Чотирнадцята річниця незалежності стала першою, коли влада вирішила святкувати не для себе, а для народу. І за інакшим сценарієм, ніж раніше.
О 10-й ранку державні мужі й жони зібралися у соборі Святої Софії. Ясна річ, таким чином Віктор Ющенко, котрий прийшов із дружиною й дітьми та разом із ними ставив свічки під образами, не намагався перевершити «суперправославний» образ його опонента на минулих виборах Віктора Януковича — просто був самим собою. В урочистому молебні взяли участь представники близько двадцяти найбільших релігійних конфесій, представлених в Україні.

Секретар РНБОУ Петро Порошенко повернувся «з вод», де (у Німеччині) подалі від нервової обстановки українського політикуму профілактично підліковував шлунково-кишковий тракт, живим, здоровим і бадьорим. Про що особисто й повідомив (а бадьорий вигляд іще й продемонстрував) журналістам на скликаній одразу по поверненню прес-конференції, поскаржившись, що його тут уже «ледве не поховали».

Від двоматчевого протистояння «Шахтаря» з «Інтером» залишилося суперечливе відчуття: чемпіон України міг, але не надто бажав стати перешкодою на шляху італійського гранда в груповий турнір Ліги чемпіонів. Спроможність донеччан створити неприємності підлеглим Роберто Манчіні об'єктивно засвідчив той факт, що ще в першому таймі щезли посмішки з облич Фігу, Михайловича та керівництва міланського клубу, які дещо гротескно виглядали на тлі порожніх трибун «Джузеппе Меацца». Гості вирішили два чи не найважливіших завдання: Левандовський «з'їв» Адріано, а Тимощук разом з іншими хавбеками позбавили спокійного життя плеймекера Верона. Звичайно, можна сказати, що на гру «Інтера» вплинула втома від поєдинку за Суперкубок Італії проти «Ювентусу» і через це різниця у класі вже не була такою відчутною. Усе це так, але чим виміряти цю «різницю»?

Жодна з команд колишнього СРСР не потрапила до групового турніру Ліги чемпіонів. Останнім упустив свій шанс московський «Локомотив», котрий за шість хвилин до кінця домашнього поєдинку з віденським «Рапідом» пропустив єдиний і вирішальний гол. Граючи без Лоськова, Ліми й Сичова, залізничники явно обрали неправильну тактику й дозволили австрійцям в останню десятихвилинку перейти від глухої оборони до вирішального натиску.

Не знала молода, симпатична й дуже чуйна дівчина Керолайн, у що вляпалася, коли найнялася доглядати чоловіка однієї літньої дами, якого розбив інсульт. А от глядачам, які наважаться переглянути кіно «Ключ від усіх дверей» (принаймні саме так стрічка The Skeleton Key називається в нашому прокаті), не завадить знати: якщо з нервами у вас не все гаразд, то або запасіться солідною порцією валер'янки-валідолу, або придбайте квитки на щось легше — он якраз паралельно у кінотеатрах іде «Чарлі й шоколадна фабрика». Бо стрічка, знята за сценарієм автора «Дзвінка» і «Крику-3» Ієна Софтлі, однозначно розрахована на людей із міцним здоров'ям. Щиро кажучи, зняти вдалий «жахливчик» режисерам вдається нечасто (не дивно, що найкращим у цій галузі кінематографа й досі залишається Хічкоковий «Психо», який психологічними ефектами лякає значно сильніше, ніж усілякі повсталі з могили мертвяки й карикатурні маніяки в маскарадних костюмах). Авторам «Ключа» вдалося. Принаймні викид адреналіну глядачам напевне гарантований.

Уявляєте: потрапили ви в тюрму... Такого, звісно, краще не уявляти, але в даному випадку це потрібно зробити, щоб приміряти на себе всю гаму відчуттів людини, яка нидіє за гратами, а одного ранку прокидається і бачить своїм сусідом по камері... корову. Ув'язнені в колумбійському місті Гірон теж подумали, що в них почалася біла гарячка. А теличка на нарах була найсправжнісінька...