Постанова Конституційного Суду України від 4 лютого — черговий крок до задоволення невиправданих примх окремих педагогів, які ненастанно та демонстративно порушують мовний режим в україномовних школах, зневажають державну мову, утверджують у свідомості молодого покоління переконання у вторинності їхньої рідної мови, галасливо вимагають і так надто комфортних умов для розширення сфери впливу російської мови в навчальних закладах України, та й не тільки (преса, радіо, телебачення, сфера послуг та ін.). Мовна політика в Україні — одна з найгостріших соціально–духовних проблем, невирішення якої в найближчий час може призвести до повної втрати національної ідентичності українського народу.