Портрет як продовження гімну
Знайдений у мішку у Львові, писаний на початку ХХ ст. майстром академічної школи (в ту пору Львів як столиця мистецтв «стояв» на рівні з Краковом; на Галицькому Монпарнасі живописали десятки художників визначного рівня) портрет писаний справді фактурно, «м'ясом», як кажуть професіонали, вловлена м'яка інтелігентність і сувора задумливість, притаманна українським діячам початку минулого століття. Нема ні пози, ні гордовитості, ні сповненості своєї історичної ваги, ні крижаної безжальності тих вболівальників за пролетарську єдність, що прийдуть згодом. Портрет витримано-лаконічний, сказати б стефанівського стилю, але в цьому і його промовистість — в рисах Грушевського просвічує не бажання властолюбства, а призначення на владу; те, помітне тільки з віддалі часу і ледь вловиме сучасником молодого історика. Цього не передають ні фото, ні пізніші портрети першого Президента України. Тут ми бачимо лагідне, з усміхом в очах лице, але є в ньому і загадковість непересічної, на велике служіння замисленої, людини. Є в ньому певна «джокондність», яка просвічує ще дужче тоді, коли абстрагуватися від знання «це Президент, історик, видатний діяч України» і бачити людину грізних часів на порозі її історичного здійснення.