У суботу ввечері в катастрофі спортивного літака загинув командуючий військово-повітряними силами Польщі бригадний генерал Яцек Бартоще. Його вважали одним з кращих пілотів Польщі, й лише напередодні трагедії Бартоще отримав чергове військове звання. Малий спортивний літак RV-6 виробництва США, яким летіли його власник, 48-річний бельгійський бізнесмен Карел Пеераер, котрий постійно мешкає в Польщі, та 44-річний Бартоще, під час низького польоту над полем аеродрому зробив різкий маневр ліворуч і врізався в землю. Ще не встановлено, хто перебував за кермом машини, передає ПАП, натомість встановлено, що у бельгійця в гостях перебувала група шанувальників авіації, які не обмежилися розмовами за столом і вирішили політати й продемонструвати, хто на що здатен.

У неділю зранку ізраїльські війська та поліція із застосуванням сили вивезли тих людей, які не бажали добровільно залишити поселення Катіф та Ацмон у Секторі Газа. Того ж дня було повністю очищено поселення Слав. Вчора вранці армія увійшла до поселення Нецарім, а сьогодні військові «допоможуть» виїхати тим невеликим групам євреїв, які ще перебувають у поселеннях Са-Нур та Хочеш.

Останній лідер комуністичної Польщі Войцех Ярузельський позавчора під час телемосту Варшава—Прага, який був організований чеським телебаченням, попросив у чехів вибачення за «братню допомогу» в придушенні 1968 року так званої «празької весни», — спроби тодішньої реформаторської комуністичної влади Чехословаччини на чолі з Олександром Дубчеком побудувати «соціалізм з людським обличчям».

Гучна історія з міліцейським обшуком у донецькому готельному комплексі «Люкс» стала черговою «розвідкою боєм», яку здійснила влада на території велетенської фінансово-промислово-торговельної імперії найбагатшого українського олігарха. І хоч попередня втрата тієї ж «Криворіжсталі» матиме незрівнянно більші наслідки (якщо рахувати «по грошах»), ще ніколи люди в міліцейських погонах та з прокурорським ордером на обшук не підбиралися так близько до мозкового центру клану «донецьких».
Безперечно, імперія Ахметова встояла під першими стусанами долі. Проте й слабкі ланки в ній виразно означилися. Зокрема, пивоварне підприємство «Сармат», що принаймні географічно є найближчим до «Люксу» (розташоване буквально за кількасот метрів від апартаментів «директора Донбасу») несподівано заявило про плани переводу адміністративно-управлінського апарату до Києва. «Для преси новопризначений генеральний директор фірми Сергій Калінін оприлюднив такі міркування: «Сармат» із регіонального гравця перетворився на загальнонаціональну компанію, і тепер для неї принципово важливо мати топ-офіс у столиці. Київ — це діловий і політичний центр України, тут працює більшість наших партнерів, аудиторських компаній, банків. Тому ми як національна пивна група просто мусимо бути тут репрезентованими». Вирішено, що всі керівні структури броварного картелю переїдуть до фешенебельної контори на Московському проспекті Києва вже на початку осені.
Однак незалежні експерти припускають, що не одне лише бажання опинитися ближче до ділових партнерів та підвищити свій бізнесовий статус стало причиною несподіваного «сарматського рейду» (треба зауважити, вельми коштовного). Як стверджує класична політекономія, у підмурку будь-якого успішного приватного капіталу лежить якщо не злочин, то обов'язково таємнича історія з кістяком, заритим у льосі. Не уник темних моментів на старті своєї біографії й донецький «Сармат». Можливо, прагнення назавжди закрити ці «незручні» сторінки та щонайшвидше дистанціюватися від «Люксу» (та всього, що той заміський донецький готель символізує) й було справжнім спонукальним мотивом до того, щоб нині пролунала кваплива команда: «По конях!».

Уже вдесяте в мальовничому містечку Ворохта, що на Івано-Франківщині, зібралися «Приятелі дітей» — учасники благодійного проекту при канадському фонді «Діти Чорнобиля», які об'єднують вихованців багатьох сиротинців по всій країні. Цього року відпочивати на цілющому карпатському повітрі та набувати навичок виживання в екстремальних гірських умовах приїхало понад чотири сотні дітей із Сум та Джанкоя, Севастополя та Полтави, Цюрупинська і Канева, Бердянська і Червонограда та інших міст країни. Протягом двох тижнів хлопчики й дівчатка віком від 10 до 17 років не мали коли нудьгувати: цілими днями вони лазили по горах чи майстрували подарунки, співали пісень чи сиділи за комп'ютером. 14 днів промайнули, як на одному диханні, а повертатись до «рідних» інтернатів дітям, які чи не вперше в житті відчули себе комусь потрібними, не хотілося...

Напередодні дня народження своєї держави громадяни зробили Україні маленький подарунок: вони хоч на дрібку, але знову стали її більше цінувати. Щороку напередодні Дня незалежності соціологічна служба Центру Разумкова проводить опитування з метою визначити, як через 10—12—14 років після історичного референдуму 1 грудня 1991-го ми ставимося до того, що Україна — повноцінна незалежна держава, і чи стала б вона такою, якби той референдум відбувся не на початку 90-х років минулого століття, а сьогодні. І якщо ще три роки тому відповіді респондентів лякали дедалі скептичнішим ставленням до суверенітету, то тепер, схоже, нарешті намітилася тенденція на краще.

«Пора» починає призвичаюватися до свого нового стану — партії. Тобто матиме свій статут, програму та інші речі, що потрібні для життєдіяльності такої інституції. Ні, весь цей офіціозний арсенал у партії «Пора» був і раніше, після весняних з'їздів. Однак рішення тих форумів не мали під собою надійного правового грунту, адже тоді «авангард помаранчевої революції» ще не мав «прописки» у Міністерстві юстиції. «Тоді ми не мали реєстрації. А тепер, щоб не було ніяких правових колізій, ми вирішили повторити попередні рішення», — пояснив «УМ» один із найпомітніших «порівців» Євген Золотарьов.

Запорізький художник Євген Прокоф'єв малює під джаз. Каже, надихає саме життя: зник з дому кіт-рудько, якого так любила донька Марія, — з'явився на картині Прокоф'єва, поїхав він у Гурзуф на Всеукраїнський пленер у Будинку творчості — і виник цикл кримських картин, побував у Пітері — і на полотнах настали білі ночі. Роботи у Прокоф'єва виходять соковитими, от і петербуржці дивувалися: он, які яскраві картини хохол привіз. Але привозив «хохол» картини не тільки в Петербург. Олег Прокоф'єв, чи як його називають через втрачене після трагічного випадку око — Wanoko — перший український художник, який виставлявся у Кремлі.